В АВСТРІЇ ПОМЕР ЕКС-ГУБЕРНАТОР ПРИКАРПАТТЯ МИХАЙЛО ВИШИВАНЮК
http://styknews.info/sites/default/f...shyvanjuk1.jpg
Сьогодні, 18 червня, помер екс-голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк.

Як стало відомо Фіртці колишній посадовець помер в Австрії, де проходив тривале лікування.

Смерть наступила близько 14.00. Деталі будуть оприлюднені згодом.

Для Довідки:
Вишиванюк Михайло Васильович (нар. 13 жовтня 1952, с. Іванівці, Коломийський район, Івано-Франківська область) — український політик, колишній голова Івано-Франківської ОДА (1997—2005 і з квітня 2010 по 7 листопада 2013).
До переходу на державну службу 26 років працював на виробництві. Його практичний досвід як керівника формувався в галузі сільського господарства. 1981 року очолив правління колгоспу імені Степана Мельничука. Згодом домігся його реорганізації, і колгосп став одним із перших акціонерних товариств.
1992–1997 — очолював раду сільгоспвиробників області, з березня 1995 до травня 1997 року був радником Президента України з аграрних питань, водночас до лютого 1999 року — член в Комісії з питань аграрної та земельної реформи при Президентові України.
З 8 листопада 2013 по 25 лютого 2014 займав посаду радника Президента України.
Від себе додам:
Багато допомагав простим людям, завжди старався бути людиною...
Вічная пам'ять...

"Для українців війна почалася 1 вересня 1939 р.": Володимир В'ятрович закликав співгромадян не підтримувати радянські міфи

Завдання радянського міфу - приховати третину цієї війни, коли СРСР був союзником Третього рейху, коли його війська самі "віроломно" нападали на сусідні країни.

http://i.piccy.info/i9/7308411c93469...845_ak_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-06-22-10...00x276-r/i.gif

Початок війни у СРСР.

"Друга світова війна для українців почалася 1 вересня 1939. Україна відразу стала одним з її епіцентрів, її мешканці – серед перших її учасників і жертв. Днем поминання їх усіх, згідно з ухваленим минулого року закону, є 8 травня", - написав Володимир В'ятрович, голова Українського інституту національної пам'яті.

Тоді що ми відзначаємо чи вшановуємо 22 червня? Те, що два тирани, які разом два роки перед тим почали світову війну, врешті зійшлися в двобої. Але важливіше пам'ятати про 23 серпня 1939, яке увінчало їх співпрацю і запустило маховик війни.

Поминальні заходи 22 червня є елементом втримування радянського міфу про Другу світову, який розповідає про те, що війна нібито почалася щойно в 1941 "віроломним нападом" нацистської Німеччини. Його завдання приховати третину цієї війни, коли СРСР був союзником Третього рейху, коли його війська самі "віроломно" нападали на сусідні країни. Тому нам слід відмовитися від поминальних заходів у цей день, а вшановувати усіх загиблих у страшній війні з усім світом – 8 травня, у День пам'яті та примирення.

Джерело:

Що в пам'ять ти дала мені, країно ?
І честь, і славу, і ім'я святих?
Чи мову відстояла солов'їну?
Народе мій, щось здався ти,притих.

Як швидко згасли у тобі багаття!
Як швидко подих волі відлетів!
Коли ми всі були неначе браття
Без кулеметів і броньовиків.

А що тепер? Навіки тіло згине.
Душа моя над вами усіма,
А все ніяк у мирі не спочине -
Того за що боролися нема.

Тепер скажи мені, моя країно,
Чи не для тебе шлях я прокладав
Життям своїм
з простреленим коліном я далі йшов
боровся і програв?

І все ти пам'ятаєш і сумуєш.
Роздумуєш, очікуєш, нервуєш...
Та не за зміну вулиць я стояв
За що ж тоді життя своє віддав?

© Злата-Зоряна Паламарчук

На Волині знайшли найбільше у світі родовище нафти

http://i.piccy.info/i9/f3e37b7c14d87...672977_240.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-06-26-22...40x135-r/i.gif

Відро нафти

У Маневицькому районі Волинської області науковці знайшли величезне нафтове родовище.

Про це повідомила прес-служба Волинського інституту нафти і газу.

За словами вчених, ця знахідка переверне хід української історії.

"Ресурси цього родовища дозволять Україні стати поруч з провідними країнами світу. Завдяки нафті наша держава нарешті зможе розвиватись так само швидко як США, Норвегія чи Японія", — кажуть науковці.

Геологи додають, що на 1 квадратному кілометрі площі можна буде видобувати до рекордних 97 тисяч тонн нафти. За попередніми оцінками фахівців, нафта залягає на глибині від 400 до 3800 метрів.

До слова, до цієї знахідки найбільшим родовищем нафти у світі було родовище в Абу-Дабі.

Джерело:

"Обери, яка ти сьогодні конституція": У мережі показали "найкривавішу" Конституцію України

Дотепники запропонували обрати кожному свій варіант, в залежності від політичних вподобань.

http://i.piccy.info/i9/6eeca076cdb44..._large_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-06-28-11...08x408-r/i.gif

Конституції та президенти.

З нагоди Дня Конституції України в мережі зробили іронічний колаж, де показано шість українських Конституцій. Колаж опублікований на сторінці Міністерства еміграції у Facebook, передають Патріоти України.

"Обери, яка ти сьогодні конституція", — закликає колаж. Як варіанти пропонуються грайливо-комуністична Конституція Леоніда Кравчука, договірняково-авторитарна Леоніда Кучми, демократично-безсила Віктора Ющенка, дебільно-тоталітарна Віктора Януковича, криваво-кривава Олександра Турчинова та зрадо-переможна Петра Порошенка.

Слава України: Сьогодні день народження легендарного командарма УПА

Роман Шухевич, він же ж легендарний генерал Чупринка керував національно-визвольною боротьбою УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів.

http://i.piccy.info/i9/e6eafcb1dba8e..._large_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-06-30-08...00x198-r/i.gif

Роман Шухевич.

У ‪цей день у 1907 році народився Роман Шухевич, визначний український військовий, політичний і громадський діяч. Про це нагадують Патріоти України за матеріалами видання День.

Один із провідників українського націоналізму. Генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА, крайовий провідник ОУН (р) на західноокраїнних українських землях.

У 1929 році Роман Шухевич один із перших вступив до ОУН. Довгий час займав пост бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН. У 1943 році Шухевич зайняв посаду Головного Командира УПА під псевдонімом Тарас Чупринка.

В травні 1943 року рішенням Проводу ОУН він став Головою Бюро Проводу ОУН. У липні 1944 року Великий Збір Української Головної Визвольної Ради обрав Романа Шухевича (під псевдонімом Лозовський) Головою Генерального Секретаріату УГВР.

Керував національно-визвольною боротьбою УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів.

Загинув у бою із московськими загарбниками в Білогорщі біля Львова. Герой України (2007 рік).

Образ великого сина українського народу дуже вдало втілив Григорій Гладій у поетичній стрічці "Нескорений", 2008 рік.

Роман Шухевич, як і Степан Бандера, викликають у російських шовіністів (кожен з яких - лютий ворог України) істеричну ненависть. Вони бояться цих імен більше, ніж дідько боїться ладану, бо совість дідька набагато чистіша совісті (або того, що у них там всередині замість совісті) всіх ідеологів "московізації всього світу".

Ім'я цим ідеологам в сучасній Росії - легіон. Всі російські «патріотичні» видання і сайти переповнені безмежним наклепом проти Шухевича, який єдиний у всьому світі продовжував вести війну з монстром сталінського фашизму й тоталітаризму. Один на один.

І досить довго і успішно, враховуючи, що сили, зрозуміло, були не рівні. Не посоромимо ж ні слави, ні самого імені генерала Чупринки. І ніколи не забудемо ні його, ні його соратників і помічників. Слава Україні!

В Мережі оприлюднили нові знаки українського війська

Нові знаки розрізнення Збройних сил України.

В Мережі оприлюднили дизайн нових знаків розрізнення Збройних сил України і предметів однострою, котрі погодили Генштаб ЗСУ, Міністерство оборони і 5 липня остаточно затверджені на рівні Президента України.

Про це повідомив координатор групи розробників журналіст Віталій Гайдукевич, учасник Фейсбук-спільноти «Нове військо».

«Отже, концепцію в галерею виклав. Перш за все – її ще доповнять речі для плавскладу і знаки розрізнення флотські. Думаю, флот зведемо до окремої галереї. Скоріш за все, будемо у флоту мати тужурку для плавскладу, чорний китель загального крою для усіх інших. А от парадний китель флотський може бути для усіх білий однобортний, із коміром стійкою і знаками розрізнення на погонах. Багато картинок вам вже знайомі. Фактино їх просто звели в один великий пакет і підписали в цілому (раніше був підписаний цілий пакет для президентського полку)», – пише Гайдукевич.

Розробники звертають увагу, що представлено однострой для ліцею ім. Богуна: «Все, чорної і білої форми більше не буде – того ж кольору, як і у дорослих військових».

Інший учасник цієї групи Петро Балог виклав у коментарях альбом «Нове обличчя українського війська», вказавши, що у такому вигляді він і погоджений керівництвом.

«Там ще є варіанти з деякими відзнаками на формі», – зазначив він.

Ймовірно, нові однострої й знаки розрізнення можна організувати вже до 24 серпня – для учасників військового параду в Києві з нагоди 25-річчя Незалежності, пише «Новинарня».

«В беретних знаках не було можливості чекати, поки ССО зглянеться і спуститься з небес на землю, і обере із раніше запропонованих варіантів вовкулаки, що їм миліше. Хто пізно ходить, той сам собі шкодить – ССОшна коробка на параді піде із тим беретним знаком, що тут наведено. Якщо потім в «спеців» прокинеться конструктив, можемо обговорити поставу вовчика, але – ніяких рунгевітів і іншої лабуди – вовкулака», – написав Гайдукевич щодо беретного знаку загальних сил спецоперацій.

На вовкулаку, за козацькими переказами, перетворювалися козаки-характерники – мудрі й досвічені воїни, які володіли магічними техніками.

Як зазначив Гайдукевич, кольоровий ряд беретів – це стратегічне рішення, і з огляду на те, «як рве бавовняних за парєбріком», рішення правильне.

«Можливо, для зменшення стресу у МП і десанту 24 серпня вони будуть ще в старих кольорах і беретних знаках. Першими на нові кольори беретів буде переходити піхота (вони того гідні), арта, танки, авіація, ССО. Якщо адаптаційний період для МП і десанту потрібен – будемо шукати час для психологічної адаптації, роз’яснення, пропагування. Хочеться сподіватися на здоровий глузд наших вояків», – наголосив він.

http://i.piccy.info/i9/a47f1f0420d72...a_7469_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-07-07-11...86x343-r/i.gif

Як зазначає Гайдукевич, церемонійний «гетьманський» однострій представлений як базова версія, котра запропонована на розгляд, але зараз реалізовуватися не буде.

«Сорочок на резинці не буде. Домогтися цього буде вкрай важко. Не встигли висохнути чорнила президентського підпису, як я дізнався, що служба тилу хоче протягнути сорочку із резинкою усіма правдами і неправдами: вони є на складі, не викидати ж... давайте останній раз на параді вдягнемо і спишемо... довелось телефоном по літерах пояснювати, що підпис Президента означає, що дискусій не ведеться – резинки не буде», – розповів він подробиці роботи зі зміною однострою.

Група Гайдукевича також розробила дизайн погонів також для таких звань, як рекрут, капрал, штаб-сержант, майстер-сержант, хорунжий (зараз – молодший лейтенант), бригадний генерал та ін.

http://i.piccy.info/i9/f6ee368914522...8695_o_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-07-07-11...86x343-r/i.gif

Новації пояснюють так: «Перегляд ролі сержантського складу, що базується на реформі ЗСУ за стандартами НАТО, та відповідне відображення цього у системі звань та знаків розрізнення; певні зміни у системі офіцерських звань (відмова від радянського звання «прапорщик», відродження звання «хорунжий», як данина українській традиції та запровадження звання «бригадний генерал» – як відображення бригадної концепції побудови ЗСУ).

«Події російсько-української війни (АТО) порушили проблематику військових нагород. На даний момент військові нагороди представлені лише трьома нагрудними знаками та чотирма медалями за вислугу років. Військові ордени та медалі входять до системи державних нагород, якими нагороджує президент.

Оскільки система державних нагород сама по собі є невпорядкованою та недосконалою, це призвело до своєрідного «дефіциту» нагород, а також перекосів у їх врученні», – зазначають розробники.

Натомість розроблено повністю нову систему відомчих військових нагород, яка включає медалі та новий вид нагород – хрести. Для кожної такої нагороди чітко прописані підстави нагородження.

У новій системі, залежно від рівня нагороди, рішення приймають міністр оборони, начальник Генштабу – головнокомандувач ЗСУ, а також командувачі видів Збройних сил.

«В розробці нагород ми максимально спиралися на існуючі історичні традиції та досвід АТО», – зазначено в презентації із зауваженням, що йдеться винятково про відомчі – військові нагороди.

Як вказується, найвищі нагороди будуть присуджувати міністр оборони та начальник Генштабу; видові хрести – командувачі видів ЗСУ; медалі – і міністр або НГШ, і командувачі видів ЗСУ.

Як пояснюється, група ентузіастів створила «нове обличчя» ЗСУ, взявши найкраще з історії (від війська Київської Русі та Великого Князівства Литовського, козаччини, УНР, Української Держави, ЗУНР та УПА).

«Водночас, українська армія може і має спиратися на загальноєвропейські підходи, що стали світовими стандартами».

З повним портфоліо «Нового війська» і поясненнями щодо нагород можна ознайомитися тут.

http://i.piccy.info/i9/9145710674881...4957_o_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-07-07-11...87x342-r/i.gif

Джерело:http://zik.ua/news/2016/07/07/v_mere..._viyska_714324

Саміт НАТО: Українці повернулися переможцями
​
НАТО уперше з часів "Холодної війни" розміщує у Європі військові частини.

http://i.piccy.info/i9/c92665647208d...w5_451_240.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-07-10-21...40x180-r/i.gif

У Варшаві пройшов саміт НАТО.

Українці повернулись до Києва із саміту НАТО у Варшаві переможцями з безпрецедентним як для країни, яка не є членом Альянсу, пакетом допомоги і новим статусом розширеного партнера НАТО, повідомляють Патріоти України з посиланням на ТСН.

У підписаній декларації слід визначити найбільш помітні пункти:

- пакет допомоги Україні під назвою "КПД" містить аж 40 нових напрямків під які дадуть і гроші, і технології;

- країни НАТО не визнають і не будуть визнавати анексію Криму;

- прямо сказано: Росія продовжує роздмухувати нестабільність на Сході України, що призвело до втрати майже 10 тисяч життів на Донбасі;

- заклик до Москви - припинити політичну, військову та фінансову підтримку бойовиків, а також дозволити Києву відновити повний контроль над державним кордоном.

"Навіть попри те, що ми вирішили провести наступного тижня Раду НАТО - Росія, ми всі 28 країн єдині в думці, що не можемо повернутися до звичних відносин", - заявив президент США Барак Обама.

Джерело:

"Погибли ребята сегодня утром - защищая нас с вами": У зоні проведення АТО загинули двоє бійців батальйону «Айдар»

Створи нове і краще майбуття!!!

Повір мені, не смерті я боюся…
Боюсь лише того, що все було дарма…
Не хочу, щоб була дурною смерть ця,
Не хочу, щоб була вона нікчемна і пуста…

Померти, то, повір, зовсім не страшно,
А страшно в пекла очі заглядать
І знати, що помреш ти тупо й марно -
І цим нікого ти не зможеш врятувать!!!

Кому це буде, і для кого треба?
І користь в цьому є, скажи, яка,
Що буде тіло у землі - душа на небі,
Коли від цього тут не зміниться життя?!?

А хочеться не бути лиш безглуздим,
Одним із тих, що в слові «тисяча» й «мільйон»…
А хочеться знайти ту краплю щирості і глузду,
У тому, що живеш й вмираєш за закон…

Але, напевно, все то моя дурість…
Нас оготра туман невіданих світів…
Ми йдем на смерть, і станемо минулим
Для тих, що житимуть колись сестер й братів…

Повір мені, не смерті я боюся.
Я просто хочу, щоб було це недарма!
Майбутній брате, сподіваюсь чуєш, -
Створи нове і краще майбуття!!!

12.07.2016
Світлана Пазиченко ©

http://i.piccy.info/i9/61423d52b71ac...0/m7064092.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-07-13-12...50x437-r/i.gif

Українські конструктори розробили бронежилет для собак, коти на черзі

Тепер бійці на передовій та волонтери говорять, що така броня не завадила б і іншим чотирилапим та крилатим "бандерівцям".

http://i.piccy.info/i9/0c2e0b45b7117..._large_240.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-07-22-10...40x180-r/i.gif

Друзі наші менші в сучасному світі іноді виконують не менш важливу роботу, ніж люди. І частіше за все, ця робота є надзвичайно небезпечною. З думкою про це конструктори компанії «Українська Броня» розробили сучасний та комфортний бронежилет для собак, передають Патріоти України.

Конструкція бронежилету «К9» розроблена таким чином, щоб його можна було швидко надягти, а в разі необхідності, навіть, переносити собаку – для цього призначені спеціальні плечові лямки та ручки. Жилет має більшу площу захисту (42 кв.дм.), меншу вагу (приблизно 1,1 кг) та нижчу ціну ніж у іноземних аналогів і при цьому є комфортним для собаки.

Незважаючи на те, що жилет має назву спеціального поліцейського підрозділу «К9», жилет може використовуватися не лише поліцейськими собаками, а й собаками, що знаходяться на прикордонній службі, собаками-розвідниками та навіть мисливськими собаками, бо на рівні з захистом від кулі ПМ, АПС, жилет може захистити від мисливського дробу та ікла кабана. З турботою про чотирилапих друзів, котрі ризикують своїм життям іноді більше ніж ми.

Джерело:

"Ми на порозі масштабного наступу, а бійців на передовій катастрофічно мало", - Юрій Касьянов

http://i.piccy.info/i9/80088c0f478f2...d35662_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-08-06-22...16x401-r/i.gif

http://i.piccy.info/i9/74937de656fd3...9ff1ce_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-08-06-22...93x424-r/i.gif


P.S.Сама суть допису зрозуміла .Треба бути пильному, і в разі повномасштабної війни, не бути осторонь і всіма силами стати на захист своєї землі. Слава Україні!ukrprof

Кабінет міністрів України на засіданні 8 серпня має намір затвердити план заходів на 2016-2017 рік щодо реалізації Стратегії подолання бідності.

Николай Буц

Головне - нічого не боятися: "Заявления Путина рассчитаны на страх, который должен парализовать нас, заставив делать то, что хочет он" - Бачо Корчілава

http://vikna.if.ua/images/n/gallery/...1_o__large.jpg

У КАРПАТАХ БУДУЮТЬ
БУДДІЙСЬКИЙ ХРАМ

Мало хто знає, але на горі біля села Кривопілля, що на Верховинщині, неподалік від живописного Кривопільський перевалу, який знаходиться між Верховиною і Ворохтою, будується "Місце Шляху" - буддистський храм. Дорога — непроїзна, але місця тут неймовірної краси. Будівництво ведеться під керівництвом Сергія Філоненко - буддійського ченця, який приїхав з Донецька

http://tyachivnews.in.ua/uploads/pos..._n_650x410.jpg

http://images.unian.net/photos/2016_...26054-9130.jpg

http://images.unian.net/photos/2016_...26041-5314.jpg
Будівництво ведеться під керівництвом Сергія Філоненко

Буддисти переїхали у Карпати з окупованої території. Раніше вони залили фундамент другого в Україні буддійського храму біля Волновахи (Донецька область). Проте через війну були вимушені переїхати.

Українські буддисти будували свій храм у Луганській області. То мала бути одна з найбільший, принаймні, в Європі споруд – понад 30 метрів заввишки. Цікаво, що вони володіють шаріра – частинкою праха Будди, яка закладається при будівництві ступи (храму). Тепер на залитому фундаменті ступи розташовується база сепаратистів, а буддисти вирішили переїхати в іншу частину України.

За словами монахів, на території окупованих районів Донецької та Луганської областей комфортно почуваються лише представники Московського патріархату.

http://typical.if.ua/wp-content/uploads/2016/08/415.jpg

http://typical.if.ua/wp-content/uploads/2016/08/515.jpg

http://typical.if.ua/wp-content/uploads/2016/08/614.jpg

http://typical.if.ua/wp-content/uploads/2016/08/711.jpg

http://typical.if.ua/wp-content/uploads/2016/08/89.jpg
Будівництво "Місце Шляху" - буддистського храму

Кривопільський перевал обрали не просто так, а за символами. Там їх учителю ордена Ніппондзан Мьоходзі в Україні Дзюнсей Терасава явилися знаки, от і обрали місце. Купили землю у важкодоступній ділянці і розпочали будівництво, однак місцеві мешканці зустріли чужинців вкрай вороже. були навіть погрози спалити храм. Втім, наразі будова триває. Причому основну роботу все ж виконують саме верховинці.

http://typical.if.ua/wp-content/uploads/2016/08/314.jpg

Через важку дорогу матеріали підвозять виключно на “Газ-66″, легковик туди не може заїхати.

http://typical.if.ua/wp-content/uploads/2016/08/119.jpg
Непроїзна дорога

Вже за місяць обіцяють завершити. на освячення, можливо, приїде сам Далай-Лама

Буддизм в Україні

В Україні Буддизм почав існувати з 19-го, 20-го століття, після імміграції з країн буддистського населення, головним чином Північного В’єтнаму та Кореї в комуністичний період. Хоча джерела не є широко доступними, буддисти, як вважається, становлять 0,1 % від загальної чисельності населення Україні.

Незважаючи на те, що на поверхневому рівні буддизм був відомий в Україні вже давно у зв’язку з регулярними контактами українського козацтва з калмиками, які сповідують буддизм, інтерес до буддизму в його філософсько-етичних аспектах виник серед української культурної та наукової інтелігенції лише в 19 столітті. Глибше ознайомлення українців із буддизмом було перервано в радянський період, коли переслідувався будь-який інтерес до духовних учень, що бодай якось відрізнялися від комуністичної ідеології. Як результат, такий інтерес не міг бути повністю задоволений і, крім того, розвивався в певних організаціях. Таким чином, перші відкриті систематичні лекції з буддизму, проповіді і уроки буддистського вчення, відносяться до 1989 року, коли силовий й ідеологічний тиск радянської системи значно послабшав. Тоді ж в Україні пройшли перші буддистські посвяти та вчення, а також з’явилися перші практиканти буддизму, які прийняли буддійський Прихистку в Трьох Коштовностях — Будді, Вченні (Дхармі) і Громаді (Санґгі).

Перша в Україні офіційно зареєстрована буддійська громада була організована в м. Донецьку в 1991 році. В 1993 році заснований «Буддійський духовний Орден Лунг-жонг-па» (у перекладі з тибетської «Охоронці Заповідей»). Діяльність цієї школи в Україні орієнтована як на мирську, так і на чернечу модель буддійської духовної практики, тому в селищі Ольгинка Волноваського району Донецької області побудовано буддійський центр Шейчен-лінг.

Сьогодення

Станом на 1 січня 2015 в Україні існує 56 буддійських громад. Найбільші громади та групи належать до тибетського напрямку буддизму — тантричної традиції Ваджраяна («Діамантова Колісниця»). Найпоширенішими серед них є Карма Каг’ю, головного відгалуження тибетської школи Каг’ю-па. Вони об’єднані у всеукраїнський релігійний центр «Українська Асоціація Буддистів Школи Карма Каг’ю». Релігійний центр Карма Каг’ю знаходиться під духовним керівництвом Г’ялви Кармапи XVII Тхає Дордже та скеровується Ламою Оле Нідалом. Релігійний центр на сьогодні є найбільшою буддійською організацією в Україні: до її складу входять 20 буддійських центрів та медитаційних груп з більшості обласних центрів України. Центр є частиною міжнародної спільноти буддистів традиції Карма Каг’ю у світі.

Також є представлена лінія Дрікунґ Каґ'ю. Центр «Дрікунґ Спільнота Ратнашрі» був офіційно заснований в Києві 17 січня 2006 року завдяки спільному прагненню Ґарчена Рінпоче та його учнів. Київський центр був першим центром Рінпоче у Східній Європі і є частиною світової спільноти центрів під духовним керівництвом Рінпоче. За час існування Центру Київ відвідало багато майстрів та вчителів тибетського буддизму Лінії Дрікунґ Каґ'ю серед яких сам Ґарчен Рінпоче, Кхенчен Рінпоче, Нубпа Рінпоче, Друпон Єше Рінпоче, Друпон Церінґ Рінпоче, Лама Дава Занґ, Друпон Єше Занґмо, Кхенпо Самдруп.

Ньїнґма також має багато послідовників в Україні, зокрема Україну відвідували такі відомі майстри як Дзонґсар Кхєнце Рінпоче[5] та Патрул Рінпоче[6]. Під керівництвом Ґ'єтрула Джіґме Рінпоче заснований центр "Ріпа".

Діє 4 центри всесвітньої організації Шамбала, заснованою Чоґ’ямом Трунґпою Рінпоче.

Також є практиканти Ріме - несектарної традиції тибетського буддизму, яка прагне до неупередженого ставлення до всіх буддистських вчень і проти вивищення одних шкіл тибетського буддизму над іншими. В переважній більшості традиція Ріме направлена на відновлення вчень та практики шкіл Каґ'ю, Ньїнґма та Сак'я. У різних містах України та у Києві діє центр "Ранґджунґ Єше", де регулярно проводяться практики лінії Чоклінг Терсар. Також Україну неодноразово відвідував, давав вчення та практичні настанови Лама Сонам Дордже, а у 2012 році Україну відвідав Чок'ї Німа Рінпоче.

Неодноразово відвідував Україну і доктор Олександр Берзін пояснюючи загально буддистські вчення, які є надзвичайно актуальними і сьогодні.

Окрім тибетського буддизму, в Україні також є послідовники Дзен буддизму, та також проводяться медитації Віпасана, як її навчає С.Н.Ґоєнка в традіції Саяджі У Ба Кхіна.

«Білий Лотос»- слов"янський Шаолінь

http://www.pixic.ru/i/p0N1c2i2w828A4a0_preview.jpg

Буддистський храм «Білий Лотос» є унікальною спорудою, аналогів якому в Україні немає. Знаходиться храм в місті Черкаси - височіє на крутих схилах Дніпра величний, викладений з каміння і обрамлений червоною черепицею, і є одним з найбільших в Європі. Закладка храму відбулася в 1988 році, і через два роки він вперше відкрив свої двері відвідувачам. Прообразом черкаського храму стало знамените споруда в Лаосі. Архітектурний план створювався під керівництвом голови черкаського спільноти буддистів - Ст. Скубаева.

Місце для створення буддійської святині обрана не випадково. Так, храм знаходиться на розломі земної кори, що створює всередині споруди особливе торсіонне магнітне поле. За твердженням відвідувачів храму, всього кілька хвилин, проведених у цьому місці, дозволяють отримати потужний заряд енергії, дія якого відчувається ще цілий тиждень. При цьому обсяг захисного поля людини збільшується в рази.

З храмом пов'язана цікава легенда, згідно з якою при закладці фундаменту був знайдений камінь, де чудесним чином проявилося зображення Будди в масці воїна. Вражає і внутрішнє оздоблення храму – тут підлоги застелені килимами, стіни оббиті оксамитом і деревом. При вході встановлені дві фігури воїнів, спеціально привезені з Тибету.

Учні і послідовники буддизму можуть не тільки відвідати храм, але і вивчити основи тайського боксу і кунг-фу. Заняття проводяться по п'яти різних рівнів, які відповідають п'яти звірам: тигр, леопард, ягуар, пантера і кіт. Заняття в школі органічно поєднують в собі стародавні східні вчення та особливості національної української культури.

Будь-який бажаючий може відвідати чайну церемонію, вивчити особливості правильного написання ієрогліфів на уроках з каліграфії. Також тут є аурокімната, в якій можна зробити фотографію аури. Крім того, при храмі регулярно проводяться майстер-класи з йоги, кунг-фу і медитації.

http://www.pixic.ru/i/w0e1K2d2Y8x813x9_preview.jpg

http://www.pixic.ru/i/20G112e2f8x834I9_preview.jpg

http://www.pixic.ru/i/R071D262O89824X7_preview.jpg

http://www.pixic.ru/i/I0n1P2B28878z4J8_preview.jpg

http://www.pixic.ru/i/30z1R2o2I8I86666_preview.jpg

http://www.pixic.ru/i/Y0h132X298a8l637_preview.jpg
Буддистський храм «Білий Лотос», Черкаси

Василь Кондрат:

Випадок в українській маршрутці вразив до сліз

Луцьк. Маршрутне таксі зупинилось, щоб забрати пасажирів.
Серед них хлопчина у старому комуфляжі з величезною дорожньою сумкою. Обличчя втомлене, але щасливе. Видно, що їде додому.
Простягає водієві 3 грн.за проїзд.
— Хлопче, те що ви робите для нас ціни немає. Забери гроші.
А мамі на подарунок маєш?
Боєць усміхнувся:
— Все добре. І мамі і сестричці купив.
— Дивись. Якщо потрібно, не соромся!
Їдемо. За водієм сидить жінка років 65, ніби про себе, але щоб всі чули бурмоче російською:
— Не дадут никак Донбасу жить.Чего туда лесть.Людей убивать..
Маршрутка зупиналась. Водій відчинив двері, зайшов до салону, взяв незадоволену пані під руку простягнувши 3 грн.
— Шановна, мені здається, що ви сіли не в ту маршрутку. Нам з вами не по дорозі.
І дуже ввічливо спровадив її з салону. Повернувся до пасажирів і ніби виправдовуючись, сказав:
— У мене син загинув на Донбасі, а в дружини серце не витримало…

"Іноді світ рятує не краса, а неголені люди з втомленими очима, і ми перед ними у неоплатному боргу!": Мережу підірвало зворушливе фото українського воїна

Волонтер виклала у соцмережі світлину, на якій боєць АТО тримає на руках кошеня

http://i.piccy.info/i9/2837efc68aa04...451283_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-08-21-22...08x408-r/i.gif

Світлину у соціальній мережі виклала волонтер Юлія Карпова. "Не всяка краса рятує світ. Іноді його рятують неголені люди з втомленими очима. Світ перед ними в неоплатному боргу", - написала вона.

На деяких блокпостах АТО наші бійці доглядають за покинутими тваринами, кошенятами та навіть за рослинами.

Якщо Росія раптом придумає або надумає захопити Україну, це буде кінець Росії. Вона тоді не виживе, - Леонід Кравчук

"В найближчі два тижні існує підвищений ризик початку агресії РФ", - відомий волонтер посилається на дані української та інших розвідок

Що там в голові Путіна - не знає ніхто, але раптові російські навчання цілком можуть перерости в наступальну операцію, і не одну.

http://i.piccy.info/i9/02bc7227e3c31...21043__500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-08-28-10...31x386-r/i.gif

Маряна Ястреб

ЗУПИНИСЬ! ПРОЧИТАЙ! ПОМОЛИСЬ ЗА УКРАЇНУ!

Якщо не можемо зупинити війну зброєю, зупинимо МОЛИТВОЮ!

Хто, як не Ти, любий українцю, зможе зупинити війну? Пригадай, як кожен із нас, де б він не був, серцем рвався на Майдан, коли в Києві вбивали невинних людей! Це незабутнє відчуття, коли ми всі про себе, а то і перед Іконою молилися, щоб Господь зупинив убивць. Тоді в кожного з нас було на думці: «Господи, спаси і сохрани Україну!», «Боже, зроби хоч щось, спаси їх!'». Саме ці заклики мільйонів сердець за рідних нам уже людей, ЗРОБИЛИ ЧУДО!...

Тому тільки з молитвою на устах Ми можемо перемогти в цій війні і тільки нею ми СПАСЕМО НАШУ НЕНЬКУ УКРАЇНУ!... Нагадаємо собі, як у Ватикані, під час молитви Папи Римського Франциска за мир в Україні, було випущено двох голубів миру, як тільки білі голуби вилетіли із вікна, на них накинулися чайка і ворон. Чайка вирвала пір’я з хвоста в одного голуба, а ворон схопив другого в свої кігті. (http://tsn.ua/foto/voron-zaklyuvav-golubiv-miru-vipus..) На мою думку, що втрачені пір'їнки-це незаконно від'єднаний Крим, а зараз вороги клюють наш Схід. Бог через птахів попередив нас і показав в чому наше спасіння – ТІЛЬКИ В СПІЛЬНІЙ МОЛИТВІ ЗА УКРАЇНУ.

Бо всі ми добре знаємо, що ВІРА НЕОДНОРАЗОВО СПАСАЛА СВІТ... З історії відомо, що у 1955р весь народ Австрії щиро молився, аби з цієї країни вивели совєцькі війська. І сталося чудо: несподівано для всіх Москва відкликала свою озброєну армаду.

Тож давайте, всі разом, спільними зусиллями, прикличемо ще одне чудо і на Україну, бо ДЛЯ ГОСПОДА НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО. Я щиро вірю, що тільки спільною молитвою Ми спасемо нашу Україну. А Ти ще маєш сумнів?

ПОВІР В МОЛИТВУ ЩИРО! Молись, як дитина!...

Одна хвилина твого часу з години-це ніщо, в порівнянні з тим, що вона може зробити! Давайте БУДЕМО СПІЛЬНО МОЛИТИСЯ КОЖНУ ГОДИНУ, але всією Україною, а потім і Світом, щоб ніщо не стало нам на заваді, щоб зупинити цю нікому не потрібну війну. І не залежно від того, де Ви є в цю хвилинку: вдома, на вулиці, на роботі, в дорозі, чи то в церкві, приділіть частинку Вашого часу молитві. Навіть, прості слова: «ГОСПОДИ, СПАСИ І СОХРАНИ УКРАЇНУ!'», але зі щирістю від серця, будуть мати більше сили, ніж вся Російська армія разом взята.

Оскільки, всі криваві дійства з боку ворога, що відбувалися на Україні, були в Свята, то ж часу в нас обмаль, бо наступне свято не за горами... ДАВАЙТЕ РАЗОМ ЗУПИНИМО ЦЕ БОЖЕВІЛЬНЕ КРОВОПРОЛИТТЯ...

Любий українцю, допоможи, донести до кожного про спільну молитву.

http://i.piccy.info/i9/f8b5152ae9445...bfavOCuhLg.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-09-09-19...00x324-r/i.gif

Ганьба!!!

Днiстер катастрофiчно мiлiє

http://i.piccy.info/i9/c0896366fefff...yy_dnister.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-09-21-10...20x165-r/i.gif

Кiлькiсть води у третiй за довжиною рiчцi України становить 30 -- 40% норми, пише газета "Експрес".

Рiвень води на окремих дiлянках Днiстра знизився майже на метр i наблизився до найнижчих позначок.

"Через малоснiжну зиму майже не вiдбулося поповнення руслових i грунтових запасiв води, якi помiтно виснажилися ще минулого року. Далi було посушливе лiто. Те, що тривалий час не було опадiв та паводкiв, призвело до того, що багато маленьких рiчок, якi впадають у Днiстер, пересохли. Кiлькiсть води в ньому в межах 30 -- 40 вiдсоткiв норми на цей перiод", -- каже начальник вiддiлу гiдрологiчних прогнозiв Укргiдрометцентру Вiкторiя Бойко.

Особливо загострилася ситуацiя в останнi два мiсяцi. Липень та серпень у басейнi Днiстра були з великим дефiцитом дощiв. Їх випало 23 -- 52 вiдсотки мiсячної норми. В окремих мiсцях спостерiгали кiлька невисоких паводкiв iз загальною амплiтудою пiдвищення рiвнiв не бiльш як метр, якi iстотно не вплинули на приплив води до Днiстровського водосховища.

Нинi сюди надходить 60 кубiчних метрiв за секунду, тодi як згiдно iз санiтарно-екологiчними вимогами цей показник має становити не менш як сотню. Саме стiльки щосекунди скидається з водосховища вниз течiєю.

Як наслiдок, вiд початку червня рiвень знизився на два з половиною метри. За довгостроковим прогнозом, середнiй за вересень приплив води за умови нормального розвитку гiдрометеорологiчних процесiв передбачають у межах 47 вiдсоткiв норми та 84 -- забезпеченостi.

На жаль, нинi доводиться спостерiгати доволi невтiшну картину. У деяких мiсцях Днiстер вiдступив вiд берегiв на сотнi метрiв. Екологи б'ють на сполох: брак води у плавнях загрожує знищенням представникiв рiдкiсних для України та свiту видiв фауни -- таких, як видра, європейська норка, горностай, жовта чапля, орлан-бiлохвiст, чорний лелека. Уже нинi помiтно скоротилася чисельнiсть блискучих iбiсiв, якi є емблемою Нижньоднiстровського нацiонального природного парку.

"Миру не буде, буде перемога!": Українці обурені новим зухвалим вбивством наших бійців у зоні АТО

Волонтер розповів про нові втрати нашої армії біля Зайцевого

http://i.piccy.info/i9/58b5fad878a74..._large_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-09-24-11...00x312-r/i.gif

Волонтер Юрій Мисягін повідомив, що у зоні АТО сталася жахлива подія. Терористи нахабно порушили "перемир'я", один український снайпер загинув, ще чотири військових поранені. Про це повідомляють Патріоти України з посиланням на "Фейсбук".

"Зайцево. Бой. Мои 2/300. У снайперов 1/200, 2/300. Несколько дней назад, когда на Светлодарской дуге 2 дня подряд лил дождь, a из-за такой погоды ночью, тепловизор работает не идеально , тоже были бои и противник подходил к одной из позиций 54-й бригады на расстояние 100 метров", - написав волонтер.

У мережі йдуть суперечки щодо точної кількості поранених та загиблих воїнів. Також люди пишуть, що ця подія, скоріш за все, покладе край виконанню режиму "тиші". "Таке нахабство та підступність терпіти не можна!", - пишуть користувачі соцмережі.

Зі слів українського політолога, який побажав залишитись невідомим (бо про таке зараз не хочуть говорити відкрито), зараз у суспільстві та в армії такий накал, що терпіти таку ситуацію ніхто більш не буде. Люди віддавали останні копійки на озброєння військових, а замість наступу ЗСУ отримали "розведення військ" та розмови про "мир з Донбасом".

На сторінках пересічних громадян у соцмережах можна побачити навіть такі коментарі: "Якщо держава не в змозі забезпечити перемогу, то до зброї візьмуться навіть жінки та діти, але ворога ми подолаємо. Миру не буде, буде перемога!". Нагадаємо, вже не один командир нашої армії висловлював незадоволення "об'явленням перемир'я", зважаючи на зухвалу підступність бойовиків на Донбасі.

Волонтери, які їздять на передову, кажуть, що бійці відступати не збираються ані на крок, бо вважають це зрадою українського народу. "Пробачати терористів ніхто не збирається", - цитують бійців у мережі. "Не треба боятися Європи та озиратися на неї - це вона боїться того, що втратить російський газ! А ми маємо думати про себе та свій народ, а не про чужий!", - коментують ситуацію на фронті у "Фейсбуці".

5 простих причин, чому українці ще не готові до Європи

Щоб стати жителями європейської країни назватися такими замало - треба стати європейцем по своїй суті, і тут українцям ще дуже багато працювати над собою.

Раніше я думав, що всі біди в нас від продажної та недолугої влади, яка знущається над працьовитими українцями. Але після прожитого року за кордоном я докорінно змінив свою думку. Зараз я вважаю, які люди - така і країна. Але саме цікаве, що українці не бачать своїх вад! Про це пише Nick Kiushkin, передають Патріоти України.

Коли через пів року після того як ми поїхали, я приїхав у відрядження в Київ і сказав своєму колезі, ти знаєш, у нас в країні люди фігові - він мені одповів, - не видумуй, ти що фіговий, чи я фіговий? І мені стало зрозуміло, що коли ти живеш в середині свого середовища, тобі ні з чим порівнювати, кричущі для європейця речі тобі звичайні. Щоб не бути голослівним, всі тези, які я приведу, буду ілюструвати конкретними випадками. Ми мешкали у Польщі, тому більшість порівнянь, звичайно, буде з поляками. Також завдяки дешевим авіалініям ми багато мандрували - були в Іспанії, Італії, Німеччині, Австрії, Чехії, Голландії, Швеції, Данії, Греції. При чому в Італію і Швецію ми приїжджали до наших знайомих- місцевих, так що тут ми добре занурились в їхнє середовище, думаю, не гірше ніж в Польщі. Так що всіх їх я буду називати європейцями, бо мають спільні риси, яких в нас нема.

1) Виявляється, у європейців відсутні понти, їх нема. Це видно по машинах. Вони дешевенькі, економічні і недорогі в обслузі. Але всі мають власні будинки або квартири. І це не наші страшні коробки, а просто офігенні райони з класною інфраструктурою.

У нас же під хрущами стоять лексуси. Потім у нас модно седани - більш стильні красиві, а в них в основному універсали - практичні. Я багато думав над причинами такої недолугості та марнотратства. Що спонукає людину витрачати вдвічі більше на пальне, в тричі на сервіс та віддавати від 40% своїх доходів, коли європеєць віддає на авто 3%? А відкрила мені очі моя колега. В її сім'ї є 2 машини - одна джип, а інша мініатюрний мерседес смарт. І от вона цей смарт продає. Бо виявляється на ньому по українським дорогам неможливо їздити - тебе всі підрізають, бібікають і вважають за щось неповноцінне. А от коли вона їде на джипі - то всі дорогу уступають. Тобто у нас купляють дорогі і неекономічні тачки, щоб тебе поважали на дорозі. Ось це якраз і викриває дуже величезну нашу ментальну проблему - рабську психологію. Чмири меншого, плазуй перед більшим.

2) Рабська психологія. Хоч ми 25 років тому звільнились від совкового рабства, вільними людьми ми так і не стали. Це феномен ще з подивом відмічав наш Господь Отець, коли вивів євреїв із рабства. Він їм казав, йдіть і завоюйте землю, де тече молоко і мед. Але вони побачивши могутні племена, які мешкали там - злякались. Ну і про 40 років покарання в пустелі, мабуть, всі знають. У нас те саме - ми проживаємо ті ж 40 років покарання. Ось декілька прикладів, що ми все ще раби, а не вільні люди.

Перший випадок. Швеція. У шведів нема злочинності, тому там поліція працює тільки с понеділка по середу. А на виклики прижає тільки в середу. Це, звісно, трошечки абсурдно, якщо твій дім пограбували в четвер, то треба тиждень чекати на них. Але я не про те. Дорога через майже тайгу. На знаках 90, всі їдуть 100. У них можна плюс 10 по правилах. Я підкреслюю - нема ні камер ні поліції. Україна, біле село на знаках 60. Всі їдуть 130! Тільки-но прибрали мєнтів з радарами, тобто прибрали кнут - все, роби, що хочеш. Те, що може вискочити на дорогу дитина чи тварина - не хвилює. Раби не звикли думати самі, бо завжди за них все вирішували інші.

Другий випадок. Київ. Хаотична забудова у дворах будинків, вирубка парків, засипання озер і т.д. Проти цього виходить 20 небайдужих, переважно, жінки. Їх б'ють наймані забудовником 100 тітушок. І будівництво триває. А якби вийшов весь мікрорайон, а це на хвилиночку 5-10 тис мешканців, то забудовник би розорився на тітушках, та і не знайшов би таку кількість. Чому така байдужість, що стосується тебе безпосередньо? Бо ще сидить в головах 37 рік - не висовуйся, не дивись, від мене нічого не залежить.

Третій випадок. Як на мене найкричущий. Київ. Сусідній від нас двір. Житловий комплекс побудований 10 років тому, але забудовник досі не зробив освітлення прибудинкової території. Кожний тиждень крадії бомблять 2-3 машини, що стоять під будинками, розбивають скло і щось крадуть. Один сусід в фб групі цих будинків запропонував зібратись ввечері та вирішити це питання. Це біля 10-ку свічок по 20 поверхів. І що ви думаєте, на збори прийшов він і я з жінкою, просто щоб їх підтримати, хоча для нас ця проблема не першочергова, бо в нашому будинку освітлення прибудинкової території є. Всім бім-бом..

3) Європейці прості. В них нема такого поняття як непрестижна робота. Всі, що касири в супермаркеті, що прибиральники виглядають задоволеними життям. Особливо мене вразили водії в міських автобусах в Голландії. Всі в піджаках і галстуках, з кожним пасажиром вітається. Вони реально сяють та пишаються своєю роботою.

Відчуйте різницю між нашими маршрутчиками з кримінальною зовнішністю! Потім для європейця нема нічого соромного прибрати какашки за своєю собакою. А для наших - це ж стидоба яка, хай краще валяються. Ще про голандців. В них зовсім нема гарних місць утворених природою. Всюду рівнина, і якби вони не робили іригацію, то все це було б суцільним болотом. Та і взагалі в них 2/3 площі це насипна земля, яка тримається на дерев'яних сваях вбитих в морське дно. Але сюди їдуть, як туристи, натовпи китайців. Чому? По перше, в них чисті маленькі містечка з гарною архітектурою, і по друге перед кожним подвір'ям маленький витвір мистецтва в зеленому дизайні.

Коли ти ходиш вулицями маленьких містечок, виникає враження, що ти в ботсаду. Є в них така місцева Венеція - Гітхорн.

Там вздовж канала просто приватні будиночки в яких живуть люди, але що вони витворяють зі своїми подвір'ями - краса! От так ідеш і бачиш, що через одне подвір'я хтось щось стриже, косить, рве бур'яни, саджає квіти... І це все на очах тисяч туристів. І ніхто того не соромиться і це дійсно робити не соромно. Люди своєю працею зробили з "гівна пулю". А нам хто заважає в своїх під'їздах, дворах зробити гарно? Я проїхав по київським осокорківським дачам головною дорогою, і не побачив, щоб хтось у себе зовні своєї ділянки траву викосив, не кажучи про щось більше. Так і стоїть бур'ян по пояс в пилюці. Може там в середині за парканами і гарно, але хто це крім хазяїв баче?

4) Ще одна наша велика ментальна проблема. Ми вважаємо, що хтось нам щось винен. Американці повинні за нас воювати з Росією, Порошенко повинен подолати корупцію, і підняти економіку. Але коли я вперше за пів року після Польщі приїхав в Київ, моє око різанули гори недопалків під ногами на автобусних зупинках. Це накидав теж Порошенко? Знайомий з Польщі їздив в Прибалтику. Був в Латвії та Естонії. Так сказав, що Латвія - це совок с проросійськими настроями. Молодь вся виїхала, середня зп 400 євро. І дуже був здивований Естонією, яка вчасно провела реформи, зробила електронний уряд, електронне голосування, повно молоді і середня зп 800 євро. Теж саме про економічне зростання Польщі. Поляки великі індивідуалісти, тут дуже популярно мати свою власну справу. Це і був поштовх для економічного розвитку. Вони залишили далеко позаду інші пострадянські країни Чехію та Угорщину. Коли з Польщі заїжджаєш в Чехію, відчуття наче в совок потрапив. Я ще спочатку здивувався, чого це один поляк принизливо сказав, а чехи, що з них взяти.. Але як же нам ще далеко до так званих совкових Латвій, Чехій та Угорщин..Час показує, чим більше суспільство сподівається не на себе, а на когось іншого, тим більше воно гальмує.

От зараз проблема в Україні - великі агрохолдінги заволоділи всією землею. Знищили її, засипавши гербіциди довгострокової дії, що крім ГМОшної сої та кукурудзи там нічого не росте. Але давайте згадаймо з чого все почалось. Всю землю роздали колгоспникам, але вони її не взяли. В деяких областях так і стояла неорана ще пару років тому. Я маю на увазі, вцілому селяни не взяли, звісно, одиниці фермерством займаються. А потім виявляється, що всі з того села біжать, бо там нема роботи, і нема платоспроможності. Якщо копнути ще глибше, то виявляється, що майже все чоловіче населення на селі алкоголіки. А якщо ще глибше, то всіх працьовитих в тридцятих розкулачили, і залишилась одна п'янь да рвань. А тепер відчуйте різницю, як те саме відбувається у нормальних людей.

Північна Італія, село в 200 чоловік в горах неподалік Верони. На цих 200 чоловік є 3 Банки, уявіть так на хвилинку! Кожен щось робить, у одного виноградник, у другого винзаводік, куди перший свій виноград здає, третій має ресторанчик куди перші два кожен вечір ходять (італійці не вечеряють вдома) і п'ють тільки своє місцеве вино з винограду першого і заводу другого. Хочу підкреслити, саме вино свого регіону, інші не визнають. Отак кожен своєю працею дає працю іншому, кожен заробляє достатньо і майже всі свої заробітки витрачає в своєму ж селі. Хочу розказати про ще один випадок в цьому селі, мені здається на таке наші люди просто не спроможні. Десь раз на сезон кожне село проводить у себе фестиваль, ми потрапили на фестиваль феєрверків. Але фестивалі можуть бути з будь-якого приводу, на що вистачить фантазії місцевих. Так все село від мала до велика безкоштовно на волонтерських засадах готує великі казани їжі, 3 дні майже без сну впахуюсть, щоб гості з сусідніх сіл за невеликі гроші (тільки собівартість продуктів) могли гарно потусити.

Вилучені гроші з фестивалю збирають на доброчинність. В даному випадку на збирали на якийсь апарат для лікарні. Доброчинність в моді! І таких сіл там декілька тисяч, так що можна майже кожен день десь так фестивалити. Стоїть сцена, там грає місцева група, або грає вальс під який місцеві дідусі і бабусі танцюють. Причому дуже круто, бо там всі пенсіонери ходять на танці. Отак люди самі роблять собі свята, і там б'є життя, і повно молоді. І не від кого не почуєш - в нас нема роботи, нам Берлусконі її не дав. До речі, про якість людей. В Швеції на містечко в 15 тис населення, наші знайомі не змогли пригадати жодного алкоголіка. В нас такі села бувають? Так у нас навіть таких під'їздів не буває! Руїна та й годі.

5) Ми не маємо поваги до іншої людини, особливо це стосується того, що не поважаємо інший приватний простір, не поважаємо чужих рішень, ліземо як то кажуть без мила в.. ну ви зрозуміли куди. Звідси і нечемні один з одним. В Польщі медицина, як і в нас, безкоштовна для тих, хто працює і платить податки. Мені якось довелось зайти в місцеву лікарню, і я був приємно вражений, як персонал реєстратури чемно себе поводить, - що пан бажає, допомогли, підказали. Їх не треба чекати, перепитувати, і так далі. І так всюди в державних закладах. Вони теж по польським міркам там заробляють копійки, але яке ставлення. І це все зовсім не вимушено, їх цьому не вчили. Ця чемність і повага увібрана з молоком матері.

Чесно кажучи трохи замахався писати, і так багато слів, тут перерахую в принципі і так всім відомі наші вади, ми - свині, переживаємо, що про нас подумають інші, дикуваті, не маємо смаку, крадії.

Про останнє, про крадіїв. Точніше не про крадіїв. Греція, острів Кріт. Греки найближче зі всіх схожі на нас, такі ж хламушники, неохайні, будівельне сміття у дворах лежить роками. І до речі ця дурна совкова звичка фарбувати бордюр білим навесні здається до нас прийшла звідси, може з часів Візантіїї. Вони, хоча тільки деякі, самі хазяйновиті, фарбують каміння що лежить при дорозі на їх ділянці білим, щоб хоч якось прикрасити їх хаотичний пейзаж, майже без дерев. Але є одна відмінність від нас, вони один у одного нічого не тирять.

Так що хештег "Українці найкращі" це поки що передчасний комплімент, ми по моральним якостям не дотягуємо до жодної європейської країни, де мені довелось бути. Але камінь вода точе - обізнаний значить озброєний.

"Країну зливають: або влада, або люди, які ставлять їй підніжки", - громадський активіст про нищення Карпат

У Румунії незаконні рубки прирівнюються до терористичної діяльності, в інших країнах - до загрози національній безпеці. А в Україні зараз ліс крадуть всі.

http://i.piccy.info/i9/d5bd98b38f1bd..._large_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-10-02-16...00x283-r/i.gif

Деревам у лісі приписують роки, роблять його хворим – щоб масово вирубувати. Про схеми розкрадання українських Карпат розповів активіст Василь Курій, який із громадською організацією "Майдан Старосамбірщини" два роки бореться із незаконними вирубками на Львівщині. Про це пишуть Патріоти України з посиланням на Gazeta.ua .

Які масштаби лиха?

- Люди з гірських сіл зауважили, що зараз набагато більше лісу вивозять, як колись. Дзвонять пастухи, люди з доріг, поля, що через село у день їдуть 20-30 лісовозів.
Рубають невеликими площами – до гектара, точково. Але цих ділянок – маса. Карпати ніби подірявлені. А щоби садили ліс – не видно.
У рідному селі Лопушанка-Хомина Старосамбірського району зараз шість рубок, п'ять проводить "Галсільліс" і одну Державне лісове господарство. "Галсільліс" – це обласне комунальне підприємство, таке є у кожній області. Сюди увійшли ліси колишніх колгоспів. Якщо село на 100 хат, і тут шість рубок, то можна уявити, що відбувається у сотнях сіл українських Карпат.
Плакати хочеться. У дитинстві купався у Дністрі, зараз переходжу річку не роззуваючись. Вода – 5-7 сантиметрів. Люди бояться. За п'ять років на подвір'ї копають три криниці, і всі пересихають. Були в Лопушанці кілька гірських потічків, не лишилося і сліду. Це страшно: ти ріс, пас там череду - вони були, а подорослішав, приїхав – їх нема.

Можна стверджувати, що за цієї влади вакханалія більша?

- Не дозволю собі говорити погане про владу країни, яка у стані війни. І яку сам відстояв на майдані. Але вона не залишає нам вибору. Факти говорять проти неї. Масштаби, звичайно, більші. Дійшло до того, що жінки в селі Лопушанка-Хомина лягали під лісовози. Ті погрожували їх переїхати.
Це може бути пов'язано з тим, що попередня тверда рука крала одноосібно і владно. Усі інші боялися. Зараз крадуть усі. Ми отримали волю, яку хотіли. Вільніше почувають себе керівники обласного підприємства і лісгоспів. Ніхто не боїться тиску даішників на дорозі, які могли зупинити лісовози. Екологічній службі та інспекції праці не дозволяють робити планових перевірок без попередження і підстав.

Намалюйте схеми, хто і як грабує українські Карпати?

- Обласне комунальне підприємство розробляє план рубок на рік. Тут є рубки головного користування – спілий ліс. І суцільні санітарні рубки – хворий ліс.
Спілого лісу у нас практично немає, роки йому завищують. А лісопаталог, не виїжджаючи на місце, встановлює в своєму кабінеті, що ліс хворий. І це ріжуть ніби на дрова, а продають як ділову деревину.
Ось маю документи. Ділової деревини на ділянку заплановано зрубати 20 кубів, дров'яної - 137. Тут ділової 45, дров'яної – 206. Виходить, наші ліси – масово хворі. Санітарна рубка – це має означати вирізати окремі хворі дерева. А під її прикриттям змітають гектари лісу.

Кому видають ці документи на роботу в лісі?

- Кваліфікованих лісників підприємство "Галсільліс" не має. На львівській біржі "Універсальній" воно розігрує тендери на рубки. Їх виграють одні й ті самі підприємства – з району, де є ліс. Вони теж не мають лісників і дроворубів. Наймають у підряд дрібні підприємства, де зареєстрована одна людина. Ще 20 працівників працює тут нелегально. У цій бригаді є вчитель, безробітний, пастух, залізничник. Вони, без легальної техніки, касок, форми, беруть бензопили і йдуть у ліс. З цим папірчиком. Вибирають найкращі дерева, решту змітають з лиця землі, ламають, втоптують у болото бульдозером і гусеницями. Хоч гусеничним транспортом у лісі користуватися заборонено. Поодинокі дерева звідси має витягувати гужовий транспорт, далі на дорогах працювати колісний.

Потім ці ж дрібні і більші підприємства деревину ніби купують у "Галсільлісу". Ми з інспекцією праці приїхали на таку пилораму в село Стрілки – люди через паркани втікали. Бо не зареєстровані. Офіційно числиться одна людина. Її прізвище навіть ніде не фігурує в документах. Так квитки потрапляють у руки чорних лісорубів. При рубці часом присутній лісник. При чужій людині в лісі! Це вже угруповання.

За останні роки пригадаю п'ятеро хлопців, які загинули у таких бригадах. Тому що не уміли ліс валити. Причиною смерті написали щось на зразок: пас корову і впав, блискавка вдарила.

Коли я був малим, ми з батьком ходили в ліс по дрова. Рубали чагарники, вербу, вільху. Коли бачили ясен – пили ніхто не смів підняти. Гріх – казали у селі. З діда-прадіда українці знали, що ясен росте роками. І чим це дерево старше, тим вартісніше. Ці ж варвари зрізають 20-річні дерева, гусеницями давлять пагони молодих відростків.

Старосамбірський "Галсільліс" має 7 мільйонів загального боргу перед державою і працівниками. Не має жодної бензопили, лісорубної бригади. Це унікальне підприємство, яке може вирізати увесь ліс, але фактично у лісі і не бути. І при тому бути збитковим. У 2015 році обласний "Галсільліс" визнано кращим комунальним підприємством року в Україні.

Який бачите вихід?

- Законодавство щодо лісу виписане добре. Змінити слід лише одне – забрати норму "суцільна санітарна рубка". Це абсурд. Якщо хвора ялина, то бук, модрина не хворі. Для цих злочинців санітарна рубка – це команда "фас!". Після того як вони рятують ліс від шкідників, все навколо сплюндроване.

Друге. Як уже не соромно це слово вживати, але воно не замінне - існує система. Якщо підприємець захоче чесно працювати, він не зможе виграти лот. Торги куплені. Далі він має прокласти дорогу в ліс, важко працювати без техніки. Якщо ще після себе захоче посадити ліс, як і годиться, то його деревина буде в рази дорожча. Він не зможе її продати за таку ціну. Бо кругом ліс крадуть і продають дешево. Підприємці мають організовувати свої асоціації і йти до влади, викидати з-поміж себе паршивих собак, які працюють по-чорному.

Але воюють лише активісти. Лісникам і людям потрібні чорні гроші. Прокуратура та екологія просто незацікавлені. Поліція хоче щось робити, але не знає як. У Лопушанку-Хомину 25 липня ми двічі за день викликали її. Полісмени приїхали, хлопи з лісу тичуть їм дозволи. Поліцейські не є фахівцями-екологами. Вони мусять отримати висновок екослужби. А охорона праці має зафіксувати, що ці люди роблять в лісі. Отож, склали протокол, припинили роботи і поїхали. За дві години дивлюся на ліс, на тому самому місці прямо на моїх очах падуть дерева. Ми знову викликали 102. Поліція вже була роздратована. Вони посадили цих хлопців і повезли до району давати свідчення. Там опитали і відпустили. Ведеться слідство.

Вірите, що буде результат?

- Зіткнувся з абсурдною ситуацією. Охорона праці не може діяти лише через заяву депутата чи поліції. Їй потрібно, щоб працівник у лісі написав сам заяву на підприємця, який його найняв. Ніби робітника використовують неправильно. Тоді інспектори приїдуть. Я писав таку заяву як громадянин, 60 днів ми чекали приїзду охорони праці. Але лісорубні бригади в районі вже були попереджені. Люди прикинулися, що гриби збирають. Маса людей у лісі з бензопилами почали "гриби збирати".

Екологія теж може здійснити перевірку, лише коли заява буде від фізичної особи. Написав. Її направили в Київ на розгляд і 30 днів ми чекали відповіді. Тоді вони погодилися виїхати на заявлену ділянку. "Які рубки? Де?" – питають мене. А хто ж вас буде тут місяць чекати?

На кожній рубці порушується як мінімум 4 статті Кримінального кодексу -172, 246, 366, 367. Це - грубе порушення законодавства про працю, незаконна вирубка лісу, службове підроблення і службова недбалість. Найбільші жалі на прокуратуру. Зверталися до "луценків" у Києві, обласних, районних – лише відписки.

Країну хтось зливає. Або влада, або люди, які ставлять підніжки цій владі. Може президент і має добру волю. Але жодна з інституцій, які виконують функції держави, не працює на неї. Може, на кожну державну структуру впливає своя політична сила. Тому разом паралізують державу.

Напрошується аналогія. 20-річні хлопці недавно загинули в аварії через п'яних за кермом. Десь під душею скрипить, що ми тих даішників ганяли. Але вони брали хабарі і наводили страх на дорогах. А зараз немає кому задати питання п'яним водіям. Де золота середина між поліцейською державою і свавіллям?

Вам не здається, що воюєте з вітряками?

- 51 кримінальне провадження зараз ведеться в одному Старосамбірському районі щодо злочинів у лісі. Один мій знайомий каже: "Я пробував міліцію, прокуратуру, телефонував на урядову гарячу лінію - все, що знав. Не допомогло. І ти дай собі спокій – доріжуть все і самі підуть". Він має рацію. Але ідеш селом - і річки, жахливий стан доріг, сам вигляд села і вигляд Карпат тобі не дають спокою. Підіймаєш голову, де завжди була вічнозелена гора, а бачиш лису гірку. І ти стаєш просто хворим. Ми вже ніколи не станемо туристичним регіоном. Не відновимося десятиліттями.
Без правоохоронців ми нічого не зробимо. Силові структури мають отримати команду від свого керівництва і діяти. І ми будемо стукати у найвищі кабінети, щоби ці структури отримали чітку вказівку зупинити це.

Чому ви почали із цим боротися?

- Я жив своїм життям і не був громадсько активним. Дивився телевізор. Обов'язково ходив на вибори, завжди у вишиванці. І вважав це виконаним обов'язком. Але почався Майдан. Мені подзвонив товариш: "Друже, студенти підіймаються на революцію. У нас з тобою є діти. Може, хай вони посидять вдома, а ми з тобою їдемо?". Там ми відстояли до кінця. У цей час я почав уперше в житті ходити до державних адміністрацій. Там і почув про ці беззаконня в лісах, що багато людей пробують боротися і в розпачі опускають руки. Отож, я не був піонером. Згодом ми створили "Майдан Старосамбірщини", де нині 700 активістів.

Зупиняли лісовози. Ініціювали сесію районної ради, щоби приймала якісь рішення. У райраді 88 депутатів. Ми їздили і збирали їх по хатах, вони втікали і переховувалися. Привозили таки на сесію. А вони перед голосуванням виходили в туалет і щезали. Щоб не було кворуму. Там була їхня зацікавленість: хтось має пилораму, з кимось діляться начальники лісових господарств.

Тоді я зрозумів – треба іти у райраду. Без партії депутатом райради не станеш. Загуглив: "партія створена на Майдані". Вибило "Воля". У листопаді 2014-го поїхав на акції про люстрацію перед Верховною Радою. Стою, здалеку дивлюся. Відомі політичні сили роздавали гроші за участь в мітингу. Підійшов до тої сили, яку обрав. Сказав, що мені треба документи на входження у райраду. Зареєстрували організацію. Зараз пишемо ряд рішень на місцевому рівні. Як депутати, маємо входження у кабінети силовиків і чиновників.

Оцініть збитки держави.

- У сільради мав би сплачуватися податок. Але він не платиться, бо "Галсільліс" – збитковий. Так, лісники готові давати на добрі справи - роблять дороги, дають на школу, церкву. Такий собі відкуп громаді. Мені не до душі така робота, але селяни погоджуються.
Весною видали квиток на вирубку 170 кубів лісу у моєму селі. А пам'ятаю ті дерева, як вони були в мій ріст, тобто лісу – 35-40 років. Вийшли на протест, та вже зрізано 50 кубів. Не дали вивезти. Лісники забралися з села. Через два місяці почали говорити, що зрізане згниє. І я зрозумів, що лісники готують проти мене інформаційну пушку. Зроблять фотографії гнилого лісу і - от який господар, деревина гниє! Активісти дозволили забрати дерево. Лісники дали громаді гроші на майданчик. До сьогодні почуваюся некомфортно. Не можна зі злодіями мати домовленостей. Держлісгосп тоді обіцяв: "Дайте вивезти нам того зрізаного бука, ми ся клянемо, нас тут у 2016 році не буде". Через два місяці тут знов стояли їхні вагончики.

Чи побільшає самовільних рубок із подорожчанням газу?

- Селяни мізер крадуть. На дрова беруть чагарники, березу, вільху. У селі Дністрик рік тому "Галсільліс" незаконно вирубав 2 тисячі кубометрів, завдав збитків державі на 4,5 мільйонів гривень за сім днів!

Вивіз необробленої ділової деревини - кругляка - за межі країни заборонено законом.
- На папері. Все дуже легко підтасовується. Знімаєте з кругляка кору – і маєте вже сировину. Або документи на дрова - а у вагоні діловий дуб чи ялина.
Сьогодні ми завдаємо екологічних збитків країні, на майбутнє - економічних. Не можна вивозити деревину за безцінь. Там, закордоном, її переробляють і вона ціниться в десятки разів дорожче. Враження, що ми зриваємо і продаємо цвіт з яблуні. Зараз ріжуть 40-річну сосну, ялину і продають за 600-800 гривень за куб. А через 50 років її ціна буде в рази дорожча.
У Румунії незаконні рубки прирівнюються до терористичної діяльності, в інших країнах до загрози національній безпеці. У цій країні заборонено різати ліс, але є чудові деревообробні заводи просто під українським кордоном. Працюють на імпорті з України.

В Україні сьогодні, 4 жовтня, стартує осінній призов на строкову військову службу.

http://i.piccy.info/i9/975936176c36e..._56ce7_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-10-04-07...00x298-r/i.gif

Про це повідомляє «112-Україна».

Осінній призов було затверджено указом Президента України Петра Порошенка. Глава держави підписав його ще в березні 2016 р.

Він включає в себе два етапи: проходження призовної комісії та виряджання до військових частин.

До лав ЗСУ та інших військових формувань для проходження строкової військової служби буде призвано 13 908 осіб. Із них до ЗСУ направлять 7 908 осіб, до Національної гвардії – 5 тис. осіб, до Державної спеціальної служби транспорту – 1 000 осіб.

До війська підуть придатні за станом здоров'я до військової служби чоловіки, яким до дня виряджання до військових частин виповнилося 20 років, а також особи, що не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відтермінування від призову.

Згідно з постановою Кабміну, найбільша кількість призовників очікується з Дніпропетровської (1500) та Харківської областей (970), найменша – з Луганської (170) та Донецької (230). У Києві до призову на строкову військову службу підлягають 570 осіб.

У Генштабі кажуть, що жодного солдата-строковика не буде відправлено в район проведення АТО.

На проведення призову планують виділити 41,6 млн грн. Витрати на одного призовника складуть 2 тис. 993 грн, сюди входять виплата грошової допомоги та підготовка до призову.

Триватиме осінній призов до 30 листопада.

Нагадаємо, в жовтні 2013 р було скасовано обов'язковий призов на строкову службу до війська. Тоді очікувалося, що українська армія перейде на контрактну основу, однак події на Донбасі внесли свої корективи. Рішення щодо поновлення призову було прийнято на засіданні РНБО України у серпні 2014 р.

Джерело:

Україна стала світовим лідером з продажу борошна

http://i.piccy.info/i9/9ae0d622b3871...75002/prew.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-10-11-08...50x197-r/i.gif

Українське борошно – найдешевше у світі

Україна стала світовим лідером з продажу борошна у 2015-2016 маркетинговому році, з обсягом поставок у 344 тисячі тонн. Порівняно з попереднім роком, експорт зріс на 32,5%, при цьому ціна українського борошна була найнижчою в світі. Про це повідомила Продовольча та сільськогосподарської організації ООН (FAO) з посиланням на радника голови правління ПАТ "Аграрний фонд" Сергія Сакіркіна, передає УНІАН.

"Всього в 2015-2016 МР Україна відвантажила 344 тисячі тонн борошна на суму 72,9 мільйона доларів, ставши одночасно світовим лідером за обсягами поставок і аутсайдером - за вартістю... Середня ціна на борошно вищого гатунку за умовами FCA в 2015-2016 МР знизилася в порівнянні з попереднім роком і становила 193,2 долара за тонну в червні 2016 року", - йдеться в повідомленні.

За даними прес-служби, друге місце в світі за обсягами експорту борошна займають США – у 2015-2016 році вони поставили на світові ринки 303 тис. тонн борошна на суму 151,02 мільйона доларів. Таким чином обсяг коштів, виручених США від експорту борошна, більш ніж в 2 рази перевищує аналогічний показник в Україні.

На третьому місці Росія із 289 тисяч тонн на 87,66 мільйона доларів.

По структурі експорту найбільше борошна з України поставляється в Східну Азію - 48% від загального експортного обсягу борошна в 2015-2016 МР, що на 7 п. п. більше, ніж у 2014-2015 МГ. Далі по списку розташувалися Близький Схід (18% в 2015-2016 МГ проти 26% у 2014-2015 МР), країни СНД (11% проти 15%) і Південно-Східна Азія (11% в 2015-2016 МР, як і роком раніше).

Нагадаємо, за даними Мінагрополітики, у 2015 році Україна намолотила 60 млн тонн зерна.

Джерело:

"Ми зупинили Росію майже на голому ентузіазмі, а тепер з гарантією 100% захистимо Батьківщину. Вважаю, що це передсмертна агонія імперії зла", - Герой України, легендарний полковник Гордійчук

Полковник підкреслив, що український народ дуже сильно допоміг армії, а волонтери привозили на передову спорядження, яке дозволило врятувати життя багатьох солдатів.

http://i.piccy.info/i9/dca8f66cfdcb2.../14215833_.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-10-15-09...63x348-r/i.gif

Ігор Гордійчук.

Нинішня українська армія зможе гарантовано зупинити російську агресію. Таку думку висловив Герой України, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна, генерал-майор Ігор Гордійчук в ефірі програми "Шустер LIVE", передають Патріоти України.

"У порівнянні з тим, що було, коли ми починали війну, якщо тоді ми змогли це зробити, практично не маючи нічого ... У нас був бронежилет 18 кг, з яким неможливо було виконувати завдання, каска, яку можна пробити простим камінчиком" , - розповів він.

Гордійчук підкреслив, що український народ дуже сильно допоміг армії, а волонтери привозили на передову спорядження, яке дозволило врятувати життя багатьох солдатів.

"Якщо ми тоді відносно на голому ентузіазмі, тоді змогли зупинити Росію, то зараз в кілька десятків, а то й в сотні разів, набагато сильніші наші можливості. І ми з гарантією 100% зможемо захистити свою Батьківщину. І що б вони там, яких би не застосовували заходів ... Я взагалі вважаю, що це передсмертна агонія імперії зла", - підсумував він.

16 жовтня 1893 в містечку Келеберда на Полтавщині (тепер село неподалік Горішніх Плавнів) народився Петро Шкурат – громадсько-політичний діяч в Україні та еміграції, автор цікавих спогадів про своє життя і визвольну боротьбу, дитячий письменник і педагог.

Під час Другої світової війни Петро Шкурат мешкав у Перемишлі, співпрацював із підпіллям ОУН(б). При створенні у 1944 вищого представницького органу українців – Української Головної Визвольної Ради (УГВР) – президент УНР в екзилі Андрій Лівицький погодився направити до УГВР “обсерваторів” екзильного уряду УНР отця Мартина Волкова, Івана Карнаухіва і Петра Шкурата.

Голова Ініціативного комітету для створення УГВР Лев Шанковський стверджував, що одним із тих, хто мав мандат для участі у Великому зборі УГВР, але не брав участі в ньому, був Петро Шкурат.

Активний організатор і член УГВР, член Проводу ОУН Василь Охримович згодом зізнавав на допитах в МГБ: “Всього на Збір було запрошено близько 25 осіб, з яких Шкурат від УНР і греко-католицький священик канцлер Ґалянт не з’явились, але все одно учасниками Збору були затверджені, як члени УГВР”.

Все ж жоден з учасників Збору, хто опинився в еміграції, про членство П.Шкурата в УГВР публічно не згадували. Відповідно, питання цього членства наразі залишається відкритим.

Герой

Про його героїзм не написано книжок, не створено кінофільмів. Дуже коротке, але яскраве життя, покладене на вівтар боротьби за незалежність України, лише через півстоліття озвалося у скромних газетних публікаціях, а останнім часом — ще й в інтернет-виданнях. Навіть столітній ювілей цієї людини відзначили не на рівні області, а лише в його рідному селищі Залізцях молебнем та невеличким концертом. А героїчна постать варта більшої уваги і гідного пошанування. Хто ж він, незламний патріот, фаховий військовий, шеф штабу військової округи УПА — "Лисоня" — Володимир Якубовський (псевдо — "Бондаренко", "Стрийський")...

Народився він 1915 р. в містечку Залізці на Тернопіллі. Його батьки були релігійними й національно свідомими людьми і в такому ж дусі виховали п'ятеро дітей. Якубовські старалися будь-що дати освіту хоча б двом синам. Батько Володимира працював кондуктором Львівської залізниці. До речі, навіть така незначна посада для українців у Другій Речі Посполитій часто була нездійсненною мрією.

Старший із синів — Григорій, навчаючись у Львівській гімназії, брав активну участь у діяльності підпільної Української військової організації (УВО), доки його у 1923 р. не заарештувала польська влада. Григорію вдалося втекти з в'язниці, він переходить польсько-радянський кордон і опиняється в радянській Україні. Здобувши вищу освіту, працює інженером у місті Жмеринка, що на Вінниччині. А в Галичині тим часом поляки переслідують родину Якубовських. Батька звільняють із роботи. Щоб уникнути арешту, він два роки переховується, а потім, перейшовши кордон, потрапляє до сина Григорія. І влаштовується у Жмеринці на роботу за фахом.

Тим часом молодший син Володимир закінчив Залозецьку семикласну школу. Завдяки знайомим йому вдається вступити до школи кадетів у Варшаві. Закінчує її зі ступенем підхо​рунжого, а далі вчиться у Варшавській летунській школі. По завершенні навчання був призначений підпоручиком-пілотом до авіаційного полку у Львові.

Польська влада примушувала Володимира змінити національність, твердячи, що прізвище Якубовський доводить його польське коріння. Та юнак категорично відмовляється це зробити: заявляє, що ніколи не зрадить Україну. Через рік його усунули з військової служби. Пра​цює у домашньому господарстві, заміняючи в родині батька, який подався на Велику Україну, і водночас впрягається в роботу товариства "Про​світа". А у вільні хвилини пише вірші і малює пейзажі з краєвидами рідних місць.

Фатальну роль для родини зіграла фотографія. Напередодні Другої світової війни родина Якубовських зробила сімейну світлину і вислала її рідним у радянську Україну. Світлина з елегантно вдягненими членами родини привернула увагу працівників НКВС. Отже, Якубовських-емігрантів на радянській Україні запі​дозрюють у шпигунській діяльності проти СРСР на користь "панської Польщі". Спочатку арештували Григорія і заслали на Біломорканал, де він і пропав безвісти. Не забарилися енкаведисти й з ареш​том батька Йосифа. Зі Жмеринської тюрми він не повернувся... А родині в Залізцях судилося перебувати в постійній невідомості, бо з 1937 р. не мала жодної звістки від рідних із Великої України.

Під час німецької окупації Володимир пірнув у вир підпільної боротьби. У 1942 р. був направлений у повітову військову команду ОУН Зборівського повіту, а з 1943 р. — стає окружним військовим референтом Бережанської округи ОУН. На зламі 1943—1944 рр., коли УПА була структурно поділена на військові округи, Володимир Якубовський стає шефом штабу третьої військової округи (ВО-3) "Лисоня".

У перші місяці 1944-го Володимир Якубовський організував і очолив перший випуск підстаршинської школи у селі Слав'ятин неподалік міста Бережани. А вже ранньої весни завдяки його зусиллям було створено першу сотню УПА — "Холодноярці", невдовзі — дві інші: "Буйні" та "Рубачі", з яких на початку травня сформовано курінь під командуванням Якубовського ("Бондаренка"). У першій половині 1944-го військові підрозділи ВО-3 "Лисоня" вели бої проти німецьких військ, воювали з червоними партизанами, брали участь у боях проти місцевих відділів польської Армії Крайової.

Курінь "Бондаренка" з липня по вересень 1944-го діяв на терені четвертої воєнної округи УПА — "Говерла", а саме — в Карпатах, де провів декілька боїв із німецькими частинами, а потім відійшов на Бережанщину, щоб воювати проти більшовиків, які на той час уже повністю зайняли територію сучасної Тернопільської області. У вересні 1944 р. цей курінь прославився в боях поблизу села Чорний Ліс неподалік Залізців, поблизу хутора Альбанівка у Зборівському районі. Та особливо успішними були бої біля сіл Поручин і Біще Бережанського району, коли повстанці захопили зброю, амуніцію, відбили 150 заарештованих людей і загалом знищили, як повідомляє "Літопис УПА" (том 12), 105 ворожих солдатів. (Втрати упівців були мінімальні — троє вбитих і семеро поранених).

А загалом, на початок осені 1944-го у ВО-3 "Лисоня" діяло
23 сотні УПА, кількість стрільців наближалася до чотирьох тисяч.

Упродовж п'яти років боротьби в лавах УПА "Бондаренко" займався вишколом багатьох десятків старшин, підстаршин та сотень повстанців. Вони знали його як сміливого командира, котрий, на відміну від багатьох сучасних генералів і полковників, сам вів бійців у бій. За спогадами бойових побратимів, їхній воєначальник навіть у драматичні моменти вмів підійти до повстанця й зігріти його добрим серцем та товариською вдачею. У 1945 р. наказом Української Головної Виз​вольної Ради (УГВР) Володимиру Якубовському присвоєно звання майора.

МГБ неодноразово намагалося впливати на його рідних — матір та сестер, обіцяло золоті гори, щоб тільки Володимир припинив боротьбу і розкаявся. Органи держбезпеки лякали родину Якубовського виселенням, але це не зупинило повстанського командира.

17 червня 1947 р. штаб ВО-3 "Лисоня" зупинився на постій поблизу села Вівся Козівського району Тернопільської області. На хуторі боївку, яка охороняла керівника штабу, оточила рота червонопогонників, що з доносу зрадника знали місце їх перебування. Вийшовши з криївки, хлопці прийняли нерівний бій, у якому всі загинули. Лише "Бондаренкові" вдалося вирватися з оточення. Відступаючи, він вистріляв усі набої. Та коли побачив, що відступати далі нікуди, застрелився сам.

Родині у Залізцях прослався шлях у Сибір, звідки вона повернулася лише на початку так званої хрущовської відлиги, 1956 р. Однак рідного будинку Якубовським не повернули, і нині в ньому розміщується контора місцевого АТП.

Та все ж у вшануванні пам'яті славного повстанського воєначальника були і світлі моменти. Селищний голова Залізців Любомир Фесик переконує мене: "Ми крок за кроком ішли до того, щоб облаштувати місця, пов'язані з людьми, які багато зробили для становлення української державності. Ще в 1996–1997 рр. у Залізцях було встановлено пам'ятник Володимиру Якубовському роботи скульптора Василя Садовника. Люди повинні знати наших героїв, щоб примножувати українські історичні традиції і з оптимізмом дивитися в майбутнє..." Керівництво селища хоче заручитися підтримкою депутатів, щоб одну з нових вулиць назвати іменем славного повстанця. Бо його боротьба достойна того, аби це ім'я пам'ятали нащадки.

http://i83.fastpic.ru/thumb/2016/101...676eacc92.jpeg

http://i83.fastpic.ru/thumb/2016/101...b63738083.jpeg

http://i83.fastpic.ru/thumb/2016/101...b060adf7d.jpeg

http://i83.fastpic.ru/thumb/2016/101...011b5dea5.jpeg

Вишиванка

Унікальний код твого краю.
Від Луганська до Львова –
особливості вишиванок кожного регіону

Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.

В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.

Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.

Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.

http://i82.fastpic.ru/thumb/2016/101...11fcf6bcf.jpeg

Проаналізувавши старовинні та сучасніші зразки вишивок, можна умовно скласти своєрідний атлас регіонів України за типовими для них візерунками, орнаментами і символами, техніками і кольорами. І хоч чітких меж використання певної техніки вишивки ніколи не було (бо люди, спілкуючись, передавали, навчали одне-одного особливостей ремесла свого краю) та все ж спробуємо виокремити ті головні риси, які відрізняли кожну область від іншої.

Харківська область

Якщо розглянути сорочки межі XIX–XX століть – на них побачимо переважно чорно-червоні кольори (у чоловічих) та різнокольорові квадрати (на жіночих). І чоловіки і жінки носили вишиванки з комірами. Ці деталі одягу обов`язково прикрашали візерунками. Вирізняє Харківщину від інших регіонів те, що орнаменти вишивок виконували саме грубою ниткою – для створення своєрідної рельєфності. Характерний для Харківської губернії мотив вишивки — «Дерево життя». Під мотивом «Дерева» знаходився або зигзагоподібний орнамент (меандр), що символізував підземну воду, або квіти, перевернуті голівками донизу, котрі символізували підземний світ.

http://i82.fastpic.ru/thumb/2016/101...2fcd72514.jpeg

http://i82.fastpic.ru/thumb/2016/101...80ae1f470.jpeg

Луганська область

Відомо, що вишиванки Східного регіону мають переважно рослинні орнаменти. Особливістю луганських вишивок є поліхромні візерунки, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності. Традиційним є поєднання різних за фактурою ниток, що також також додає рельєфності візерунку. Тут здавна вишивали хрестом і гладдю. Вміння вишивати на Луганщині передавалось із покоління в покоління. Цікаво, що народному ремеслу навчали дівчаток вже дошкільного віку. Бо, за традицією, на день сватання у юнки мало бути не менше 12-ти вишитих рушників.

http://i82.fastpic.ru/thumb/2016/101...fc41ff956.jpeg

Дніпропетровська область

Стародавніми класичним техніками на Дніпропетровщині було вишиття низзю та ажурними мережками. Вишивки хрестиком здебільшого геометричні, а також рослинні, що набули геометричного характеру. Дослідники, які розглядали найстаріші колекції вишивок Дніпропетровського краю, говорили: "Такого розмаїття ромбів, хрестів, косих хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх поєднання, вписування одних елементів в другі.., важко собі уявити.

http://i82.fastpic.ru/thumb/2016/101...36142ea60.jpeg

Донецька область

Гама кольорів тепла вирізняє донецьку вишивку від інших. В ній багато сонця. В ній більше червоного, ніж чорного. Орнаменти яскраві, чорно-червоні на світлому (білому) тлі. Якщо були рослинні мотиви – то це пишні квіти, цілі букети і дерева. Зображали й птахів. (На весільних рушниках, наприклад, птахи сприймаються як елемент чарівності, казковості). На Донеччині вишивали різними техніками, окрім хіба що яворівки і низинки. Кольори ниток, якими вишивали жіночі й чоловічі сорочки – традиційно червоний, чорний і білий. Оздоблювали рукави, рідше коміри та поділ.

http://i82.fastpic.ru/thumb/2016/101...0bab701d4.jpeg

Запорізька область

Відомою на всю Україну була чоловіча так звана чумацька сорочка – з широкими рукавами, де вишивкою оздоблювався лише комір. (Цікаво, що такий рукав служив своєрідним прапором для подачі сигналу при переправі через дніпровські пороги). Чумацькі сорочки завжди добірно вишивалися. Комір здебільшого — лиштвою, пазуха — вирізуванням, а рукава вирізуванням з лиштвою. У Запорізькій області використовували всі основні геометричні фігури та їхні поєднання: кола (символи сонця) в середині яких розміщуються розетки, складені з ромбів; ромби можуть бути однією фігурою та поділені на частини, також з крапками посередині.

http://i82.fastpic.ru/thumb/2016/101...7c3b3c407.jpeg

Полтавська область

Для Полтавської вишивки характерна ніжна кольорова гама, пастельні тони. Найчастіше це вишиття білим по білому геометричних орнаментів (у народі асоціювалось із морозними візерунками), а також поєднання їх з рослинними. Щоб підсилити ефект – додавали нитки попелястих кольорів. Кажуть, саме полтавська вишивка є найскладнішою зі всіх українських. «Рідною» для полтавчанок здавна була техніка лічильна гладь (лиштва). Наприклад, жіночу полтавську вишиванку можна впізнати за дуже багатим, складним, та водночас ніжним за кольорами, «тонким» оздобленням рукавів.

http://i82.fastpic.ru/thumb/2016/101...696ff2798.jpeg

Сумська область

Жіночі сорочки-вишиванки Сумщини — переважно полтавського типу. Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок. Характерні тут також багатоколірні візерунки. Це ніжне вишиття дрібним хрестиком і напівхрестиком, а також рельєфне грубою ниткою. Вишивали геометричні та рослинно-геометризовані взори. Серед зооморфних мотивів переважали птахи: орли, лебеді, качки, голуби.

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...d3c9661ca.jpeg

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...4ba302608.jpeg

Херсонська область

Вишивкам Херсонщини притаманний рослинно-квітковий орнамент. Він почав з`являтися на жіночих та чоловічих сорочках ще з середини XІХ століття. Одна з найпоширеніших ідеограм – "Світове дерево”, це образ праматері – Матері-Землі. Частими були також символічні зображення тварин: зозулі, півня, коня та оленя. Старовинні херсонські сорочки часто вишивали чорними нитками. Побутувала на Херсонщині й вишивка білим по білому.

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...f988199eb.jpeg

АР Крим

Кримські татарки теж любили вишивати. Природно, що їхня вишивка відрізняється від більшості типових на материковій Україні. Важливими тут є контрасти (які можна побачити й на народному верхньому одязі). Вони часто використовують квітчасті орнаменти з ніжними кольорами, правильно підбираючи кожну квітку. Головні знаки, використовувані майстрами тут такі: жіночій знак — вигнута гілка (егрі дал) — означає мінливість, динамічність, розвиток. Чоловічий — родове дерево — надійність, стійкість та сила. Гвоздика – літня людина. Тюльпани символізують молодих хлопчаків, а рози – жінок. Є також символ «марам», який досить часто зустрічається на вишивці і орнаментах, особливо головних покривалах і поясах з широкої вовняної тканини (учк’урах) – це «дерево життя».

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...bcc54bc7b.jpeg

Миколаївська область

Жіночі сорочки цього регіону України були особливими. Їх вирізняли чотирикутний виріз довкола шиї та вільні, без зборок у зап`ясті рукави. Сильно стилізовані рослинні мотиви. Це сосонки, дубове листя і шишки хмелю, різноманітні квіти та квітучі гілки. Цікаво, що такий елемент як лінія, що використовувався як розмежувальний компонент вишивки був символом землі або межі між добром і злом. Не менш популярними були зооморфні мотиви.

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...736f3fa31.jpeg

Кіровоградська область

На старовинних вишивках Кіровоградщини збереглася символіка ранніх землеробів. Образ Великої богині, якій поклонялись трипільці. Зображалась у вигляді пташки і світового дерева. Також зустрічались такі цікаві символи як двоголовий орел – відображає чоловічу та жіночу сутність одночасно (звідси взяли для себе його росіяни). Пізніше поширеними були пишні різнобарвні рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з вазонами, квітами, листям, бутонами. Оригінальним був шов під назвою «солов’їні вічка», коли на полотні виколювались дірочки.

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...bd219ccd3.jpeg

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...10da2e921.jpeg

Черкаська область

Черкащина – це дуже красива витончена вишивка, яка потребувала неабиякого вміння та великих затрат часу. Дрібні стібки утворювали складний переважно геометричний візерунок. Відмінним від решти регіонів тут було горизонтальне розміщення узорних ліній на рукавах жіночих сорочок. Свою особливу вишивку мало відоме село Суботів. Тут любили золотисті відтінки: від жовтого до вишневого. У південних районах Чернігівщини вишивали основним білим із дрібним вкрапленням червоного та чорного кольорів.

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...56e1f1a20.jpeg

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...628e1e545.jpeg

Київська область

На Київщині вишивали дрібні геометричні та рослинні мотиви: зірки, квіти, виноградні грона. Для жіночих сорочок обирали червоні, жовті, сині кольори, підкреслені чорним. Київська вишивка була контрастною – на білому полотні рясніли насичені кольори червоно-чорних узорів. Ажурні мережки використовували і на жіночих і чоловічих сорочках. З часом більш поширеними ставали квіткові орнаменти. Ними прикрашали навіть чоловічі вишиванки, що виглядало як масивна нагрудна прикраса. Цікавою технікою володіли майстрині Іванківського району: візерунок, яким вишивали сорочку, спершу малювався на полотні, потім контур обводився чорною ниткою, а далі зашивався іншими кольорами.

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...03b38bb1e.jpeg

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...3e97bee03.jpeg

Чернігівська область

Для цього краю характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок. Використовувалися дуже тонкі нитки, що вимагало від рукодільниць надзвичайної майстерності. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній використовували два або більше типів швів: наприклад, прозорі із гладдю. Дуже популярною була й ажурна вишивка.

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...47cc69951.jpeg

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...98e25c7b5.jpeg

Одеська область

На одеську вишивку мали вплив східноподільський, молдовський та румунський способи декорування. Поширеними тут були чорні геометричні мотиви. Уставкова вишивка у вигляді композицій з 2 чи 3 рядів, доповнених жовтими або червоними смугами. Часто використовувались мотиви церковної корони, хреста та двоголового орла. Одеська вишиванка кольорова. Загалом багатство барв українських сорочок збільшується з півночі на південь.

http://i85.fastpic.ru/thumb/2016/101...7d09cb063.jpeg

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...cd9fd2a1b.jpeg

Житомирська область

Техніки, які тут використовували найчастіше – це занизування та дрібний хрестик. З кольорів – поєднання синього із червоним та чорним. З геометричних фігур найпоширенішими були хрести, ромби, круги, зигзаги та особливо розетки. Ці фігури мали глибоке символічне значення, а оздоблена ними сорочка мала захищати господаря від негативного впливу. Та не менш популярні на Житомирщині квітково-рослинні орнаменти: найдавніші – барвінок і берізка, далі хміль, виноград, ружки, яблучка, листочки, які зустрічались й на інших предметах народної творчості (наприклад, писанках).

http://i78.fastpic.ru/thumb/2016/101...a0827acca.jpeg

http://i84.fastpic.ru/thumb/2016/101...2aa983bd2.jpeg

Вінницька область

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка штапівкою, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Більшість автентичних сорочок Вінничини оброблені саме низинкою. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні — вишивка штапівкою, шов «уперед голкою», контурні шви, якими обрамляють і з’єднують окремі елементи композиції. Темно-вишнева та червоно-чорна гами, де домінував чорний. Ритмічне чергування двох кольорів у квадратах. Улюбленим був колір стиглого жита у поєднанні із чорним. Додавали також невеликі зелені і жовті елементи.

http://i78.fastpic.ru/thumb/2016/101...ce06c08a4.jpeg

http://i78.fastpic.ru/thumb/2016/101...b084cf83e.jpeg

Хмельницька область

В орнаментах подільських вишивок переважає один колір — чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найпоширеніші одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше — дво — і триколірні. Для Хмельниччини характерною була техніка вирізування. Геометричний орнамент із простих прямих, скісних, ламаних, зубчатих ліній. Строго геометрична низь.

http://i78.fastpic.ru/thumb/2016/101...673f29425.jpeg

http://i78.fastpic.ru/thumb/2016/101...36246f72c.jpeg

Чернівецька область

Найдавніші зразки вишивок, знайдені у цьому краї, були виконані одним кольором. Зооморфні мотиви вишивали білою гладдю чи дрібним хрестом, штаповкою, крученим швом. Використовували навіть срібні та золоті нитки, бісер, шовк, вовна, металеві блискітки. Характерна вишивка Заставнівського району – це поперечні смуги (2-7) дрібних геометричних елементів. Поширені жовті та світло-зелені кольори. У Кіцманському районі вишивали досить великі рослинні візерунки, зокрема букети руж; зустрічалися також птахи.

http://i78.fastpic.ru/thumb/2016/101...bf932a2b3.jpeg

Рівенська область

У вишивці домінували прості геометричні візерунки червоного кольору з добавкою синього. Жіночі сорочки часто вишиваються тільки червоною заполоччю та дуже простим орнаментом. Червоною ниткою на білому-сірому тлі льняної полотнини. Характерні вишивальні техніки занизування, верхоплут, настилування. Вишивка цього регіону — вишукано проста та чітка за композицією. Домінуючим є найдавніший монохромний (одноколірний) геометричний орнамент.

http://i78.fastpic.ru/thumb/2016/101...0561bd2a4.jpeg

http://i78.fastpic.ru/thumb/2016/101...30f7c3286.jpeg

Тернопільська область

У більшості районів Тернопільщини майстрині віддавали перевагу геометричним узорам. Насичені темні кольори. Особливо на Борщівщині – регіоні, який прославився на весь світ саме своїми унікальними вишиванками. Це зашиті повністю рукави із сильним переважанням чорного кольору (що символізує трагічні сторінки історії краю), також поздовжні косі смуги з повторюваними елементами. Також мотив калини – один з улюблених на Тернопільщині. Ягідні галузки часто зображали між двома пташками. Типовою тут була вишивка вовняними нитками. Тернопільські візерунки чіткі, контрастні, з об`ємними елементами.

http://i85.fastpic.ru/thumb/2016/101...4664db99b.jpeg

Івано-Франківська область

Вишивки Івано-Франківщини прикрашають чіткі геометричні фігури, які часто з`єднуються в одну широку лінію, утворюючи динамічний орнамент. Старовинними місцевими техніками є "колення” і "кручення”, які є досить складними у виконанні. На Івано-Франківщині завжди пишно декорували рукави. На одній сорочці поєднували багато технік вишивання: від "білих по білому” до "писаних” – суцільно "замальованих” нитками елементів. Особливими є вишивки села Космач. Яскраві жіночі сорочки з горизонтальними уставками, на яких переважає красива осіння гама. А от снятинські сорочки славились "рукавами-червонянками”, вишитими бавовняними нитками. Цікавими були покутські вишиванки. Чого варті лише місцеві назви візерунків: кучері звіздаті, чубаті, вусаті цілі, клинчасті головочки, зерняткові, чубаті, черковці, сливкові…

http://i85.fastpic.ru/thumb/2016/101...dc0bc1eeb.jpeg

http://i85.fastpic.ru/thumb/2016/101...10add572f.jpeg

Волинська область

Волинська вишивка проста та вишукана водночас. Для цього краю характерним є ритмічне повторення різних геометричних фігур: зірок, ромбів, ламаних ліній. Дрібні елементи, що вписувались один в одний, переплітаючись, утворювали гармонійний візерунок. З усіх кольорів переважав червоний, також вишивали синім і чорним. Суто західноволинським прийомом було розміщення вузької смужки вишивки на згині рукава при манжеті. Крім хрестика, поширеним було занизування – дуже давня техніка, що імітує човникове ткацтво, створюючи чіткі та прості композиції.

http://i85.fastpic.ru/thumb/2016/101...69345f195.jpeg

Львівська область

Львівська вишивка має свою особливість: білий простір між елементами малюнка, завдяки чому сорочка виглядає прозорою і легкою. Львівські вишивки, виконані переважно хрестиком та стебнівкою, нагадують тонке мереживо. Дрібна павутинка квіток чорного кольору, поєднаного із червоним, жовтим, зеленим та синім. Яворівський район мав свою унікальну техніку: дрібні елементи складали з окремих фігурок: сосонок, клинців, кривульок…, вишитих різнобарвними нитками: блакитною, синьою, зеленою. У жіночих сорочках вишивали манжети рукавів та самі рукави, на грудях робили невеличкий виріз.

http://i85.fastpic.ru/thumb/2016/101...d03fc8d5d.jpeg

Закарпатська область

Закарпатська вишивка – це дуже різнобарвна та густа вишивка – традиційними тут були більше десятка кольорів. Чи не кожне село тут мало свою «улюблену» гаму: від чорно-фіолетової та вишневої до зелено-голубої. Якщо червоний поєднувався з чорним – при цьому один колір обов`язково виділявся. Найпоширеніші техніки: низинка, кучерявий стіб, пряма та коса гладь… Основні фігури – ромб, який прикрашався іншими елементами – і так звані кривульки (зиґзаґ). Найдавніша закарпатська вишивка – це геометричні форми, та вже у ХХ столітті сюди проникають рослинні мотиви.

http://i85.fastpic.ru/thumb/2016/101...d4aa72a7b.jpeg

http://i85.fastpic.ru/thumb/2016/101...b1413a1d6.jpeg

Бої під Радовичами
У перших днях вересня 1943 р., поблизу села Радовичі Турійського р-ну, відбувся один із найбільших боїв УПА з німцями на Волині.

5 вересня в цьому районі повстанці вели бої з польськими загонами Армії Крайової та базами польської "самооборони". Для операції проти поляків було стягнено декілька куренів групи УПА "Турів".
7 вересня в місці ведення українсько-польських боїв з'явилися німецькі армійські підрозділи. Спершу рота вермахту несподівано натрапила на засідки, організовані сотнями "Байди" та "Кубика". Під час першого бою німці втратили 5 убитими й 11 полоненими. 8 вересня німці відправили каральну експедицію із Ковеля в силі батальйону піхоти (470 вояків) і трьох броньованих машин та бронепоїзда. Розпочалися запеклі бої з використання з обох боків
артилерії.

Повстанці, які мали чисельну перевагу, але гірше озброєння, вели бої дві доби (до кінця дня 9 вересня), після чого відійшли вглиб лісового масиву. У боях брало участь 9 сотень УПА (курінь Олексія Громадюка (“Голобенка”), курені “Щуки” і “Яреми”, а також вишкільна сотня артилерії під командою "Розважного", сотня "Запорожця" (сотенний, уродженець Горохівського району) та ін. - ) - всього понад 1000 повстанців під загальним керівництвом Олексія Шума ("Вовчака") Упівці здобули 59 одиниць зброї, убили начебто 208 противників (за свідченням учасника бою В. Новака ("Крилатого") .

В боротьбі особливо відзначилися сотенний 1-ої сотні Тихон Зінчук ("Кубік"), сотенний 2-ої сотні "Байда" (колишній червоноармієць), який командував навіть після поранення в голову, та чотовий Чайківський ("Трач"), чотовий "Деркач"; стрілець "Каленик", який загинув; кулеметник УПА, житель села Осьмиговичі Василь Севастанюк, який у критичний момент підвівся з кулеметом на повний зріст і нищівним вогнем заставив німців зупинити атаку. Жителем села Гаруша (Турійський район Волинської обл. Іваном Вовком було підбито німецький танк (броньовик?).
Із боку УПА загинуло біля 40 вояків, було 3 поранених. Тоді загинули повстанці: Андросюк Леонід Демкович, Наумов Іван, Січкарук Мусій, Романчук Василь Боніфатович, пс. "Муха" - всі уродженці села Купичів Турійського району; Бадера Максим Каленикович, Баран Леонід Миколайович, Марцинковський Василь Андрійович - всі уродженці села Новий Двір Турійського району; Білецький Василь Іванович, Гнатюк Іван Григорович, Рябий Єгор, Терещук Василь Васильович, Терещук Василь Іванович, Сервачинський Михайло, Терещук Олександр, Білецький Іван, Савчук Дмитро, Рябий Феодосій - всі уродженці села Нири Турійського району; повстанець Кухарук із Турійського району; Нечипорук Петро Іванович із села Літин Турійського району; Карпук Андрій Данилович, Башта Іван Микитович, Башта Володимир Микитович -всі уродженці села Гаруша Турійського району; Микитюк Іван із села Радовичі Турійського району; Муравський Сергій Пилипович уродженець містечка Турійськ; Прогонюк Степан Олексійович, повстанець Казбур, Соловенюк Петро, Солтис Адам, Чабан Ничипір, Шейка Петро, Шумський Петро Лукашович - всі уродженці села Вербично Турійського району; Шворак Леонтій
Сильвестрович, Терефельський Федір Трохимович -обидва уродженці села Чорніїв Турійського району; Потапчук Петро, уродженець села Будище Ковельського району Волинської області.

Ветерани польського підпілля стверджують, що в цьому бою німці втратили лише 26 своїх солдатів. Однак вказують на те, що тіла німців були сильно помордовані. Навряд чи в такому бою у повстанців була можливість знущатися над трупами.

Помордованими могли бути хіба що 11 німців, захоплених 7 вересня в полон. Скоріш за все правда про німецькі втрати лежить десь посередині. Якщо припустити, що вбитих німців 8-9 вересня було стільки ж, скільки захоплено зброї (59 чоловік) і додати до цього числа 11 убитих полонених і 5 убитих напередодні, то вийде доволі вірогідне число - 75 чоловік. Враховуючи, що повстанців було більше, й що німці атакували на незнайомій території, вони цілком могли втратити стільки людей за три дні.

"Щоб кожен розумів, що за мирне небо над його домівкою вже заплачено - заплачено кров'ю синів України": Ось які борди мають висіти на кожній трасі, у кожному місті та селі

Не можна забувати, що Герої віддали життя за наш спокій. Вони були одні з нас, але саме вони, а не ми, пішли на війну, захищаючи рідних та друзів.

http://i.piccy.info/i9/fb30bda364a6a...mage42_500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-10-19-01...00x330-r/i.gif

Ось такі борди повинні висіти у кожному місті, селі та на міжміських трасах. Щоб полеглі за Україну солдати дивилися нам прямо в очі, в душу, в серце. Тим, у кого воно є, те серце. Так пише "Інформаційний опір", передають Патріоти України.

"Щоб ніхто не забував, що радіти своєму життю він може лише, завдяки їм, хлопцям з нуля.

Щоб на питання дітей, можна було відповісти, що цей дядя віддав за нас своє найдорожче, що мав – життя.

Щоб усі “та-мене-це-не-стосується” овочі опускали очі додолу.

Щоб кожен розумів, що за мирне небо над його домівкою вже заплачено.

Заплачено кров’ю синів України".

Україна сьогодні!
 

Все заради ідеї і мрії про єдину суверенну Україну: Історія життя і подвигу 14-річної підпільниці УПА Марії Гаврилів

"Якби були сили, – каже 86-річна Марія Гаврилів, яка пережила тюрми, катування і табори НКВС, - знову б пішла на фронт.

http://i.piccy.info/i9/13287374eb375...23045__500.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-10-19-05...00x275-r/i.gif

Марія Гаврилів.

Вони добровільно йшли на смерть. Без примусу чи маніпуляції. У свої юні роки наражалися на тортури, катування, пересильні табори, жахливі умови життя – і все заради ідеї і мрії. Мрії мати єдину непоборну і суверенну Українську державу. Наші історії про тих, хто у 15 чи 16 років залишав домівки і йшов до лісу, аби там боротися за незалежність. Донині учасників справжньої боротьби дожило не так і багато. І від того, що розповідають ці люди, – мороз шкірою. Про це пишуть Патріоти України з посиланням на ZAXID.NET.

Вони добровільно йшли на смерть. Без примусу чи маніпуляції. У свої юні роки наражалися на тортури, катування, пересильні табори, жахливі умови життя – і все заради ідеї і мрії. Мрії мати єдину непоборну і суверенну Українську державу. Наші історії про тих, хто у 15 чи 16 років залишав домівки і йшов до лісу, аби там боротися за незалежність. Донині учасників справжньої боротьби дожило не так і багато. І від того, що розповідають ці люди, – мороз шкірою.

Наша перша героїня пішла в підпілля у 14 і стала медсестрою УПА. Зараз Марії Гаврилів 86 років, і вона проживає в рідному селі Хишевичі, що на Городоччині. У старому кам’яному будинку лише вона. Її коханий, друг і опора Петро Гаврилів помер ще 16 років тому. Діти й онуки роз’їхалися по всій Україні. Втім, жінка не сумує, адже їй щодня телефонують рідні, і вона неймовірно тішиться, коли до родинної оселі всі з’їжджаються, адже Марія Гаврилів знає справжню ціну щастя. А всього цього в неї могло б і не бути…

27 липня 1944 року. Львівсько-Сандомирська операція успішно завершилася. Радянська армія входить у Львів. Помпезно, на танках, колонами по центральних вулицях міста. От тільки цього разу в місті Лева ніхто на червоноармійців не чекає. Ніхто не вітає «визволителів».

«Якщо в 39 більшовиків зустрічали з прапорами та хлібом сіллю і ставилися або нейтрально, або вітали цей прихід, то в 44-му, влітку 44 року, коли радянські війська заходять на цю територію, ми вже бачимо масовий опір, масові сутички і радянські війська змушені боротися, не так вже з німцями, як з з організованою українською національною обороною», – розповів історик Віталій Ляска.

Більшовики змінювали таблички, назви вулиць, вішали портрети вождів і навіть українські стяги. Та коли одні обживалися на нових місяцях і намагалися задобрити місцевих, інші по селах робили те, до чого давно звикли. Грабунки та перші вбивства породжують гнів та опір... Молодь дедалі частіше зникає в Чорному лісі. Вони йдуть шкільними класами, сім’ями. Багато неповнолітніх.

Марійці Гаврилів виповниться лише 14. Вона прощається з думкою стати медсестрою і втікає зі Львова до рідного села. Та мрія її ще наздожене. Якось літнього вечора перша вчителька постукає до батьківської оселі і попросить 14-річну Марічку рятувати повстанців, стати медсестрою.

«Україна в крові... а мама каже, так я чоловіка не ховала, він загинув, і якщо так Бог велів... йди, дитино, тільки не будь зрадницею, яке би тебе життя не чекало», – згадує Марія Гаврилів.

Повоєнне село. Збідоване і залякане. У легенькій сукні, нашвидкоруч зі стриженими косами з маленьким вузликом, у якому окраєць хліба та трійко яєць. Це все, що мама з батьком змогли дати в путь. Батьки Марійки того вечора прощалися з нею назавжди...

«Я знала, що маю загинути і я знала, що маю прекрасно вчитися і рани завивати (плаче, – ред.). Я попрощалася, залишила стареньку маму і тата… Я весь час думала…» – не може стримати сліз підпільниця.

А далі шлях... Шлях у гори... Шлях у непрохідні ліси. Там серед смерек і тиші гущавини була армія, в якої ще не було своєї країни. Але були сотні тих, хто давав добровільну згоду на смерть заради України.

«Це не була маніпуляція, такий запал був підкріплений молоддю, і цей запал йти за волю України, за цю соборницьку ідею, і на той час вже частково ілюзорну після ІІ Світової війни, йти на смерть, і це був свідомий вибір. Зрозуміло, що тут про жодні маніпуляції мови не може йти», – зазначив історик Віталій Ляска.

Тут вона зрікається імені. Вже не Марія, а – «Ірка». Кілька місяців у лісі вчилася бандажувати, лікувати та надавати першу медичну допомогу. Жили в нелюдських умовах і в постійній небезпеці бути впійманими і розстріляними працівниками НКВС. Зради чекали за кожним порухом листя, за кожним вигином ріки, але найбільше серед тих, кому довіряли. Не вірили нікому.

Село Виців. 1946 рік, осінь. Марійка і ще п'ятеро повстанців кілька днів блукали місцевими лісами, переховуючись від НКВС. Звісно, що зі собою нічого, крім зброї, не мали. Гнані голодом, вони спустилися з лісу до першої хати. Втім, замість їжі і підтримки господар оселі вибіг і відразу зник за дверима, а жінка благала повстанців тікати, адже її чоловік побіг за більшовиками. Відстрілюючись і ховаючись від куль, група розділилася. Марія Гаврилів цих лісів не знала і заблукала. Проте темний ліс юну повстанку не злякав. Для неї тут вже другий рік поспіль дім. І найкращий сховок та надійне ліжко було угорі.

Такі зради селян траплялися дедалі частіше. Починаються масові розстріли націоналістів і всіх, хто не згоден з політикою радянської Росії. Починається колективізація. Селян шарпають і приручають. Налякані і загнані у глухий кут, вони зневірились у лісових братчиках. Цю зневіру підсилюють і постійні провокації.

«Пропаганда страшна. Перебиралися у повстанську форму і вбивали людей і казали, що то повстанці», – розповіла Марія Гаврилів.

Повстанці вже не ведуть великих відкритих боїв. Їх тихо і підступно відловлюють у лісах. Полюють і влаштовують облави. Для Марії Гаврилів останній бій відбудеться на початку 47-го в Чорному лісі біля гори Бренів. За наказом проводу дівчина повертається до рідного села. І там на півроку поруч з рідною хатою за кілька кроків від людей, просто під носом НКВС вона сходить під землю.

«Зробили криївку з брусів, але знаєте, земля – то земля, і я мала 5 ранених, а їсти мені доносила моя мама, приносила під викопаний кожні другий-третій день», – згадує підпільниця.

Тепер там її шпиталька. Тут вона впродовж року рятуватиме поранених. Її руки зашивали і бинтували десятки повстанців. І за 4 роки підпільної професії у неї не помер жоден борець за волю. Та у своїй криївці вона пробула недовго. Адже окрім вправних рук Марія Гаврилів має надприродне чуття до брехні. Чоловік, який видав себе за пораненого, працював на НКВС. Йому прострелили руку, аби знайти схованку повстанців. План вдався – зрадник здав місце криївки. Та там вже не було нікого... Інтуїція дівчини врятувала їй життя і життя ще двох партизанів.

Відтоді Марійка переховується, але далі працює. Шукає і доставляє ліки. Передає інформацію та зброю тим, хто ще залишився у лісі. І в цей час вона познайомилася з тим, хто дав їй крила... Далі ношу боротьби за волю вони нестимуть удвох... І не раз спіткнуться об своє кохання... Його звали Петро. Сирота. Повстанець. 18-літній хлопець з гарячим серцем і вірою в Обіцяну Землю. Він був відчайдухом з усміхненими очима. Вони майже не бачилися. Крали у війни найсолодші миті, нечасті.

Їх спільне діло надихало, але кохання поставило підніжку. Якось у двері їхньої підпільної квартири, до їхнього першого сімейного великоднього сніданку увірвалися ті, які зламали тіла, але не любов. У 1948 році вони у чужій оселі, без свята і свідків взяли з Петром шлюб. Пізніше через 20 років вони шлюбні клятви повторили, і теж без свята, без суконь, але вже в колі своїх найрідніших. Та саме любов завела їх у пастку. У їхній перший Великдень у двері постукала біда. Причиною арешту стала афера, яку Марія з чоловіком провернули за два тижні до затримання. У 48-му повстанці, як ніколи, потребували зброї. Тож Петро наважився її вкрасти.

«Він служив при війську, і там, де була зброя, такий невеликий будинок… то він взяв дві сумки пістолетів, багато набоїв було», – згадує Марія Гаврилів.

Зброю у ліс мала передати Марія. Треба було їхати потягом до Самбора. На вокзалі зустріла рідну тітку, яка її ж і здала НКВС. Заарештували Марію Гаврилів 8 травня 1948 року. Чоловікові Марії вдалося втекти. Її ж, 18-річну, кинули до найстрашнішої в'язниці на Лонцького. Щоб вийти живим звідти – треба було мати велику силу духу. Витримували не всі.

«Не було ні де лягти, ні сісти, було нас так, як оселедців… Одна жінка біля мене навіть народила дитину, то я гримала, а вони не приходили… так дитина й задушилася, а жінка і ми всі були в крові», – розповідає підпільниця.

Марію допитували раз на день. Влаштовували провокації і навіть запрошували на допит рідну тітку, ту саму, яка зрадила. Між допитами підпільницю катували.

«Вони мене дуже катували, хочете вірте, хочете ні. Я мала волосся густе та кучеряве, то не залишилося жодної волосинки. Найбільше били, коли казала, що я українка», – пригадує ті знущання старенька.

Через 3 місяці катувань вона почує вирок – 10 років мордовських таборів, без права на помилування і без права на листування. За ґратами опинився і Петро. Свою кохану він побачить лише через 8 років. І за цей час вона отримає лише один лист, одну єдину звістку від свого чоловіка. У 1956 році вона повертається. Час на засланні змінив ту країну, в яку поверталася Марія, докорінно. Церкви забиті дошками, ніхто не молиться відкрито. Немає власного господарства – все у колгоспах. А сусіди з острахом дивляться на тебе, боячись підійти на гарматний постріл.

Продовження!

«Найліпших людей було знищено, колись у давнину в Київській Русі одне з найстрашніших покарань було – це ізгойство, людину виганяли з середовища, вона поривала всякий зв’язок з ним, тобто це вигнання поза межі батьківщини. І доля цих людей, які повертаються сюди, мені нагадує дуже долю ізгоя», – розповів історик Віталій Ляска.

Петро відсидів лише 3 роки і через брак доказів його відпустили. Та тінь неблагонадійного постійно переслідувала. Поневірявся на сезонних роботах і чекав Марію. Вона повернулася з ув’язнення у свою хату, в якій завжди жеврів каганець надії. Удвох було веселіше, але не солодко.

«Їздила до Львова і брала яйця чи масло, продавала, а там були такі німецькі мішки, дуже дешеві. То брала одну нитку на клубок і фарбувала, в’язала костюми дитячі, які потім продавала», – розповідає Марія Гаврилів.

Вони дочекалися світлого дня, коли жовто-блакитний стяг став символом їхньої держави. Та 24 роки тому й подумати не могли, що на їхню землю знову прийде війна. І якби були сили – Марія Гаврилів знову б пішла на фронт.

«Коли би мені було 70 років чи 75, я би там була, я би там була і брала би автомат, і мені було б нестрашно», – каже старенька.

Тепер Марія Гаврилів дослухається до звісток із фронту. Знову життя патріотів – плата за Україну. Але й ця війна закінчиться перемогою. УПА залишила хороших нащадків.

Наша перша героїня пішла в підпілля у 14 і стала медсестрою УПА. Зараз Марії Гаврилів 86 років, і вона проживає в рідному селі Хишевичі, що на Городоччині. У старому кам’яному будинку лише вона. Її коханий, друг і опора Петро Гаврилів помер ще 16 років тому. Діти й онуки роз’їхалися по всій Україні. Втім, жінка не сумує, адже їй щодня телефонують рідні, і вона неймовірно тішиться, коли до родинної оселі всі з’їжджаються, адже Марія Гаврилів знає справжню ціну щастя. А всього цього в неї могло б і не бути…

27 липня 1944 року. Львівсько-Сандомирська операція успішно завершилася. Радянська армія входить у Львів. Помпезно, на танках, колонами по центральних вулицях міста. От тільки цього разу в місті Лева ніхто на червоноармійців не чекає. Ніхто не вітає «визволителів».

«Якщо в 39 більшовиків зустрічали з прапорами та хлібом сіллю і ставилися або нейтрально, або вітали цей прихід, то в 44-му, влітку 44 року, коли радянські війська заходять на цю територію, ми вже бачимо масовий опір, масові сутички і радянські війська змушені боротися, не так вже з німцями, як з з організованою українською національною обороною», – розповів історик Віталій Ляска.

Більшовики змінювали таблички, назви вулиць, вішали портрети вождів і навіть українські стяги. Та коли одні обживалися на нових місяцях і намагалися задобрити місцевих, інші по селах робили те, до чого давно звикли. Грабунки та перші вбивства породжують гнів та опір... Молодь дедалі частіше зникає в Чорному лісі. Вони йдуть шкільними класами, сім’ями. Багато неповнолітніх.

Марійці Гаврилів виповниться лише 14. Вона прощається з думкою стати медсестрою і втікає зі Львова до рідного села. Та мрія її ще наздожене. Якось літнього вечора перша вчителька постукає до батьківської оселі і попросить 14-річну Марічку рятувати повстанців, стати медсестрою.

«Україна в крові... а мама каже, так я чоловіка не ховала, він загинув, і якщо так Бог велів... йди, дитино, тільки не будь зрадницею, яке би тебе життя не чекало», – згадує Марія Гаврилів.

Повоєнне село. Збідоване і залякане. У легенькій сукні, нашвидкоруч зі стриженими косами з маленьким вузликом, у якому окраєць хліба та трійко яєць. Це все, що мама з батьком змогли дати в путь. Батьки Марійки того вечора прощалися з нею назавжди...

«Я знала, що маю загинути і я знала, що маю прекрасно вчитися і рани завивати (плаче, – ред.). Я попрощалася, залишила стареньку маму і тата… Я весь час думала…» – не може стримати сліз підпільниця.

А далі шлях... Шлях у гори... Шлях у непрохідні ліси. Там серед смерек і тиші гущавини була армія, в якої ще не було своєї країни. Але були сотні тих, хто давав добровільну згоду на смерть заради України.

«Це не була маніпуляція, такий запал був підкріплений молоддю, і цей запал йти за волю України, за цю соборницьку ідею, і на той час вже частково ілюзорну після ІІ Світової війни, йти на смерть, і це був свідомий вибір. Зрозуміло, що тут про жодні маніпуляції мови не може йти», – зазначив історик Віталій Ляска.

Тут вона зрікається імені. Вже не Марія, а – «Ірка». Кілька місяців у лісі вчилася бандажувати, лікувати та надавати першу медичну допомогу. Жили в нелюдських умовах і в постійній небезпеці бути впійманими і розстріляними працівниками НКВС. Зради чекали за кожним порухом листя, за кожним вигином ріки, але найбільше серед тих, кому довіряли. Не вірили нікому.

Село Виців. 1946 рік, осінь. Марійка і ще п'ятеро повстанців кілька днів блукали місцевими лісами, переховуючись від НКВС. Звісно, що зі собою нічого, крім зброї, не мали. Гнані голодом, вони спустилися з лісу до першої хати. Втім, замість їжі і підтримки господар оселі вибіг і відразу зник за дверима, а жінка благала повстанців тікати, адже її чоловік побіг за більшовиками. Відстрілюючись і ховаючись від куль, група розділилася. Марія Гаврилів цих лісів не знала і заблукала. Проте темний ліс юну повстанку не злякав. Для неї тут вже другий рік поспіль дім. І найкращий сховок та надійне ліжко було угорі.

Такі зради селян траплялися дедалі частіше. Починаються масові розстріли націоналістів і всіх, хто не згоден з політикою радянської Росії. Починається колективізація. Селян шарпають і приручають. Налякані і загнані у глухий кут, вони зневірились у лісових братчиках. Цю зневіру підсилюють і постійні провокації.

«Пропаганда страшна. Перебиралися у повстанську форму і вбивали людей і казали, що то повстанці», – розповіла Марія Гаврилів.

Повстанці вже не ведуть великих відкритих боїв. Їх тихо і підступно відловлюють у лісах. Полюють і влаштовують облави. Для Марії Гаврилів останній бій відбудеться на початку 47-го в Чорному лісі біля гори Бренів. За наказом проводу дівчина повертається до рідного села. І там на півроку поруч з рідною хатою за кілька кроків від людей, просто під носом НКВС вона сходить під землю.

«Зробили криївку з брусів, але знаєте, земля – то земля, і я мала 5 ранених, а їсти мені доносила моя мама, приносила під викопаний кожні другий-третій день», – згадує підпільниця.

Тепер там її шпиталька. Тут вона впродовж року рятуватиме поранених. Її руки зашивали і бинтували десятки повстанців. І за 4 роки підпільної професії у неї не помер жоден борець за волю. Та у своїй криївці вона пробула недовго. Адже окрім вправних рук Марія Гаврилів має надприродне чуття до брехні. Чоловік, який видав себе за пораненого, працював на НКВС. Йому прострелили руку, аби знайти схованку повстанців. План вдався – зрадник здав місце криївки. Та там вже не було нікого... Інтуїція дівчини врятувала їй життя і життя ще двох партизанів.

Відтоді Марійка переховується, але далі працює. Шукає і доставляє ліки. Передає інформацію та зброю тим, хто ще залишився у лісі. І в цей час вона познайомилася з тим, хто дав їй крила... Далі ношу боротьби за волю вони нестимуть удвох... І не раз спіткнуться об своє кохання... Його звали Петро. Сирота. Повстанець. 18-літній хлопець з гарячим серцем і вірою в Обіцяну Землю. Він був відчайдухом з усміхненими очима. Вони майже не бачилися. Крали у війни найсолодші миті, нечасті.

Їх спільне діло надихало, але кохання поставило підніжку. Якось у двері їхньої підпільної квартири, до їхнього першого сімейного великоднього сніданку увірвалися ті, які зламали тіла, але не любов. У 1948 році вони у чужій оселі, без свята і свідків взяли з Петром шлюб. Пізніше через 20 років вони шлюбні клятви повторили, і теж без свята, без суконь, але вже в колі своїх найрідніших. Та саме любов завела їх у пастку. У їхній перший Великдень у двері постукала біда. Причиною арешту стала афера, яку Марія з чоловіком провернули за два тижні до затримання. У 48-му повстанці, як ніколи, потребували зброї. Тож Петро наважився її вкрасти.

«Він служив при війську, і там, де була зброя, такий невеликий будинок… то він взяв дві сумки пістолетів, багато набоїв було», – згадує Марія Гаврилів.

Зброю у ліс мала передати Марія. Треба було їхати потягом до Самбора. На вокзалі зустріла рідну тітку, яка її ж і здала НКВС. Заарештували Марію Гаврилів 8 травня 1948 року. Чоловікові Марії вдалося втекти. Її ж, 18-річну, кинули до найстрашнішої в'язниці на Лонцького. Щоб вийти живим звідти – треба було мати велику силу духу. Витримували не всі.

«Не було ні де лягти, ні сісти, було нас так, як оселедців… Одна жінка біля мене навіть народила дитину, то я гримала, а вони не приходили… так дитина й задушилася, а жінка і ми всі були в крові», – розповідає підпільниця.

Марію допитували раз на день. Влаштовували провокації і навіть запрошували на допит рідну тітку, ту саму, яка зрадила. Між допитами підпільницю катували.

«Вони мене дуже катували, хочете вірте, хочете ні. Я мала волосся густе та кучеряве, то не залишилося жодної волосинки. Найбільше били, коли казала, що я українка», – пригадує ті знущання старенька.

Через 3 місяці катувань вона почує вирок – 10 років мордовських таборів, без права на помилування і без права на листування. За ґратами опинився і Петро. Свою кохану він побачить лише через 8 років. І за цей час вона отримає лише один лист, одну єдину звістку від свого чоловіка. У 1956 році вона повертається. Час на засланні змінив ту країну, в яку поверталася Марія, докорінно. Церкви забиті дошками, ніхто не молиться відкрито. Немає власного господарства – все у колгоспах. А сусіди з острахом дивляться на тебе, боячись підійти на гарматний постріл.

«Найліпших людей було знищено, колись у давнину в Київській Русі одне з найстрашніших покарань було – це ізгойство, людину виганяли з середовища, вона поривала всякий зв’язок з ним, тобто це вигнання поза межі батьківщини. І доля цих людей, які повертаються сюди, мені нагадує дуже долю ізгоя», – розповів історик Віталій Ляска.

Петро відсидів лише 3 роки і через брак доказів його відпустили. Та тінь неблагонадійного постійно переслідувала. Поневірявся на сезонних роботах і чекав Марію. Вона повернулася з ув’язнення у свою хату, в якій завжди жеврів каганець надії. Удвох було веселіше, але не солодко.

«Їздила до Львова і брала яйця чи масло, продавала, а там були такі німецькі мішки, дуже дешеві. То брала одну нитку на клубок і фарбувала, в’язала костюми дитячі, які потім продавала», – розповідає Марія Гаврилів.

Вони дочекалися світлого дня, коли жовто-блакитний стяг став символом їхньої держави. Та 24 роки тому й подумати не могли, що на їхню землю знову прийде війна. І якби були сили – Марія Гаврилів знову б пішла на фронт.

«Коли би мені було 70 років чи 75, я би там була, я би там була і брала би автомат, і мені було б нестрашно», – каже старенька.

Тепер Марія Гаврилів дослухається до звісток із фронту. Знову життя патріотів – плата за Україну. Але й ця війна закінчиться перемогою. УПА залишила хороших нащадків.

"Ніяких сенсацій - все йде по плану": Олег Пономар про переговори у Берліні і початок процесу м'якої капітуляції Росії

Політичний оглядач розповів про підсумки переговорів у Берліні та інші актуальні події.

Доброго ранку, друзі. Четвер. Про підсумки минулих днів та актуальні події політичного життя в світі пише оглядач Олег Пономар, передають Патріоти України і цитують пост далі:

Майте гарний день та смачну каву на сніданок, друзі".