|
|
Продовження ...
http://www.sunhome.ru/UsersGallery/022006/3161128.jpg |
|
|
|
Дельфіни-самогубці......
У Криму відзначено випадки викидання тварин на узбережжя півострова. Від чого вони хочуть нас застерегти? http://i.piccy.info/i5/64/25/1502564/259636_240.jpg ОДНА З ГІПОТЕЗ УЧЕНИХ: СВОЄЮ САМОПОЖЕРТВОЮ ТВАРИНИ ПОПЕРЕДЖАЮТЬ НАС ПРО ЕКОЛОГІЧНУ КАТАСТРОФУ............ Ці розумні тварини «йдуть на смерть» як поодинці, так і цілими зграями. Потрапивши в біду, вони голосно кричать. Їхні крики можна почути за декілька кілометрів. Масова загибель дельфінів — явище надто рідкісне. Вчені-біологи не на жарт стривожилися й посилено шукають відповідь, що ж примушує дельфінів здійснювати такі дивні «самогубства»... «Добровільна» загибель китоподібних на берегах давно хвилює людину. Це траплялося в усіх океанах і в багатьох морях. Сьогодні викидання на берег тварин почастішали. На березі закінчують свої дні представники всіх 80 видів ряду китоподібних. Але частіше за все, так гинуть тварини зі стадним способом життя. На частку гринди припадало 70% випадків викидання. Друге місце посідають чорні косатки, потім ідуть кашалоти і дельфіни. Одні вчені вважають, що це пов’язано з божевіллям ватажка, за яким слухняно йшло стадо. Інші схиляються до версії «поклику предків»: адже далекі прабатьки дельфінів жили на суходолі, ось вони й тягнуться до берега — спрацьовує генетична пам’ять. Деякі фахівці думають, що дельфіни час від часу потрапляють у так звану «зону магнітної аномалії», тому вони втрачають орієнтацію і опиняються на суходолі. Чемпіон світу з пірнання Жак Майоль стверджував, що масове «самогубство» дельфінів — це їхній протест проти жорстокого ставлення людини до китоподібних, щось на зразок самоспалення старообрядців. На жаль, це всього лише припущення, гіпотези. Спробуємо розібратися в усьому цьому. ОСІЧКА ГІДРОЛОКАТОРА........... Сталося це в березні 2001 року біля берегів Греції. На півострові Пелопоннес, поблизу села Кіпариссія на піщаний пляж Іонічного моря викинулися й загинули одинадцять дельфінів. Через два тижні трагедія повторилася, — без будь-яких видимих зовнішніх причин викинулися на берег, щоб там померти, ще вісім тварин. Для того, щоб встановити причини смерті, вчені провели розтини тварин. Проте ніяких ознак хвороб, отруєнь чи фізичних ушкоджень не було. Дослідникам, як це часто буває, допоміг випадок. Якось увечері, переглядаючи газети і часописи в місцевій книгозбірні, вчені натрапили на невеличку замітку, в якій влада попереджала рибалок про те, що в затоці Кіпариссіакос — тобто в тій самій, де було помічено масову загибель дельфінів, — проводитимуться якісь «звукові» випробування. Звук для морських тварин є свого роду навігаційним «радаром» для плавання під водою. І якщо хтось створює такі звукові перешкоди, то цим він начебто «засліплює» морських тварин і позбавляє їх правильної орієнтації. Незабаром ученим удалося дізнатися, що в Іонічному морі підводний дослідницький центр НАТО проводив цілком таємні випробування низькочастотного сонару, який міг виявляти нове покоління безшумних підводних човнів противника. Цей сонар використовує звуки на рівні 235 децибел і навіть вищі, які випускаються спеціальним передавачем, укріпленим позаду призначеного для випробувань судна. Саме подібні звуки, які настільки потужні, що їх можна приймати на іншому кінці Атлантики, і є причиною масової загибелі дельфінів у Іонічному морі. Тварини, які втратили орієнтацію та були «засліплені» в паніці викидалися на берег, де й гинули. ДОПОМОГА РОДИЧАМ......... Багато які вчені вважають, що однією з головних причин масової загибелі китоподібних є інстинкт збереження виду. Коли який-небудь особень зі стада потрапляє у важке становище, то подає сигнал біди. Якщо цей сигнал подається з глибокого місця вдалині від берега, родичі успішно виштовхують хворого з води й тим самим допомагають йому дихати. Ледве голова виштовхнутого бідолахи визирне з води, спрацьовує дихальний рефлекс. Хворому начебто надають невідкладну допомогу, роблять своєрідне штучне дихання. Але допомога обертається трагедією, якщо сигнал подає звір, який викинувся на берег. Особні, які підпливають до нього, одна за одною, а, в кінцевому підсумку, все стадо, як за ланцюговою реакцією, опиняються на березі. Таким чином, на узбережжі можуть опинитися десятки, сотні й навіть тисячі тварин. http://i.piccy.info/i5/97/25/1502597/773381587_240.jpg ХВОРОБА......... Цікаво, що станеться з дельфінами, якщо людина спробує виштовхнути їх із мілини на безпечну глибину? Ось тут і відбувається найдивніше: врятовані тварини за декілька годин або навіть діб знову викидаються на берег у іншому місці; якщо ж їх рятують ще й ще раз, вони наполегливо повторюють фатальні спроби. Одного разу в Чорному морі відомий учений, доктор біологічних наук Аверін Томілін заміряв температуру у хворого дельфіна-білобочки. Стоячи до пояса у воді в одному метрі від берега, він притримував дельфіна руками. Той не чинив опору, якщо його морда була повернута до берега. Але варто було повернути морду в бік від берега, як він усіма силами повертався до суходолу. Що ж змушує жителів моря знову викидатися на берег? Вчені вважають, що в таких діях винен підсвідомий пошук контакту з суходолом хворих особнів. Адже стародавні предки китоподібних, коли освоювали водну стихію, при небезпеці поверталися на землю. Ймовірно, що такий інстинкт у хворих жителів моря зберігся й досі. Дельфіни страждають від безлічі нервових, шлункових, шкіряних та інших хвороб. Напрошується запитання: яка причина всіх цих захворювань? Нині до Світового океану людина виливає потужний потік отруйних речовин. Все більше дельфінів стають жертвою забруднення морів сирою нафтою. У Севастопольських бухтах, а також у акваторії Феодосії Кримського півострова, ртуті на сьогодні в 5 разів більше гранично допустимих норм, миш’яку — в 50, отрутохімікатів у 500! Морські ссавці за своє довге життя мимовільно накопичують шкідливі сполуки в своєму тілі, які й сприяють різним захворюванням. Шкіра дельфінів, які викинулися нещодавно біля берегів Криму, покрита виразками, внутрішні органи ушкоджені. Тим часом поліпшення якості морської води не вселяє оптимізму вченим: — Сьогодні лише 14% стічних вод міста проходять очищення. Севастополь — одне з небагатьох великих міст на Чорному морі, де, практично, немає очисних споруд, — говорить Микола Шадрін, старший науковець Інституту біології південних морів Національної академії наук України. Прогнози вчених цього інституту досить похмурі: «За безліччю ознак — за збідненням морської флори та фауни, хімічним аналізом і забрудненням — Чорне море близьке до передсмертного стану. У недалекому майбутньому воно може стати смердючим водоймищем, позбавленим живності та барв...» Першими це відчули дельфіни — індикатори чистоти морської води. Ці розумні й добродушні тварини своєю самопожертвою хочуть попередити нас про екологічну катастрофу, яка насувається. |
Найбільша собака у світі розміром з коня!
http://i.piccy.info/i5/32/61/1506132...86441a_240.jpg Книга рекордів Гіннеса, можливо, визнає Джорджа, німецького блакитного дога з Америки, найбільшою собакою в світі. Його зріст у загривку складає більше метра (якщо точніше - 105 сантиметрів), а вага більше 120 кг! Гігантові чотири роки, він проживає в сім'ї Девіда і Крістен Нассер, які і зв'язалися з Книгою рекордів Гіннеса, щоб дізнатися, чи не є їх улюбленець самим-самим. Здалеку Джордж більше схожий на мініатюрного коня, ніж на собаку. Щомісяця він з'їдає по 50 кг їжі. А спить у своїй особистій спальні на ліжку королівського розміру. Зараз господар дога Девід Нассер готує всі необхідні папери для Книги рекордів Гіннеса, щоб офіційно оформити титул Джорджа і отримати належний з цього приводу приз. А ще в цього пса навіть є особисті сторінки на соціальних сайтах Facebook і Twitter. |
Чудеса тваринного світу......
http://i.piccy.info/i5/75/20/1512075/ptici.jpg Одне з чудес життя - сезонні міграції птахів. Вони вражали людей з давніх часів. Але порівняно недавно був зрозумілий зміст цих масових перельотів на тисячі кілометрів. Рік тому на самій південній частині Африки ми бачили шпаків. Цілком можливо, що наше літо вони проводили де-небудь у Підмосков'ї або поблизу Воронежа. Фантастичну відстань пролетіли шпаки й повторять його зворотним маршрутом з приходом на батьківщину їх весни. На річці Лімпопо ми чули солов'їв (чому не припустити, що це курський співак?), Всюди поруч з антилопами і слонами бачили лелек - теж наші сусіди в літній час. Мільйони птахів здійснюють кочовища важкі і небезпечні. Кільцюванням встановлено: найдальші перельоти здійснюють полярні крячки з Арктики до Антарктики. Туди і назад майже сорок тисяч кілометрів. Політ, особливо тяжкий, потребує багато енергії-запасів пального. І птахи не вирушать в дорогу, поки не наберуть потрібної ваги за рахунок жиру. Запас і витрата енергії в польоті обумовлені дуже швидким у птахів обміном речовин в організмі. Деякі літуни поглинають стільки корму, що дорослій людині відповідно до ваги птиці треба було б з'їдати щодня 130 кілограмів м'яса. Швидкому перетворенню їжі в енергію сприяє висока температура тіла у птаха. Для людини 42 градуси - поріг життя, а для птахів це норма. А у стрижа температура тіла 44 градуси! Енергійний, невтомний літун! Вважають, він навіть спить під час польоту. З загадок загадка - здатність птахів слідувати за потрібним курсом в потрібне місце. Відлітаючи з краю Південної Африки, шпаки, наприклад, знаходять не тільки Європу, не тільки, скажімо, Тамбовську область, але і яке-небудь лісостепове сільце і рідну Шпаківню в ньому. Чи не диво! Багато проведено досліджень, багато висловлено припущень: летять по сонцю, по зірках, летять, прямуючи орієнтири під крилами. Але летять ж і вночі, і в погану погоду, летять молоді птахи, випереджаючи батьків, летять над океанами тисячі кілометрів без єдиного орієнтира внизу і прилітають на «свій» який-небудь маленький острівець. (Таїландські кроншнепи з Аляски летять на зимівлю над океаном 9500 кілометрів і з шляху не збиваються.) Ось які дивні і ще не до кінця вивчені інстинкти у птахів. |
Австралійські ветеринари зайнялися порятунком папуг від "похмілля"
http://t3.gstatic.com/images?q=tbn:A...jDqFW_Fmat2AHZ В Австралії зафіксовано незвичайне явище: сотні лоріевих папуг - маленьких яскраво забарвлених деревних папуг - падають з дерев і ведуть себе так, ніби вони п'яні. Як повідомляє AFP, що впали птахів підбирають ветеринари, які намагаються привести папуг до тями. "Вони дійсно ведуть себе як п'яні: у них порушена координація, і вони постійно падають", - розповіла ветеринарний лікар Ліза Хансен з медичного центру для тварин, розташованого в місті Палмерстон, неподалік від Дарвіна. За словами фахівців, які падають з дерев папуги немов страждають від похмілля - прийшовши до тями, вони забиваються в куток в клітинах, влаштовуються під аркушами паперу або просто лягають і не рухаються. Щоб вивести птахів з цього стану, їх годують свіжими фруктами і солодкими кашами. Агентство відзначає, що ветеринари називають цей раціон пташиним варіантом "антипохмільних" дієти. Поки причини "пияцтва" папуг не з'ясовані. Ветеринари припускають, що порушення координації є симптом отруєння - можливо, птахи їдять якийсь небезпечний для їх здоров'я рослина. Також фахівці висунули версію про те, що папуги підхопили швидко поширюється небезпечний вірус. |
Співуче дерево........
http://i.piccy.info/i5/76/88/1518876/1_240.jpghttp://i.piccy.info/i5/81/88/1518881/2_240.jpg Співуче дзвінке дерево (Singing Ringing Tree) - це музична скульптура нагадує дерево, яке складається з численних труб різного розміру і оживає, коли повіє вітер. Розташувалось це диво, мало не на самому вітряному пагорбі Пеннінських гір графства Ланкашир, на північно-заході Великобританії. Конструкція триметрової висоти з оцинкованої сталі була спроектована архітекторами Mike Tonkin і Anna Liu і зведена на пагорбі в 2006 році. Вітер проходить через трубки-гілки міфічного дерева, на кінцях яких зроблені спеціальні отвори. Через те, що напрямок вітру весь час змінюється і проходить через різні верстви трубок, інсталяція весь час видає нові звуки - іноді містичний свист, іноді немилозвучний і пронизливий звук, іноді тихий гармонійний хоровий спів, що охоплює кілька октав, а іноді м'який і переливчастий передзвін. Все залежить від сили і напряму повітряних мас. На створення подібного арт-проекту пішло приблизно 60 тисяч фунтів і 350 трубок різних розмірів з оцинкованої сталі, які видають найрізноманітніші мелодії. Після інсталяції даної скульптури була здійснена спеціальна настройка її звучання, щоб воно гармоніювало зі звуками навколишньої природи. |
Зозулята влаштовують прийомним батькам маскарад.
http://www.springalive.net/bindata/p...953174c72a.jpg Щоб зозулята вижили в чужім гнізді, зозулі підфарбовують не тільки яйця, а й шкіру підкидьків. Причому птахи-паразити навчилися фарбувати пташенят в різні кольори. У процесі еволюції тварини навчилися всіляко наслідувати інших видів, маскуватися і жити за чужий рахунок - паразитувати. Хижаки і жертви, паразити і тварини-господарі розвиваються одночасно (коеволюціонірують), пристосовуючись до нових хитрощів суперника. Зозулі (Cuculidae) пристосувалися відкладати яйця в чужі гнізда. Щоб птах-господар не викинула чужинця, зозуля довелося «навчитися» відкладати яйця, зовні схожі з кладкою господаря. Більш того, пташенята зозуль з'являються на світ трохи раніше в порівнянні з рідними дитинчатами. Майже за добу вони встигають «ввести в оману» прийомних батьків (поки вони роздивляються пташенят і намагаються зрозуміти, підкидьки вони чи ні), зміцніти і виштовхнути з гнізда невилуплених зведену рідню. Дослідники з Австралії, Британії та Німеччини під керівництвом доктора Наомі Лангмур (Naomi E. Langmore) з Австралійського національного університету (Australian National University) спробували зрозуміти, як далеко «протягнули руки» пристосувальні механізми еволюції. Натуралісти вивчали забарвлення пташенят, підкидає австралійськими бронзовими зозулями в гнізда різних видів прийомних батьків. Натуралісти досліджували чотири види австралійських бронзових зозуль і птахів, в гніздах яких вони паразитують. Особливу увагу дослідники звернули на розмір, колір жовторотиків і те, що виглядають ті самі «жовті ротики». Причому експериментатори оцінювали забарвлення пташенят не тільки візуально, але і по коефіцієнту відбиття світла. Виявилося, що зозулі в процесі еволюції навчилися «підфарбовувати» не тільки яйця, але і пташенят. Більш того, молоді дзьоби підкидьків не відрізняються від дзьобів рідних пташенят. Вчені відзначають, що маскуються забарвлення шкіри тримається недовго і сходить з появою першого оперення. Тобто зозулята не перетворюються на птахів іншого виду, а лише імітують «зведених братів і сестер» на ранніх і найбільш уразливих етапах розвитку - поки не можуть самостійно добути їжу. «Якщо б пташенята не маскувалися,« прийомні батьки » вбили б їх протягом декількох днів. Через вісім днів зозулята набувають подібність з птахами свого виду. Цього періоду досить, для того щоб вижити в чужому гнізді », - пишуть дослідники в статті Visual mimicry of host nestlings by cuckoos, в журналі Proceedings of the Royal Society B., де також опубліковані фото новонароджених обманщиків. |
Кішки в житті людини. Значення і вплив кішок.......
http://i.piccy.info/i5/54/36/1523654...00x233_240.jpg Після смерті Олександра Македонського в Єгипті запанувала грецька династія. Країна була врятована від ярма персів і, нарешті, зажила мирнbv і спокійним життям. Але раптово, порушуючи всі політичні передбачення, сталося криваве повстання у колишній столиці – місті Мемфісі. Розгнівані єгиптяни дощенту знесли в місті грецький квартал, убивши частину його жителів і розігнавши решту. Приводом до повстання послужило те, що один з греків зробив страшне, запавшу у душу кожного правовірного єгиптянина злочин – втопив новонароджених кошенят. У Єгипті до кішок було особливе ставлення. Цих тварин дуже цінували – і було за що. Кішки з’явилися в цій країні приблизно за 2000 років до нашої ери і практично відразу ж були оголошені священними тваринами. Звичайно, тут діяв і економічний фактор: Єгипет був країною, що спеціалізується на виробництві зернових культур. Величезні склади з багатющими запасами зерна хтось повинен був охороняти. Спочатку до цієї роботи намагалися пристосувати горностаїв, але дрібні тваринки погано справлялися з такою нелегкою роботою. Завдання виявилося під силу лише з’явилимися пізніше кішкам. У стародавньому світі був тільки один надійний спосіб забезпечити тварині недоторканність – оголосити його священним. Але, схоже, це не єдина причина, що змусила єгиптян вирішити проблему таким способом. У середовищі окультистів єгипетські жерці завжди вважалися обраною кастою та краще за всіх у світі розбиралися в магії. Це переконання відомо з давніх часів; середньовічні автори писали, що з усіх, що існували коли-небудь магічних мистецтв 90% дісталося на частку Єгипту. З точки зору жерців, кішка, що живе в сім’ї, виконувала також завдання з кармічного розвантаження роду, сприяла його благополуччю. До цих пір прийнято вважати, що підібране на вулиці кинуте кимось кошеня обов’язково принесе в будинок успіх. Більше того, вважалося, що кішка з’являється у будинку не випадково. На думку єгиптян, в ній втілювалася душа недавно померлого близького дому людини. Найчастіше – покійної господині. Був один відомий випадок, коли в одній квартирі почалося справжня котяче навала. Бездомні тварини для свого проживання облюбували не просто під’їзд, а саме килимок під дверима квартири. Що можна було з ними робити? Доводилося впускати, а потім віддавати знайомим. Так за три роки кішок змінилося більше десятка, і, що дивно, всі вони нагадували когось з добре знайомих людей. Уважніше придивившись до них, виявилося: в поведінці майже кожного кота чи кішки проявляються риси характеру, притаманні померлим колись членам сім’ї. Схожість була настільки виразною, що виникала думка: може бути, дійсно в будинок повертаються мертві, тепер вже в котячому обличчі? Проте з часом питання вирішилося інакше. Останній кіт, що з’явився в будинку, не був схожий ні на кого з живучих в ньому колись. Складалося враження, що закономірність порушилася. Однак, придивившись до нього уважніше, з’ясувалося – він схожий на самого оповідача! http://tutcikavo.co.ua/psixologiya/n...-vpliv-kishok/ |
Свиня з овечою вовною.
Фантазія людей не знає кордонів. Яскравий приклад цьому - виведені в 19 столітті селекторною шляхом свині з густим волосяним покривом, який утворює завіточкі, як каракуль. Шерстиста свиня породи Мандаліца або «овеча свиня» (лат. Mangalitza) (англ. Sheep pig) Спочатку було виведено 2 види шерстистих свиней - британські «Лінкольншир» та угорські хрюшки породи Mangalitza. Основна відмінність між ними полягала в колірній гаммі їх шубок. Але перші з 1972 року повністю зникли, тому що ринок вимагав швидкорослих і швидко дозрівають свинок, а волохаті хрюшки під ці параметри не потрапляли. Тепер у світі залишилася лише одна порода - угорська мангалиця. Густий волосяний покрив дозволяє їм легко переносити сильні зимові морози, а влітку рятує від комах. Здалеку стадо волохатих свиней спокійно легко сплутати зі стадом овець. За це вони навіть отримали ще одну назву «овечі свині». Мангалиця поділяють на 4 типи: чорну, червону, білу і змішану. Чорний тип поступово зникає. http://img12.nnm.ru/9/0/1/a/a/b30748...0d126_prev.jpg http://img12.nnm.ru/5/c/f/3/3/cbfb1a...8d727_prev.jpg http://img11.nnm.ru/8/7/f/b/1/8150d4...3c7e7_prev.jpg http://img12.nnm.ru/9/6/6/e/8/9ba7c1...87bef_prev.jpg http://img11.nnm.ru/d/e/2/2/9/f8f181...6c085_prev.jpg http://img12.nnm.ru/c/6/f/0/1/9a406a...64f30_prev.jpg |
Процес пиття у кішок.
http://photoload.ru/data/3a/92/e8/3a...46b795236c.jpg Процес пиття у кішок виявився куди складніше, ніж уявлялося. Щоб дізнатися, як рідина потрапляє кішкам в пащу і чому дивні створіння розвинули саме такий механізм, біологи й інженери провели експеримент. Щоб з'ясувати, як кішки хлебчуть, професор Массачусетського технологічного інституту (MIT) Гаролд Едгертон (Harold Edgerton) використовував стробоскопічний зйомку ще в 1940 році. Тоді стало відомо, що кінчик своїм язиком тварини загинають не вперед, що здається логічним, а тому, так що першою у рідина потрапляє верхня частина язика. На цьому начебто секрет Лаканом був розкритий. Знадобилося ще півстоліття, щоб зрозуміти - це не так. Дослідження показали: делікатні тварини зовсім не користуються язиком як ложкою. Більш того, з'ясовується, що язик кішок практично не проникає нижче поверхні води або молока, а тільки лише злегка торкається її. Ця тактика радикально відрізняється від Лаканом у собак, які черпають рідина, роблячи з язика подобу ложки. |
|
Лікувальний цвіт каштану.
http://skolyar-kor.at.ua/_nw/1/s20941020.jpg Знову цвітуть каштани і ми милуємося красою цих високих і розлогих дерев. І тоді ж, на початку цвітіння, заготовляють цвіт, а протягом періоду квітування — листя. Цвіт обшморгують і, розстеливши тонким шаром, сушать першого дня на сонці, далі — під наметом. Листки зрізують без черешків і теж сушать під наметом. А ще раніше, навесні, з молодих гілок збирають кору. Годяться для лікування плоди, заготовляють, коли вони починають падати. Ось так могутнє дерево віддає частину своєї сили людям. Деякі дослідники вважають гіркокаштан потужним стимулятором енергії і радять набирати сили у дерева вранці до п’ятої години, що пробуджує інтуїцію, фантазію. Є поради носити плоди каштана в кишені. Періодично масажувати ними долоні — від цього, кажуть, зростає енергетичний заряд організму, а народні лікарі вважають, що постійне носіння каштана — це профілактика захворювань суглобів. Помічено й іншу оздоровчу дію цих красенів-велетнів: дослідники Стокгольмського інституту виявили, що одне дерево спроможне очистити від автомобільних викидів понад 20 000 кубічних метрів повітря, тож біля каштанів чиста зона (слід урахувати, що дерево знімає негативний заряд у гепатогенних зонах). А з фармакологічної точки зору гіркокаштан корисний тим, що різні його частини містять глікозиди ескулін та есцин, дубильні та пектинові речовини, слиз, крохмаль, білкові речовини. Найбільшу користь каштана визначають ескулін (стимулює антитромботичну активність сироватки крові, збільшує вироблення антитромбіну, чим запобігає утворенню тромбів) та есцин (знижує в’язкість крові, уповільнює її згортуваність). Крім того, препарати гіркокаштана поліпшують обмін речовин, передусім холестериновий, знижують артеріальний тиск, зменшують запалення та больові прояви. Тому в офіційній медицині різних країн (а росте дерево в районах з теплим вологим кліматом, у Північній півкулі — в зонах помірної температури) каштан є сировиною для виготовлення різних галенових препаратів: відвар та настій листя, плодів, квітів, спиртова настоянка, екстракт. Внаслідок досліджень виявлено, що найефективнішим є спиртовий екстракт плодів, до того ж він найменш токсичний. Випускають препарати ескузан, есфлазид, анавенол, венозний гель доктора Тайса. Вони мають широке застосування, зазвичай у разі різних судинних порушень: варикозного розширення вен, виразки гомілки, запалення вен, тромбозу центральних вен сітківки ока, склеротичних змін судин нижніх кінцівок, кровотеч у клімактеричному періоді, запобігають тромбозам після операцій та пологів. Крім того, доведено, що препарати гіркокаштана справляють протизапальну та протинабрякову дію, тому їх використовують у разі захворювань суглобів. У народній медицині спектр застосування ліків з каштана ще ширший. Свіжий сік цвіту каштана п’ють по 20—30 крапель зі столовою ложкою меду тричі на день до їди у разі розширення вен нижніх кінцівок, тромбофлебіту, атеросклерозу та геморою. Його консервують спиртом (1:2) і п’ють по 30—40 мл тричі на день хворі з варикозним розширенням вен та гемороєм. За розширення вен 50 г квіток залити 0,5 л горілки і настояти, періодично збовтуючи, впродовж 14 діб, перецідити. Пити по 30 крапель тричі на день за 20 хвилин до їди. Курс — 3—4 тижні. Одночасно слід змащувати хворі місця по кілька разів на день маззю: змішати по 10 г порошку квіток ромашки, листя і квітів шавлії, 50 г розтертих на порошок плодів каштана і 5 г картопляного крохмалю. Суміш залити 200 г гарячого курячого жиру, поставити на 2,5 години на водяну баню, настояти впродовж ночі, нагріти до кипіння, перецідити, сировину здушити, суміш остудити. Тримати в прохолодному місці. У разі тромбофлебіту 20 г квіток або 20 г подрібнених плодів залити склянкою горілки і настояти в затемненому місці упродовж 7—10 діб, час від часу збовтуючи, перецідити. Пити по 30 крапель з невеликою кількістю води за 20—30 хвилин до їди. У разі геморою виготовляють настоянку: 20 г квіток залити 1 склянкою горілки і настояти впродовж 1—2 тижнів. Пити по 20—30 крапель тричі на день упродовж 15—20 діб. Через 2—3 тижні перерви курс можна повторити. З цією ж метою готують відвар шкірки плодів: 5 г подрібненої сировини залити 200 мл окропу, кип’ятити впродовж 15 хвилин, пити по 1 ст. л. тричі на день. Для сидячих ванн у разі геморою годиться настій листя: 100 г залити 2 л окропу, настояти впродовж 30 хв. Відвар листя і плодів: залити 1 склянкою окропу 5 г подрібненої сировини, кип’ятити в емальованому посуді на водяній бані впродовж 30 хв, перецідити і долити перевареною водою до початкового об’єму. Пити перші два дні по 1 ст. л. раз на день, далі у разі доброї переносності — по 1 ст. л. двічі-тричі на день після їди. Курс лікування геморою — 1—4 тижні, у разі запалення вен ніг пити відвар впродовж 2—8 тижнів (не більше 12). Відвар кори, що справляє кровоспинну, протизапальну, знеболювальну та в’язку дію, широко застосовують у народній медицині різних країн у разі кровотеч, зокрема маткових у клімактеричний період (за відсутності злоякісних пухлин), хронічних ентероколітів та колітів, особливо з тривалими поносами, гастриту з підвищеною кислотністю шлункового соку, геморою. Готують так: 1 ч. л. подрібненої кори залити 1 склянкою окропу, кип’ятити на слабкому вогні впродовж 20 хв, настояти 1 годину, перецідити, довести перевареною водою до початкового об’єму. Пити по чверті склянки 4 рази на день за 30 хв до їди. Відвар шкірки плодів (15 г, 250—300 мл окропу, кип’ятити впродовж 10 хв) використовують для спринцювань двічі на день у разі маткових кровотеч. Захворювання суглобів: 200 г сухих квіток каштана залити 0,5 л горілки, настояти впродовж 1 тижня, втирати у хворе місце. Радикуліт: плоди каштана розмолоти в порошок, змішати зі смальцем, намастити тонким шаром на шматочок чорного хліба і прикласти до хворого місця на 2—3 години. |
|
Блакитна перлина Сибіру.........
http://i.piccy.info/i5/47/92/1539247/burhan-small.jpg Вузьким блакитним серпом, покинутим в гори Східного Сибіру, виглядає на географічній карті одне з дивних чудес не лише Росії, але і всієї земної кулі - озеро Байкал. Багато пісень і легенд склав про нього народ. Якути назвали озеро Байкалом, що означає "багате озеро". Воно плескалося у величезній кам’яній улоговині, оточеною порослими тайгою гірськими хребтами. Озеро тягнеться з північного сходу на південний захід на 636 км., що приблизно дорівнює відстані між Москвою і Санкт-Петербургом. Найбільша ширина Байкалу - 79 км. За своєю площею (31,5 тис. кв. км.) воно приблизне таке ж, як західноєвропейські країни Бельгія або Нідерланди, і по величині займає восьме місце серед озер земної кулі. Байкал - воістину унікальне озеро. Його побережжя і довколишні гори зі своеобразними фауною, флорою і мікрокліматом, а також само озеро з багатими запасами чистої прісної води - безцінний дар природи. Ви, звичайно, знаєте, що Байкал - найглибше озеро нашої планети. Його глибина досягає 1620 м і перевищує глибину деяких Морів земної кулі. Втім, як повідомили в 1991 р., гідрологи внесли поправку, виявивши глибшу відмітку в 1657 м. Тут міститься 20% запасів прісної води на земній кулі (23 тис. куб. км.). Аби опріснити стільки ж вологи з морської води, потрібно було б витратити засобів в 25 разів більше, ніж вартість золота, здобутого донині на Землі. Уявіть собі: у байкальській чаші може поміститися вся вода Балтійського моря, хоча його площа більше площі озера приблизно в 10 разів. У улоговину Байкалу можна влити воду 92 таких Морів, як Азовське або воду всіх п’яти американських Великих озер, загальна площа яких в 8 разів більше площі Байкалу. Сюди несуть свої води, по останніх відомостях, 1123 річки, найбільшої з яких Селенга, Баргузин, Верхня Ангара, а витікає лише одна, але могутня - Ангара. Рівень озера підноситься над гирлом Ангари на 378 м, що створює велику енергію падіння. Тут побудований каскад потужних електростанцій. На озері налічується 27 островів, всі вони невеликі. Лише Ольхон, який розташований майже посередині озера, має площу 729 кв. км. Таке багатоводне водосховище не може не впливати на клімат довколишньої місцевості. Влітку Байкал стримує жару, а взимку - суворі сибірські морози. Тому клімат тут м’якший, ніж в сусідніх районах. Наприклад, бухта Піщана - єдина місцевість в Східному Сибіру, де середньорічна температура повітря складає близько 0 гр.З (точніше +0,4 гр.З). Байкал замерзає лише в січні. Проте навіть в жарі вода не більш +12 гр.З. Оскільки різниця між температурами повітря і атмосферним тиском над поверхнею озера і в довколишніх горах дуже велика, на Байкалі часто розігруються шторми. Сонячних же днів в році тут більше, наприклад, чим в деяких курортних районах причорномор’я. Не існує на земній кулі озера, вода в якому прозоріше байкальською. Білий диск, опущений сюди для визначення прозорості води, видно з глибини близько 40 м. До того ж озерна вода дуже приємна на смак. "Хто хоч раз ковтнув байкальської води, - говорять сибіряки, - той обов’язково повернеться за іншим ковтком". Байкал - найстаріше озеро на Землі. Його улоговина почала формуватися 25-30 млн. років назад. Вік сучасних контурів - понад мільйон років. Походження і будова дна озера, а також процеси, які там відбуваються, учені останнім часом вивчали за допомогою глибоководного апарату "Пайсис". Були зроблені унікальні фотографії дна Байкалу на глибині 1410 м. Доведена посилена сейсмічність улоговини і пов’язана з цим зміна береговій лінії озера. Встановлено, що щорік береги озера розсуються в середньому приблизно на 2 см, а їх площа збільшується на 3 гектари. Землетруси, а їх інколи буває тут до 2000 в рік, переважно невеликі. Трапляються і досить відчутні, як наприклад, в 1862 р., коли провалилася частина побережжя і утворилася затока, названа Провалом. А під час землетрусу 1958 р. дно озера біля острова Ольхон опустилося на 20 м. Про активне життя надр свідчить і наявність на берегах озера і в прилеглих до нього горах багаточисельних гарячих джерел з температурами від +30 гр. до + 90 гр.З. І в той же час, вік порід гірської місцевості довкола Байкалу складає приблизно 2 млрд. років. Однією з дивних особливостей озера є його воістину унікальний тваринний світ. Він налічує більше 1500 видів, причому 75% з них живуть лише на Байкалі. Одних лише риб тут більш ніж в деяких морях - 49 видів, і майже все корінні "байкальци", наприклад, знаменитий омуль. "Немає Байкалу без омуля" - така місцева приказка. Дуже цікавою є живородяща риба голомянка. Вона така жирна, що викинута на берег штормом, майже повністю тане під сонячними променями. У її жирі є багато лікувальних органічних сполук і вітамінів, тому її називають ще "медичною рибою". З інших видів байкальської фауни - 80 одних лише ракоподібних, серед яких дуже коштовним для екології озера є рачок эпишура. Невеликий по своїх розмірах (маса тисячі рачків всього 1 міліграма), це маля, добуваючи їжу, невтомно працює на благо озера. Він фільтрує воду через спеціальний орган, очищаючи її від різних бактерій і водоростей. Протягом року ці мікроскопічні "санітари" встигають кілька разів профільтрувати близько 1500 куб. км. води до глибини 5-10 м, що в 10 разів більше, ніж її потрапляє в озеро зі всіх річок, а річний стік озера через Ангару складає всього 60 куб. км. Саме завдяки невпинній діяльності рачка эпишури підтримується незвичайна чистота байкальських вод. У прибережних тайгових лісах зростає безліч ягід, грибів, кольорів і трав. Прикрасою тваринного світу є прославлений баргузинский соболь. На жаль, у зв’язку з розвитком промисловості в Сибіру, у тому числі в районах, прилеглих до Байкалу, спорудженням ряду великих підприємств деревообробною, лісохімічною і інших галузей, а також кольорової металургії частенько з грубими порушеннями екологічної обстановки, над унікальним озером нависнула смертельна загроза. Врятувати озеро Байкал від забруднення - невідкладне завдання нашого часу. |
Кульбаба - життєвий еліксир
http://vse1.com.ua/upload/iblock/f58/.jpg Особливо добре кульбаба допомагає при відчутті переповненості шлунка та при скопиченні газів. Деякі експерти в галузі лікарських трав приписують цій рослині особливий вплив на підшлункову залозу. Сучасні наукові дослідження підтверджують, що препарати з кульбаби омолоджують організм, попереджують процеси старіння. За ці цілющі властивості кульбабу нерідко називають життєвим еліксиром. Корисні всі частини рослини - листя, стебло, квітки та корінь. Гіркуватий на смак молочний сік, що міститься в усіх частинах рослини, має неперевершений очисний ефект. Він прекрасно виводить шлаки й очищує кров. Корінь кульбаби містить фолієву кислоту, яка зарахована до кровотворних вітамінів. її недостача в організмі може стати причиною розвитку злоякісної анемії, при лікуванні якої свіжий сік кульбаби просто незамінні ліки. Із квіток рослини можна зробити кульбабовий мед, який за смаком не поступається бджолиному. Для приготування меду 200 г квіток потрібно розстелити на білому папері, щоб видалити комах (квіти не мити!), потім залити 0,5 л холодної води й залишити у воді на ніч. Наступного дня процідити, віджати квіти, додати 500 г цукру та 1-2 ч. ложки лимонного соку або трохи лимонної кислоти. Варити, накривши кришкою, до утворення сиропу середньої консистенції (сироп не повинен бути надто рідким, щоб не прокис, і надто густим, щоб не закристалізувався. Кульбабовий мед - чудовий загальнозміцнювальний засіб. Його можна намазувати на хліб із маслом, застосовувати при випічці. Корені кульбаби використовують у вигляді настою як засіб, який нормалізує травлення, збуджує апетит а також як жовчогінне та проносне. Для приготування настою 1 ч. ложку висушеного та подрібненого кореня заливають склянкою окропу й тримають на слабкому вогні протягом 20-30 хв. Вживають настій по чверті склянки 3-4 рази на день за 30 хв. до їди. При туберкульозі легенів використовують відвар, який готують так: З ст. ложки подрібненого кореня кульбаби заливають 2 склянками гарячої води, кип'ятіть на водяній бані 15 хв., охолоджують 45 хв. при кімнатній температурі, сировину віджимають, проціджують, доливають кип'яченою водою до первісного об'єму і п'ють по 0,5 склянки 3-4 рази на день за півгодини до їди. Молочним соком кульбаби виводять веснянки, бородавки, пігментні плями. А відваром коренів кульбаби та лопуха лікують екзему. Для цього беруть по 1 ст. ложці коренів кульбаби та лопуха, перемішують, заливають 600 мл води, настоюють протягом ночі, вранці кип'ятять 10 хв., знову настоюють 2 год. Проціджують, п'ють по 0,5 склянки 3 рази на день. Одночасно маззю, приготовленою з коренів кульбаби (порошку) та меду, мажуть вражені екземою місця. |
Звідки пішли назви порід собак?
http://i.piccy.info/i5/55/07/1540755/dog.jpg Всі ми знаємо, що собака одомашнений раніше, ніж будь-яка інша тварина, і людина встигла за цей час вивести більше 200 порід собак, щоб вони служили їй для різних цілей. Чи знали ви про те, що стародавні римляни ділили собак всього на три групи: розумні, бойові, швидконогі? Сьогодні Міжнародний клуб собаківників розрізняє шість головних класів: спортивні собаки, що полюють по запаху в повітрі; мисливські собаки, що уловлюють запах на землі; тер’єри, які полюють, зариваючись в землю; робочі собаки; маленькі кімнатні собачки і неспортивні собаки, що мають багато застосувань. Окремі породи собак зазвичай отримували свої назви із-за якоїсь характерної особливості. Наприклад, назва «шукач» (англ. bloodhound) говорить сама за себе: у цих собак інстинкт висліджувати по запаху кров (blood). Раніше Бульдог використовувався для роботи з биками (bull), так що і назва є зрозумілою. Назва пойнтера (pointer – покажчик) також достатньо очевидна: він показує (point) дичину своїм носом. Сетер (setter) робить це по-іншому. Він робить стійку (set) над місцем, де ховається дичина. Тер’єр, який, як згадувалося вище, полює, закопуючись в землю, отримав свою назву від латинського «terra» — земля. Гончак на зайців (harrier) названий по імені своєї здобичі (hare). Коротконогий гончак (beagle) отримав своє ім’я від гельського «beag» — маленький. Ім’я сенбернара пішло від назви монастиря Св. Бернара (St. Bernard) в Альпах, де він був виведений. Назва «мастіфф» йде від італійського «mastino», що означає «сторожовий пес». Спанієль, як видно з назви, іспанський собака (Spain — Іспанія). А слово «пудель» походить від німецького «pudel» — калюжа, оскільки цей собака не боїться води. |
Натуральна чорниця рятує зір.
http://t2.gstatic.com/images?q=tbn:A...Hy89GCXJ4S85t8 Проблема вибору вітамінів для очей стала наріжним каменем для вітчизняних споживачів. Доведено: натуральна чорниця рятує зір. Для багатьох українців, чий робочий день в основному проходить перед монітором комп'ютера, проблема погіршення зору є найбільш актуальною. Постійні навантаження на очі від тривалого погляду на коротку відстань і пересихання слизистої оболонки очей, у результаті приводять до погіршення гостроти і загального стану зору. Допомогти в рішенні цієї проблеми може прийом біологічно активних добавок, як в лікувальній, так і в профілактичній меті. Найбільш поширеними препаратами для цих цілей, є вітаміни для очей на основі екстракту ягоди чорниця властивості якої давно служать медицині. Природні елементи, що містяться в цій ягоді, є вельми ефективними речовинами, зміцнюючими стінки судин очей і що підвищують загальний зоровий тонус. На початку весни, ослаблений організм в цілому і очі зокрема необхідно підтримати вітамінами – чорниця для очей підійде краще всього. Проте, останнім часом вибір ефективного і дієвого препарату для очей став для вітчизняного споживача справжньою проблемою. Як і більшість препаратів, що самих продаються, біологічно активні добавки для зору входять до групи медикаментів найбільш схильних фальсифікації. Тут можна пригадати велику кількість скандальних подій навколо цілого ряду іноземних виробників і фактів підробки їх продукції. Новинні ресурси пістрявлять повідомленнями про затримання партій підроблених препаратів і виявлення підпільних виробництв. Про сумнівну якість багатьох іноземних вітамінів для очей говорить той факт, що дуже часто замість заявленого екстракту чорниці і корисних природних антоцианов (природні фарбники, речовини, сприяючі регенерації світлочутливого пігменту сітківки), в препараті в реальності додають замінники. Серед них – екстракт буряка, винограду і горобини, а також штучні фарбники Е132 (індігокармін, синій) і Е122 (азорубін, червоний), Е133 (діамантовий синій) і Е127 (ерітрозін, червоний). У препараті одного дуже відомого європейського виробника було виявлено цілих шість фарбників, три з яких заборонені не тільки в Україні. Як показали лабораторні дослідження державного підприємства «Укрметртестстандарт» (всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації і захисту прав споживачів), в Україні є цілий ряд якісних препаратів вітчизняного виробництва, на основі ягоди чорниця корисні властивості якої незаперечні. Наприклад, дослідження Укрметрстандартом вітчизняного препарату «Візівіт», датовані березнем 2011, показали повну відповідність біологічної добавки всім необхідним стандартам якості. Включаючи і заявлену наявність природних антоцианов, характерних для сухого екстракту плодів чорниці (сушена чорниця): згідно вимогам, їх повинно бути не менше 12,0 міліграма в капсулі – тест показав зміст 18 міліграм. Так само йде справа і з наявністю мікроелемента селен. На відміну від зарубіжних аналогів, «Візівіт» відповідає технічним умовам України (ТУ) і міжнародним стандартам ISO. От так українські фармацевти більше приділяють увагу якості продукції, що випускається ними, а не рекламній компанії своїх препаратів. Проведені лабораторні і клінічні дослідження українських препаратів показали високий рівень ефективності вітчизняних біологічно активних добавок для зору, природні чорниця вітаміни. Як і в багатьох інших випадках, менш розкручені товари виявилися куди ефективнішими і кориснішими, чим розрекламовані, і часто куди дорожчі іноземні зразки. |
http://i.piccy.info/i5/43/51/1545143/98.gif
- Товариш капiтан, менi на мiсце подiї виїхати одному чи з собакою? - iз собакою, сержанте. Один розум добре, а два - краще. ------------------------------------------------------------------------------------ Пpопав собака. Рудий. З бiлим вyхом. Hе поpодистий. Сyка. Б%%дь. Як я за%%лся жити в цiй країнi... ------------------------------------------------------------------------------------ Пропав собака. Особливi прикмети: Shift+2. Винагорода: Shift+4. |
Біла акація.
http://www.pharmencyclopedia.com.ua/...niya-zvich.jpg біла акація — Robinia pseudoacacia L.; рос. назви: робиния ложноакация, акация белая, робиния белая. Росте в садах, парках європейської частини України, Росії, на Кавказі, Далекому Сході, в Центральній Азії. Дерево сягає 30–35 м у висоту з розлогою кроною. Крона розкидиста. Стовбур до 1,2 м завт., сіро-чорний або сіро-бурий з поздовжніми тріщинами. Молоді гілки і пагони зеле*ні, гладкі. Листки чергові, непарноперистоскладні, 11–24 см завд. з 4–10 парами подовжених або еліптичних загострених листочків 1,5–4,5 см завд. та 0,7–2 см завш. Листочки цілокраї, зверху зелені, знизу блідо-зелені чи сірувато-зелені, по жилках трохи опушені, з округлою або трохи звуженою основою і тупою верхівкою, яка закінчується вістрям. Прилистки — щільні колючки до 1,5 см завд. Квітки двостатеві, неправильні, крупні численні, пахучі, розташовані у рідких пониклих китицях до 17 см завд. Віночок метеликового типу, з 5 віль*них пелюсток, білий або рожевий. Цвіте у травні–червні. Плодоносить у серпні–вересні. Плід — довгасто-лінійний біб, сплюснутий, має загнутий носик. Насіння довгасто-ниркоподібне, близько 5 мм завд. і 3 мм завш., оливково-зелене, буре або темно-буре, нерідко плямисте, гладке, матове чи блискуче. Боби нерідко висять на деревах протягом усієї зими. Лікарська сировина — квітки, які заготовляють у період цвітіння та висушують, — Flores Robiniae pseudoacaciae. Р. звичайна містить похідні гідроксикоричної кислоти: n-кумарову, хлорогенову, неохлорогенову, ферулову кислоти; кумарини: умбеліферон, скополетин, ізоскополетин, дафноретин; флавоноїди: кемпферол, кверцетин, робінін, мірицетин, акацетин, акаціїн (лінарин); димери флавоноїдів: димери робінітидину; каротиноїди; токофероли; жирну олію, основними компонентами якої є ліноленова, лінолева, олеїнова кислоти; макро- та мікроелементи: Fe, Si, B, Mn, Al, Pb, Cr, Mg, Ga, Ni, Ca, Mo, Cu, P, Zn, K, Sr, V, Sn. Квітки містять етерну олію — 0,08–0,12%, до складу якої входять естери саліцилової кислоти, метиловий етер антранілової кислоти, геліотропін, ліналоол, терпінеол; флавоноїди: переважно робінін, гліко*зиди кемпферолу та кверцетину. Стулки плодів містять робінін, біоробін, біокверцетин. Насіння містить жирну олію. Кора містить дубильні речовини конденсованої групи — 4%; отруйний токсальбумін — робін; ефірну олію; тритерпенові сапоніни: робініозиди E-J, основою яких є аглікон абрисапогенін; фітостерин і стигмастерин. Дере*вина містить флавоноїди: робінетин, дигідроробінетин, (–)-робінетинідол, (+)-лейкоробінетинідин. Камедь з деревини — полі*сахаридний колоїд, що містить в основному кальцієву сіль арабінової кислоти. У народній медицині квітки застосовуються як протизапальна, жарознижувальна, відхаркувальна та спазмолітична ЛРС. Настій приймають всередину від кашлю і грипу, при болю у шлунку та кишечнику, при шлункових кровотечах і запальних процесах сечовивідних шляхів (пієлонефриті, нирковокам’я*ній хворобі, циститі). Настій кори вживають при підвищеній кислотності шлункового соку, виразках шлунка і кишечнику та при запорі. У гомеопатії застосовують ефірну олію Р. Камедь деревини Р. використовують як загусник і драглеутворювальний компонент у косметичних засобах. Квітки є джерелом для отримання флароніну — гіпоазотемічної речовини. Р. звичайна — гарний медонос, одне дерево дає до 14,7 кг меду високої смакової якості та аромату. Насіння містить до 12% олії й використовується для приготування сурогату кави. Листя й молоді пагони використовують на корм худобі. З листя одержують блакитну фарбу, а з кві*ток — етерну олію, яка використовується в парфумерії. |
Білий лев.......
http://i.piccy.info/i5/64/09/1550964/8LPjWaF9b__500.jpg Згідно з давньою африканською легендою білі леви були посланцями богів. Втім в сучасній природі вони майже зникли і коли в далекій долині народжується біле левеня місцеві жителі вирішують захистити його за всяку ціну. Та головна проблема в тому, що одного бажання мало, аби захистити рідкісне створіння від бракон'єрів, які не вірять в легенди і не мають в душі нічого святого, окрім грошей, які можна виручити за дорогоцінну шкуру. |
А які лікувальні якості мають квіти каштанів?
Хто знає? |
Цитата:
|
ЗВІРОБІЙ Трава від 99 - и хвороб.
http://about-ukraine.com/userfiles/image/zveroboy.jpg ЗВІРОБІЙ — Hyperіcum L. (грец. hypo — під, серед + ereіke — верес, тобто той, що росте серед вересу — за місцем зростання перших виявлених видів) — рід одно- та багаторічних трав’янистих рослин, напівкущів та кущів родини клузієвих (Clusiaceae), який частіше належить до звіробійних (Hyperіcaceae). Відомо близько 360 видів роду, поширені у тропічному і помірному поясі обох півкуль. У країнах СНД росте близько 60 видів. Найбільш поширеним є З. звичайний — Hyperіcum perforatum L. (лат. perforatum — продірявлений); рос. назва: зверобой продырявленный; народні назви: божа крівця, бождеревок, заяча крівця, іванок-провірник, кравник, кривавник, криштальки, кров св. Івана, святоіванське зілля, стокрiвця. З.з. поширений у лісовій і лісостеповій зонах Східної Європи, на Кавказі, у Західному і Східному Сибіру, в Центральній Азії. Багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище тонке, розгалужене, від якого щорічно виростає кілька гладких круглих або з двома ребрами, прямостоячих голих, вгорі розгалужених, 30–60 см завв. стебел. Листки супротивні, сидячі, з цілими краями, довгасто-овальні, тупі, з просвітчастими крапчастими залозками. Квітки правильні, двостатеві, п’ятипелюсткові, зібрані в щитоподібну волоть або нещільну китицю; пелюстки золотаво-жовті, довгасто-овальні, з чорними крапками. Плід — тригранна коробочка. Цвіте з червня по вересень. Росте по всій Україні на відкритих сухих місцях, схилах, у чагарниках. Офіцинальною сировиною З.з. є трава — Herba Hyperіcі. Це зібрані на початку цвітіння верхівки стебел із суцвіттями до 30 см завд. Сушать під накриттям або в сушарках при температурі не вище 40 °С. В Україні запаси сировини великі, щорічно можна заготовляти не менше 500 т трави З.з. Основними діючими речовинами трави З.з. є антрахінони: емодин тощо; конденсовані похідні антрацену: гіперицин (0,1–0,4%), псевдогіперицин, протогіперицин, протопсевдогіперицин; флавоноїди (2–5%): рутин, гіперозид, кверцитрин; антоціани — 5,7% та лейкоантоціанідини; катехіни; кумарини; фенолкарбонові кислоти; ксантони; дубильні речовини 2,8–12,38%. У траві також є ефірна олія — до 1,25%; сапоніни; вітаміни: С, Е, РР, каротиноїди; стероїди; алкалоїди; холін. Як мінорні компоненти описані антибіотичні сполуки — гіперфарин, саротрален, саротралеїн. Препарати з трави З.з. чинять протизапальну, ранозагоювальну, в’яжучу, антибіотичну, капілярозміцнювальну, психотропну, імуномодулювальну дію. Відвар трави З.з. використовують при колітах, діареї. Траву як складову частину зборів застосовують при хворобах шлунка, печінки, нирок, дихальних шляхів, шкіри (як заспокійливий засіб). Будьте надмірно уважними при заготівлі звіробою: не зривайте рослину понад 20 -25 см.від верху рослини ( все що нижче містить високий рівень отрути). |
ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ
http://www.pharmencyclopedia.com.ua/...vokist-lik.jpg ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ, Symphytum offіcіnale L. (грец. назва symphyton < symphyeіn — зростатися) — багаторічна трав’яниста рослина родини шорстколистих (Boragіnaceae). Рос. назва: окопник лекарственный. Росте у Європі (крім Півночі), на Кавказі, у Західному Сибіру, Середній Азії. В Україні налічують 11 видів роду Symphytum. Рослина з кількома розгалуженими стеблами до 1,5 м завв., з великою, розвиненою кореневою системою, що складається з короткого багатоголового кореневища та довгого, розгалуженого, майже чорного, всередині жовтуватого відтінку, кореня. Листки до 25–30 см завд., яйцеподібноланцетні, по черешку поступово звужуються. Рослина густо опушена довгими жорсткими волосками. Квітки 1–2 см завд., віночок дзвоникоподібний, п’ятилопатевий, спрямований вгору, від майже білого до жовтуватого або від фіолетового до пурпурно-червоного кольору. Цвіте у травні–липні. Сировиною є корені Ж.л. — Radіces Symphytі, які заготовляють на початку вегетації (квітень–травень) або восени, в кінці вегетації. Корені викопують, очищають від землі, швидко миють у холодній воді, сушать під накриттям, на горищі або в сушарках при T 45–50 °С. Корені містять природні речовини багатьох класів, що є доволі специфічними та відзначаються переважно в рослинах родини Boragіnaceae. Ж. називають «алантоїновою» рослиною через значний вміст алантоїну (0,28–6%). Також виявлені азотвмісні сполуки: алкалоїди (0,13–0,32%): ехімідин, симфітин, симландин, інтермедин, лікопсамін, лазіокарпін, асперумін; амінокислоти: треонін, валін, метіонін; білки, зв’язані з вуглеводами. Вуглеводи (18–29%): фруктоза (0,7%), сахароза (1,2%), глюкоманани, водорозчинні полісахариди, які гідролізуються до глюкози (0,43–2,62%), арабінози, ксилози, рамнози, уронові кислоти; також пектинові речовини, крохмаль (4,25%). Характерного забарвлення сировині надають ліпофільні речовини: хлорофіли, каротиноїди, токофероли, також антоціанові пігменти: глікозиди ціанідину, дельфінідину, мальвідину. Також містяться стерини, тригліцериди жирних кислот, монотерпеноїди. До фенольних сполук належать літоспермова кислота, дубильні речовини (2,4%). У медицині корені Ж.л. використовують для стимуляції росту клітин та відновлення тканин. Відвар коренів використовують при пародонтозі, для полоскання порожнини рота, при переломах кісток, гнійних запаленнях тканин, глибоких ранах, фурункульозі, невралгіях, болю, спричиненому ампутацією кінцівок. Корені Ж.л. зовнішньо використовують у вигляді відвару, мазі або свіжої сировини при переломах кісток, травмах, ранах, запаленнях, опіках, геморої, шкірних хворобах. Внутрішньо відвар, настій на воді чи молоці використовують при кашлі, туберкульозі, хворобах ШКТ (у тому числі при виразковій хворобі шлунка, дизентерії), захворюваннях нирок, гіпертонії, астенії, злоякісних пухлинах. Надземну частину Ж.л. також використовують у народній медицині при хворобах легень, пухлинах, гемороїдальних кровотечах, переломах кісток, ревматизмі, діареї; порошок листя — зовнішньо при ранах та носових кровотечах. Сік рослини має антигіпоксичну активність. Антигормональний ефект пов’язаний з наявністю в екстрактах кислотної фракції, головним компонентом якої є літоспермова кислота. Також відомо, що речовини, які містяться в корені Ж.л., впливають на рівень цукру в крові. Власний рецепт ( Argonavt79 - випробівав на собі) для швидкого відновлення при переломах кісток: Викопати корінь живокості ( бажано підчас цвітіння середина,кінець червня) очистити і вимити від бруду. Нарізати тоненькими кружечками в літрову банку ( пів банки ) залити бажано самогоном або розведеним 1\1 спиртом. Настоювати протягом ( не менше місяця) в темному прохолодному місці. Я натягую чисту стару шкарпетку на скло банки і накриваю капроновою кришкою. Потім втираю в місце перелому до повного всмоктування організмом. Також щодня вживаю невеличкий шматок сирого живокосту 1\1 см. ( слідкуйте у деяких людей може бути алергія але дуже рідко). Також настій дуже добре допомагає при болях в ногах радикулітного,варикозно - тромбофлебітного походження. |
Мамою кроленят стала… кішка
http://i.piccy.info/i5/28/70/1557028/66279-178x122.jpg Кішка Раїси Кукси з села Дубіївки, що на Черкащині, замінила матір кроленятам. Як повідомляє Микола Карнарук з “Газети по-українськи”, який бачив це диво, чорно-біла киця Мері годує вухатих молоком. Вона ображається, коли турбують її і “діток”. Чотирилапа тричі на рік народжує кошенят. Останній приплід господиня втопила. Кішка шукала свою малечу. Коли померла кролиха, в якої залишилося потомство, їй вирішили підкласти кроленят, і киця їх радо прийняла. А тим часом… В Амстердамі у зоопарку Артіс звичайна кішка замінила матір дитинчатам червоної панди. Працівники зоопарку розповідають, що 30 червня цього року червона панда на кличку Гледіс народила двох панденят. Однак відразу після народження від них відмовилася. Їх поселили в інкубатор. На той час в одного з працівників окотилася кішка, тож фахівці вирішили підкласти їй новонароджених панденят. Спроба виявилася успішною: киця прийняла їх як своїх. Через тиждень після народження одне з дитинчат померло, друге почувається чудово. Червоні панди, які є далекими родичами звичайних панд, перебувають на межі вимирання через інтенсивне полювання та знищення їхнього ареалу людиною. На сьогодні близько 300 червоних панд утримуються в 85 зоопарках світу, ще стільки ж народилося в неволі за останні два десятиліття................ |
Ліщина звичайна
http://fitoapteka.org/images/foto/117/4.jpg Ліщина звичайна поширена в степовій і лісостеповій зонах європейської частини Росії і на Кавказі. Росте в мішаних і листяних лісах, по берегах річок, озер, у заростях чагарників. У культуру введена в Закавказзі, на Північному Кавказі, в Криму, Грузії та Азербайджані. Рослина придатна для створення захисних смуг, живоплотів і закріплення схилів. З ліщини роблять гнуту меблі, обручі, різні господарські вироби, використовують для дублення шкіри та фарбування її в жовтий колір. Листя вживають як сурогат чаю, з них готують супи і голубці. Макуха йде на виробництво халви. Листя і молоді пагони згодовують худобі. Зрілі горіхи в сирому і сушеному вигляді використовують в їжу, на виготовлення кондитерських виробів, шоколаду і сурогату кави. Горіхове масло застосовують у парфумерній і лакофарбової промисловості. Із стиглих плодів, розтертих з невеликою кількістю води, отримують «молоко» і «вершки», що володіють великою поживною цінністю. Лікарською сировиною служать плоди, кора, листя і коріння. Зрілі плоди сушать в печі або сушарці при температурі 6О ... 7О ° С. Листя зривають під час цвітіння ліщини. Сушать під навісом або на горищі. Кору знімають ранньою весною з гілок, що підлягають вирубці. Зберігають у дерев'яній тарі 2 роки. Гілки і листя містять дубильні речовини, флавоноїди, ефірна олія, тритерпеноїдів, вітамін С, каротин, антоціани і пальмітинову кислоту. У плодах знайдені вуглеводи, каротин, вітаміни Bi, Вг, С, Е, РР і жирне масло, у складі якого є насичені та ненасичені жирні кислоти - олеїнова, ліноленова, лінолева, пальмітинова і ін Відвар кори застосовують як в'яжучий, протіводізентерійное і жарознижуючий засіб при простудних захворюваннях. Настій має позитивну дію при варикозному розширенні вен, трофічних виразках гомілки і кровотечі з дрібних капілярних судин. Листя використовують для лікування кишкових захворювань, недокрів'я, авітамінозу, рахіту. При збільшенні передміхурової залози готують відвар з розтертого горіха, кори та листя ліщини. Застосовують його на ніч у вигляді мікроклізми по 60 мл. Порошок з висушеної плюску або відвар з шкаралупи показаний при колітах, горіхи - при сечокам'яній хворобі, а в поєднанні з медом при ревматизмі, недокрів'ї і як загальнозміцнюючий засіб. Помічено також, що горіхи збільшують відділення молока у годуючих жінок. Для приготування відвару кори та листя 1 столову ложку подрібненої сировини заливають 1 склянкою гарячої води, кип'ятять на повільному вогні 30 хв, охолоджують 10 хв при кімнатній температурі і проціджують . Приймають по 1/4-1/3 склянки 3-4 рази на день . Ліщина (кора і листя) дуже добрий засіб для лікування трофічних виразок і варикозних застоях крові. Потрібно робити відвар листя і кори 1\1, намочувати бажано лляну тканину, якщо немає то тільки не синтетичну і прикладувати теплим до уражених ділянок тіла. Процедуру бажано робити на всю ніч. |
АЇР ЗВИЧАЙНИЙ
http://t1.gstatic.com/images?q=tbn:A...zsqX0hCLbGruNA АЇР ЗВИЧАЙНИЙ (А. болотний, очеретяний) — Acorus calamus L. (грец. akoros — назва рослини із запашним коренем + kalamos — очерет) — трав’яниста рослина родини ароїдних (Araceae); рос. назва: аир тростниковый; нар. назви: гаїр, іp, калус, лепеха, плюшник, явер, ярник, ірний корінь, татарське зілля, татарник, шувар, калмус. Розповсюджений А.з. у середній і південній смузі європейської частини СНД, у Західному та Східному Сибіру, на Далекому Сході; у деяких країнах Центральної і Західної Європи, у Малій Азії, на Балканах, у Китаї, Японії, Північній Америці; зрідка — на Кавказі та у Середній Азії. Заготівлю проводять в Україні, Білорусі, Казахстані. Багаторічна трав’яниста рослина, з товстим кореневищем діаметром до 3 см. Кореневище повзуче, гіллясте, трохи сплющене, з численними тонкими, шнуроподібними коренями, зовні покрите залишками листових піхв, усередині біле з рожевим відтінком, гірке на смак. Листки чергові, зібрані окремими пучками на кінцях розгалужень кореневища, дворядні, яскраво-зелені, вузьколінійні, саблеподібні. Стебло прямостояче, негіллясте, зелене, схоже на листя, з одного боку — жолобчасте, з протилежного — з гострим ребром, сплющене, несе товсте м’ясисте суцвіття — початок. До суцвіття, косо спрямованого вгору, прилягає укриваючий лист, подібний до інших, до 50 см завд., який є продовженням стебла. Стебло разом із укриваючим листом по довжині приблизно таке, як і листя. Початок циліндрично-конічний 4–12 см завд., суцільно усаджений дрібними, зеленуватими квітками. Оцвітина проста, шестилистна, зі злегка загнутими всередину верхівками. Тичинок шість, вони супротивні пелюсткам; маточка з шестигранною зав’яззю і сидячим рильцем. Плід — довгаста, сухувата, багатонасіннева червона ягода. В умовах України ягоди не визрівають, тому рослина розмножується винятково вегетативно (кореневищами). Цвіте А.з. з кінця травня до липня. Росте на берегах річок, озер, ставків, на заболочених луках, на краю боліт. Офіцинальною сировиною А.з. є кореневище — Rhіzomata Calamі. Сировину заготовляють з кінця літа протягом усієї осені або навесні. Сушать після прив’ялення в добре провітрюваних приміщеннях або у сушарках при температурі не вище 40 °С. Кореневища містять до 5% ефірної олії, у складі якої моно- і сесквітерпеноїди: α-пінен, (+)-камфен, (+)-камфора, борнеол, β-елемен, α-каламен, акорон, евгенол, метилевгенол, азарон, каріофілен, елемен, каламендіол, каларен, проазулен, куркумен, гвайен, селінен, калакарен, ізоакорон, неоакорон; а також гіркий глікозид акорин, алкалоїд каламін, дубильні речовини, аскорбінова кислота (до 150 мг), йод (1,2–1,9 мкг/кг). Головний компонент ефірної олії кореневищ американського походження — 2,6-дієпішіобунон. Крім ефірної олії, у кореневищах містяться глікозид акорин, терпеноїди, аліфатичні альдегіди, кетони, спирти. У листках містяться дубильні речовини та ефірна олія. Трава А.з. багата на крохмаль, містить холін, смоли, глікозид люценінон. У медицині кореневища аїру та препарати застосовуються як ароматичні гіркоти при порушеннях апетиту, для поліпшення травлення. Ефірна олія аїру входить до складу жовчогінного препарату Оліметин. Порошок кореневища аїру є компонентом комплексних препаратів Вікаїр і Вікалін. Рідше аїр використовують при захворюваннях нирок, печінки, жовчного міхура. Відвар з кореневища підсилює секрецію хлоридної кислоти, особливо у хворих зі зниженою секрецією шлункового вмісту. У народній медицині кореневище рекомендується приймати при ахілії шлунка, болю в ділянці ШКТ, при підвищеній секреції шлункового соку, а також при проносах, анемії, захворюваннях жовчного міхура, нирок, порушенні менструального циклу. Ефірна олія використовується при істерії, шлункових коліках тощо. У тибетській медицині кореневище застосовується як тонізуюча і антигельмінтна ЛРС, входить до складу пластирів. Настойка поліпшує зір і слух. Кореневище разом із листками мають жарознижувальну дію (зовнішньо у вигляді гарячих ванн), відхаркувальну, протизапальну дію (при захворюваннях шлунка, нападах кашлю). Назва Татарське зілля , пішло від татар які возили постійно корінь при собі. Жували його в походах. |
ЧЕРЕДА
http://www.pharmencyclopedia.com.ua/...09/chereda.jpg ЧЕРЕДА — Bidens L. (грец. bi — два + dens — зуб, за будовою плода, що має два зубчастих загострення) — однорічні трав’янисті рослини з родини айстрових (складноцвітих) — Asteraceae (Compositae); рос. назва: череда. Нараховує 12 видів, з яких 7 представників роду зустрічаються у Середній Європі, на Кавказі та Далекому Сході. Ч. трироздільна, або причепа — Bidens tripartita L. (лат. tripartitus, a, um — трироздільний, від tri — три- + pars, partis — частина, за формою листка); рос. назва череда трехраздельная. Коренева система галузиста, стебла поодинокі, прямостоячі, супротивно-галузисті, завв. 60–100 см, голі або злегка опушені, зелені, часто з фіолетовим відтінком. Листки супротивні (іноді верхівкові чергові), короткочерешкові, трироздільні або розсічені, з більшою, часто трироздільною верхівковою частиною і ланцетними великопильчастими частинами. Кошики з двошаровою обгорткою поодинокі або зібрані по два-три на кінцях пагонів. Квітки дрібні, жовто-коричневі, лише трубчасті. Сім’янки мають дві, рідше між ними є коротка третя, зазубрені ості. Цвіте в липні–вересні. Поширена скрізь, крім Арктики. Росте у сирих місцях, на болотах і вологих луках, на берегах річок, серед чагарників, рідше — як бур’ян на полях. Подекуди культивується; урожайність — 6–9 ц/га, на дослідних ділянках — до 24 ц/га. Офіцинальною сировиною є трава череди — Herba Bidentis. Збирають верхівки пагонів довжиною до 15 см і все листя під час бутонізації й на початку цвітіння. Після відростання пагонів і утворення кошиків збирають удруге. Сушіння повітряне. Термін придатності — 3 роки. Трава Ч. трироздільної містить ефірну олію (0,11–1,34%), у складі якої аліфатичні й гетероциклічні поліїни, а також політієнільні сполуки без подвійних зв’язків, α- й β-пінени, мірцен, лімонен, камфора, борнеол, терпінеол; вітамін С (до 0,9%), каротиноїди (0,05%): α- й β-каротин, транс-епокси-α-каротин, транс-моноепокси-β-каротин, лютеїн, флавоксантин, ауроксантин; токофероли (0,087%), фітостерин; кумарини умбеліферон, скополетин, ескулетин; флаванони: ізокореопсин, 7-О-глюкозид кореопсину, ізооканін-7-О-глюкозид; халкони: бутеїн, кореопсин; флавони (0,5%): лютеолін та його 7-О-глюкозид — цинарозид; аурони (1%) сульфуретин і маритиметин та їх 6-О-глюкозиди — сульфуреїн і маритимеїн; дубильні речовини (3,3–6,8%); тритерпеноїди (олеанолова кислота). Глікопротеїни містять 27,8% нейтральних цукрів (глюкоза, галактоза, рамноза, ксилоза, арабіноза), 26,5% кислих цукрів (галактуронова кислота), 3,5% білка, 31–34% мінеральних речовин: K, Ca, Mg, Fe, Mn, Cu, Zn, Co, Cr, Al, V, Se, Ni, Sr, Pb, B; концентрує Mn, Zn, Sr, Se. Ч. промениста — Bidens radiata Thuill — має хімічний склад, подібний до Ч. трироздільної. Лікувальні ванни та настій трави Ч. трироздільної мають протизапальну, протиалергійну, антитоксичну й антисептичну дію, особливо бажані у педіатрії при діатезах; холеретичні, діуретичні й потогінні властивості використовуються у складі зборів при дерматитах, застуді, літіазах, захворюваннях печінки. Ч. поникла — Bidens cernua L. є неприпустимою домішкою до сировини Ч. трироздільної. Листки супротивні, сидячі, цілісні, ланцетні, по краю пильчастозубчасті. Кошики пониклі, поодинокі на кінцях стебел та гілок, оточені дворядною обгорткою (ширина кошиків перевищує довжину); листочки обгортки (їх 5–9) зелені, листкоподібні, лінійні, довші за кошики; внутрішні — широкояйцеподібні, бурувато-зелені, майже однакової довжини з квітками. Усі квітки у кошику жовті; крайові — язичкові, неплідні, серединні — трубчасті, двостатеві. Плід — сім’янка, вгорі з 4 зазубреними щетинками-остями на відміну від Ч. трироздільної. Цвіте у липні–серпні. Росте поряд з Ч. трироздільною по берегах водоймищ. Ефірна олія містить суміш моно- і сесквітерпеноїдів поряд з поліацетиленами. Основними діючими речовинами є сесквітерпенова фенольна сполука цернуол і фенілгептатриїн.Склад фенольних сполук різноманітний — це фенолкарбонові кислоти, кумарини, флаванони, халкони й аурони. Від Ч. трироздільної відрізняється наявністю флавонолів — похідних кверцетину, мінеральним складом: додатково виявлені Na, Ti, Ba, відсутні Zn і Se. Ефірна олія Ч. пониклої — це рослинний антибіотик. З неї розробляють препарат Цербіден антидерматомікозної дії. |
Жива вода.
Книгу можна скачати тут: http://depositfiles.com/ru/files/4e3s0gk3g]Ñêà÷àòü |
ЧИСТОТІЛ ЗВИЧАЙНИЙ
http://t0.gstatic.com/images?q=tbn:A...gXsqmsEIRp23Tw ЧИСТОТІЛ ЗВИЧАЙНИЙ — Chelidonium majus L. (латинізована грец. назва рослини chelidonion від chelidon — ластівка; лат. major, majus — великий) — рід трав’янистих рослин родини макових (Papaveraceae); рос. назва: чистотел большой; нар. назви: ластовинне зілля, сіре зілля. Багаторічна трав’яниста, з оранжево-жовтим молочним соком рослина. Стебло прямостояче 30–60 (80) см завв., циліндричне, розгалужене, розсіяно-відстовбурчено опушене. Листки чергові, перисторозсічені, сегменти оберненояйцеподібно-видовжені або округло-яйцеподібні, нерівномірно-зубчасті або виїмчастолопатеві, часто збіжні. Нижні нерідко при основі звужені в черешок, зверху світло-зелені, зісподу сизуваті, розсіяно опушені, на довгих черешках; верхні — майже сидячі. Квітки правильні, двостатеві, з подвійною оцвітиною, на довгих квітконіжках у пазухах вузьких гострих приквітків, зібрані на верхівці стебла і гілок 2–6‑квітковими зонтикоподібними суцвіттями; пелюстки (їх 4) жовті, широкообернено-яйцеподібні. Плід — довга стручкоподібна коробочка. Цвіте з другої половини квітня до вересня. Росте Ч.з. по всій території України під парканами, у садах, на засмічених тінистих місцях. Офіцинальною сировиною Ч.з. є зібрана у фазу цвітіння трава — Herba Chelidonii. Сушать її швидко, спочатку на сонці, а потім під накриттям або в сушарках при температурі 55–60 °С. Основними діючими речовинами трави Ч.з. є алкалоїди: хелідонін, сангвінарин, хелеритрин, хелідамін, протопін, берберин, коптизин, d,l‑стилопін, спартеїн. Також ЛРС містить специфічну речовину — хелідонову кислоту; фенолкарбонові кислоти: n‑кумарову, кавову, ферулову; флавоноїди: рутин, у гідролізаті — кемпферол, кверцетин; дубильні речовини; органічні кислоти: лимонну, бурштинову, яблучну; сапоніни; макро‑ та мікроелементи. Ч.з. входив до ДФ I–III, VIII, IX, ХІ видань. Використовують водний настій трави Ч.з. (має жовчогінну і бактерицидну дію) при за*хворюваннях печінки і жовчного міхура. Входить до складу комплексних препаратів Ентеросанал, Плантазан В для лікування бородавок. Дозволений до застосування при лікуванні шкірного туберкульозу. Настойку, сік і кашоподібну масу ЛРС використовують для припалювання бородавок, кондилом, при псоріазі, екземі, червоному вовчаку, для лікування папіломатозу гортані у дітей, пародонтозу, поліпозу товстого кишечника, поліпів прямої кишки, при захворюваннях печінки, жовчного міхура і протоків. Ч.з. широко використовують у нар. медицині, гомеопатії, ветеринарії, а також для фарбування вовни у різні відтінки жовтого кольору. Ч.з. входить до БТФ як проносна, жовчогінна і сечогінна ЛРС. |
Верес
http://dommedik.narod.ru/2v.BMP Верес — вічнозелена, реліктова рослина, яку потрібно вивчати, освоювати і разводити в садах і парках, аби вона не зникла зовсім. Верес — в природі зустрічається на північному заході європейської частини країни, в Західному і Східному Сибіру, на Уралі в Республіці Комі і в Білорусі, утворює величезні багатокілометрові зарослі. У великій кількості зустрічається верес в Латвії. Зростає він на бідних грунтах, в соснових лісах, біля торфяників і на схилах гір. Верес — висота рослини 30—50 див. Листочки дрібні, згорнуті, темно-зеленого кольору. Квітки вересу дрібні, бузково-рожеві, дзвіночкові. Плід — маленька коробочка, в якій дозріває дуже дрібне насіння. В даний час фахівці відібрали більше 200 видів вересу з різною формою і забарвленням квітів. Верес — хімічний склад вересу вивчений доки украй недостатньо. Відомо, що в нім міститься велика кількість органічних кислот (урсоловая, лимонна, фумарова, хлорогенова, кавова, ферулова, кумарова, ванілінова, котеховая, гентизинова), алкалоїди, феноли і їх похідні (арбутин — 0,8%), дубильні речовини (від 2 до 6% в кінцевих вітках і до 9% в квітках), флавоноїди (мирицетин, кверцетин, авикулярин, мирицитрин), кумарины (ескулетин, скополетин), каротин, Ситостерин, сигмастерин. Верес — верхівки стебел вересу разом з листям і суцвіттями є лікарською сировиною. Їх використовують в багатьох країнах світу при нирково-кам'яній хворобі, як антисептичний, протизапальний, сечогінний, заспокійливий, снодійний, відхаркувальний засіб, а також при ентероколітах і гиперацидных гастритах, при ревматизмі, ниркових коли*ках, хронічному циститі, неврастенії, туберкульозі легенів, дизентерії, захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Верес — зовнішньо — при екземі, опіках, рахіті, алергії. У харчуванні верес використовується для приготування прохолодних напоїв, желе. Окремо слід зупинитися на «вересовому меді», секрет приготування якого до нас не дійшов. Він зник разом з останніми жителями древньої Шотландії. Верес — листя вересу використовували замість хмелю. На вересові чагарники вивозили бджіл, і вони з 1 га збирали до 200 кг меду. Мед був густий, темного кольору, із специфічною гіркуватістю. Він не всім подобався за смаком, але за лікувальні і дієтичні властивості цінувався високо. |
Кішка і девять її життів......
http://i.piccy.info/i5/73/89/1578973/kkkkkkk.jpg Єгиптяни стверджують, що у кішок повних девять життів. Якщо кішка забреде до вас у будинок, вважають в Англії, – чекайте грошей, а ось в Америці почути нявкання кішки перед виходом з дому – погана прикмета. Потрібно обовязково повернутися і дізнатися, чого саме хоче тварина. Якщо в будинок забіжить строкатий кіт – це вважається знаком біди; зовсім інше ставлення американців до чорно-білим, сірим і жовтуватим тваринам. Їх називають вдалими. Ще одне цікаве повіря: кішка, яку купили за гроші (неважливо, за рубль або тисячу рублів), ніколи і ні за що не буде ловити мишей! У Росії до котів і кішок здавна частіше ставилися з повагою. Памятаєте приказку: Кота вбити – сім років ні в чому удачі не бачити? А прислівя: Хто кішку любить, буде і дружину любити? І ще: Кішка на людині тягнеться – це до обнові!? Купувати кішку не можна, її можна тільки обміняти на що-небудь. При переїзді на нову квартиру першим до хати пускають кота (кішку), щоб у домі оселилися благополуччя і затишок. За поведінкою кішок на Русі завжди визначали погоду: згортається клубком – до морозу, якщо міцно спить – до потепління, дере кігтями стіну – чекай негоди; якщо вона лиже свої лапи – настає відмінна погода, а якщо лиже хвіст і ховає голову – до дощів і тривалого негоди. Одним словом, все повіря, повязані з кішкою, з її дивовижними здібностями, аж до телепатичних, не перекажеш. До цих пір не знайшла пояснення і удивительная.биологическая прихильність кішки до людини. Чому ж люди в усьому світі тримають вдома цих тварин? А. Ревельський у своїй статті Навіщо в будинку кішка? (Світ новин, 1 серпня 1998 р.) наводить деякі міркування з цього приводу. Так, наприклад, англійський учений Джеймс Серпелл, довгий час вивчав цих тварин, найбільш поширеним вважає думку, що наші домашні улюбленці як би заповнюють втрати, які понесли їх господарі в результаті смерті близьких або в силу якихось інших причин. Добре відомо також стереотипне уявлення про самотніх літніх людей, про старих дів. Однак соціально ізольовані люди похилого віку і бабусі зовсім не становлять більшість пристрасних любителів цих домашніх тварин. Дослідження показали, що котів частіше купують молоді сімї середнього достатку, які мають дітей. Інша популярна точка зору пояснює придбання домашніх тварин бажанням продемонструвати багатство. Адже похизуватися можна не тільки дорогою машиною або шубою, а й породистих собакою чи кішкою. Колись давно в Англії цим привілеєм дійсно користувалися лише заможні пани, проте з появою середнього класу власників картина помітно змінилася. Досить поширеним вважається думка, що власники кішок і собак як би виконують роль їх прийомних батьків. Людина за своєю природою схильна до постійної турботи про дітей. Ми починаємо ставитися до тварин, як до безпорадним дітям, які потребують батьківської опіки і допомоги. У цієї теорії багато прихильників. Останнім часом виникла теорія особливого енергетичного поля, що виникає при постійному спілкуванні людини з домашніми тваринами. Американські і англійські вчені вивчали різні аспекти життя. Більше 400 пацієнтів перенесли інфаркт, зясувалося, що через рік після інфаркту найбільший відсоток видужуючих був у групі хворих, що мають вдома тварин. Спочатку дослідники вважали, що це пояснюється регулярними прогулянками, які змушені здійснювати господарі зі своїми собаками. Але виявилося, що серед інфарктників власників кішок відсоток видужуючих настільки ж високий. Дж. Серпелл звернув увагу на те, що постійні контакти з домашніми тваринами призводять до зниження частоти пульсу і кровяного тиску. Цей феномен ще не вивчений до кінця, проте, як вважає вчений, тут спрацьовує певна система сигналів, якими обмінюються людина і його улюбленець. З якогось моменту собаки, кішки і папуги, усвідомлюючи сильну прихильність до свого господаря, побічно, за допомогою невидимих емоційних сигналів, дають йому зрозуміти, що всі ми, по суті справи, брати і повинні один одному допомагати. На думку Дж. Серпелла, ефект сигналів посилюється за рахунок того, що емоційні пориви домашніх тварин вільні від фальші, лестощів, обману та іншої душевної скверни. Він також упевнений, що собаки і кішки чимось нагадують екстрасенсів, що діють за програмою, суворо пристосованої до індивідуальних особливостей своїх пацієнтів. Прихильність кішки до людини може проілюструвати такий факт. Півтори тисячі кілометрів подолав кіт ПАП, щоб побачити недбайливих господарів. Випадок унікальний. Сімя відправилася на машині з Уралу на Чорне море. Кіт під час зупинок часто відлучався. Але одного разу в Саратовській області ПАП зник. Його шукали і чекали, але довелося все-таки їхати відпочивати без кота. Історія закінчилася тим, що через рік він повернувся у рідне селище, звідки їхав на Чорне море. Так в чому ж криються коріння повіря, що у кішки девять життів? Виходить, твердження про незвичайну котячої живучості не позбавлене наукового сенсу і може бути пояснено виходячи із законів фізики та основ анатомії та біології. Це і спробували довести двоє американських вчених – В. Вітней і С. Мелхофф в дослідженні, описаному в англійському журналі Нейчур. Обидва фахівці працюють у ветеринарній клініці Нью-Йорка. М. Непомнящий пише про це: У людини, що випав із сьомого поверху, вціліти шансів немає. Впала з тієї ж висоти кішка може відбутися переломом передніх лапок або щелепи. Траплялося, кішки падали з 32-го поверху і не отримували при цьому травм! У гігантському місті з хмарочосами, бетонними тротуарами та спекою (відкриті вікна!) кількість нещасних випадків серед кішок різко зростає. Після падіння з висоти від 2-го до 32-го поверху в клініку потрапляло 132 кішки в рік. З них 104 порівняно спокійно пережили падіння, їм була надана швидка ветеринарна допомога. Тільки 11 кішок загинули через пошкодження грудної клітини і від шоку, а 17 були приспані на прохання власників, які були не в змозі оплачувати лікування. Парадоксальний факт: чим вище поверх, тим більше у кішки шансів на порятунок. Перш за все, завдяки тому, що за час падіння тварина встигає включити всі свої захисні механізми. У кішки унікальний вестибулярний апарат, що дозволяє їй обернутися навколо власної осі і направити лапи до землі, прийнявши удар на всі чотири. Оскільки швидкість падіння при наближенні до землі збільшується, кішка у вільному падінні інстинктивно згинає спину і розчепірює лапи, тим самим розвиваючи гальмування і зменшуючи силу удару. Проте кішка опиниться в небезпеці, якщо, скажімо , задрімає і звалиться з підвіконня. Падіння з малої висоти, наприклад з рук дитини, теж може бути небезпечним, так як кішка не встигає згрупуватися. Слід памятати і про хвіст, що виконує роль керма або повітряного гвинта. Необхідна умова вдалого падіння – відсутність на шляху перешкод, тобто кішкам теж не завадить трохи везіння . Можливо, на питання чи дійсно у кішки девять життів? відповість така історія. Темною і холодною вночі в грудні 1964 р. голландське судно Тьоба спускалося по річці Рейн. Несподівано судно потряс страшний удар, воно нахилилося і відразу затонуло. Врятувалися всі, але сталася одна прикрість: Джекоб, шестирічний корабельний кіт, не вибрався з нижньої палуби і пішов на дно разом з кораблем. Лише через вісім днів до місця катастрофи підійшли рятувальники. Водолази закріпили троси, заробили лебідки, і судно поволі підняли з мулу. Коли Тьоба нарешті зявилася на поверхні, членам команди дозволили піднятися на борт, щоб забрати речі. Капітан відкрив двері своєї каюти і застиг у подиві: тремтячий від холоду і голоду Джекоб жалібно нявчав, вимагаючи їжі. Він витримав більше тижня під водою, використовуючи для дихання повітря, який затримався в корабельних відсіках! Дивним історіям про кішок, їх загадковості, магії, ніжності і симбіозі з людським суспільством приділяли велику увагу в усі часи відомі поети і письменники. Про них писали О. Пушкін і А. Чехов, М. Булгаков, О. Купрін і М. Лєсков, Дж. Р. Кіплінг і Л. Керролл, К. Паустовський і А. Погорєльський, І. Крилов, С. Михалков, К. . Тихонов. Цей список можна продовжувати до нескінченності. Дуже виразні, наприклад, рядки Пушкіна: манірний кіт, на печі сидячи, мугикаючи, лапкою рильце мив: те, безсумнівно знак їй був, що їдуть гості. В. Гіляровський пише, що в Охотному Ряду в Москві в минулому столітті купці сперечалися про першість – у кого кіт жирніше … Мати огрядного кота було престижно. Багато нюансів кінотелевізійних характеру присвячено загальним улюбленцям – котам Леопольду і Матроскіна. Знаходилися, за свідченнями істориків, і недоброзичливці кішок. Серед них англійська премєр-міністр У. Черчілль, композитор І. Брамс, президент США Д.Д. Ейзенхауер, майстер детектива Р. Чейндлер і деякі інші достатньо відомі особистості. Навіть Наполеон Бонапарт відчував по відношенню до котів страх і ненависть. Нам, звичайно, приємніше навести інші приклади. Так, композитор О. Бородін балував своїх улюбленців, ставився до них вкрай уважно і навіть дозволяв іноді прогулюватися по обідньому столу. Митці ж в усі часи і по теперішній час зображують ці тварин у склі й мармурі, на монетах, кришталі й порцеляні, на полотнах, мозаїках та вітражах. Подібними зображеннями рясніють музеї різних міст світу. На полотні японського живописця К. Утамаро Мрія кішки ми бачимо спляче тварина, яка одержала від господаря рибу. А. Дюрер красиво посадив кішку біля ніг Адама і Єви. Ф. Флоріс схожий сюжет використав у картині Сад раю. Особливо любив кішок великий живописець Леонардо да Вінчі. Його знаменита робота Левова порода свідчить про це. Відома й інша його картина – Мадонна з кішкою. Ф. Снейдерс і П. Рубенс створили дивовижні полотна Рибна лавка з кішкою, Собака і кішка, Вивчення кішок, Лисиця і кішка, Кішка і дичину. У А. Андерсена є чудова картина Тихе життя з кішкою. Знаменитий іспанський живописець Д. Веласкес яскраво зобразив кішку в картин е Прялі, голландець Я. Стен – в Котяче сімействі. Таких прикладів десятки і навіть сотні. Як дивовижні по своїй спостережливості, наприклад, малюнки олівцем Л. ломбери Кошенята, що грають на килимі, Годівля кішок, Кішки в кузні, Чотири маленькі кішки і папуга. Т. Стейл зі Швейцарії написав картини Кішка з сисними кошенятами, Апофеоз кішки, Кабаре чорної кішки та ін Що стосується ілюстрацій до книг, різним друкованим виданням, то їх безліч. Вони несуть у собі елементи міфічних вигадок, добра і любові до цих тварин. Минають роки, а дивовижне і загадкову тварину залишається поруч з людиною. Може бути, у кішки не девять життів, а набагато більше? |
|
Рослини, що діють заспокійливо на центральну нервову систему.
http://www.lazuright.com/uploads/a2e...32e2fdd04d.jpg Пустирник серцевий – використовується квітуча надземна частина. Пустирник надає протисудомну і заспокійливу дію при неврозах. Розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск і заспокоює серцеву діяльність. Застосовується також при клімактеричних скаргах, запізнілих або хворобливих менструаціях і як сечогінний засіб. Застосовується настій із сировини: 2 чайні ложки подрібненої сировини наполягають протягом 8 годин з 1 склянкою холодної води (добова доза); у вигляді порошку беруть 2-4 г на день. У народній медицині пустирник рекомендується як зміцнюючий засіб для нервів, при серцебитті і як засіб від кашлю. http://t2.gstatic.com/images?q=tbn:A...kuUVZ-rETviP7T Материнка звичайна – використовується надземна частина рослини без грубих стебел в період цвітіння. Трава материнки рекомендується при нервовому збудженні, відсутність апетиту, порушення з боку печінки, жовтяниці, при спазмах шлунку і кишечника, при болючої менструації, при підвищеній статевій збудливості. Трава материнки заспокоює кашель при гострому та хронічному бронхіті та при кашлюку. Міцний чай з трави викликає потовиділення. Траву материнки застосовують також для ванн при сверблячих екземах і для промивання ран. Всередину при всіх зазначених вище захворюваннях застосовується настій з 2 чайних ложок подрібненої сировини на 2 склянки окропу (добова доза). Для ванни використовують настій з 100-200 г сировини на 2-3 л окропу; цей настій додають до води для ванни. |
Найдивніші рослини світу......
http://i.piccy.info/i5/19/77/1587719/rafflesia_500.jpg Раффлезія арнольді (Rafflesia arnoldii) – паразитична рослина з найбільшими в світі квітами, але повністю позбавлена листя, стебла і коріння. Квітка раффлезії в бутоні схожа на качан капусти, а в розкритому вигляді досягає 1 метра в діаметрі і важить 4-6 кг. |
Барвінок
http://webcommunity.org.ua/files/2010/11/barvinok.jpg Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками є провісником весни. А оскільки його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу, рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев’янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця – як символ вічного усталеного буття. Відомий український фольклорист Микола Костомаров у праці “Слов’янська міфологія” зафіксував староукраїнський “барвінковий” ритуал, коли у недільний день весною парубок назривавши барвінку, ніс його до дівоцької громади та запитував у дівчат – “Що це за дивне зілля?”. Деякі дівчата відгадували і сором’язливо признавалися, що То зілля барвінок Паняночкам на вінок, на вінок. Здавна вважалося, що ця рослина дарує дівчині вроду. Дівчата колись умивались відваром із барвінку: “Десь ти мене, мати, в барвінку купала”. У традиційній українській етнокультурі барвінок є символом радісної життєвої сили, незайманості, цнотливості. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили – щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту: Коби наші Марієчка добре серце мала, Вона би свому молодому барвіночку дала. Про дівчину, що зганьбилася, казали: “Барвінчик свій потоптала”, а ще співали, переважно в Західній Україні: Бо у того жовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі її товарочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохне барвінчик. Барвінок для українців став постійним символом шлюбу. Дівчина згадує про барвінок, коли говорить про кохання й порівнює з ним милого: Зелененький барвіночку, стелися низенько! А ти, милий, чорнобривий, присунься близенько. Колись барвінок був і одним із головних героїв українського традиційного весілля. Збирання цієї рослинки перед весіллям, коли з неї плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на голову княгині – молодій, – було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в сад або до лісу, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні. Під час весілля, згідно з ритуалом, наречений вирубував молоду сосонку, запрошуючи собі на допомогу товариша або родича, котрий одержув назву “боярина”. “Боярин” вносив гільце до хати та стромляв у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідала з подружками за стіл, прикрашала гільця, в’ючи з барвінку гірлянди. А от молодому плелося спеціальне весільне сердечко з барвінку. Для цього рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. У весільній пісні з цієї нагоди співалося: Гой на небі три зірнички, А на землі три сестрички. Перша несе гостру голку, Друга несе нитку шовку, Третя несе барвіночок Молодому на віночок. “Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне”, – казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір’ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях. Кажуть, що п’ять пелюсток цієї квітки символізували п’ять засад щасливого подружнього життя: перша пелюстка – то краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта – злагода, п’ята – вірність. Образ квітнучого барвінку символізував щасливий шлюб, а от зів’ялий барвінок означав нещасливий стан одруженої жінки: Хрещатенький барвіночку, зав’яв у прискриночку! Зв’ялив-зсушив, вражий сину, чужу дитиночку. Барвінок, як зілля весільне, садилося і на могилах. Причиною цього, на думку М. Костомарова, було слов’янське вірування про таємничий зв’язок між шлюбом і смертю. Імовірно, в цьому символі ми маємо бачити високе розуміння наших пращурів про міцність і святість шлюбу: вони обрали символом його рослину просту, не пишну, проте нев’янучу, квітка якої нагадує небесну зірку. З часом барвінок стає таємничим символом переходу від одного стану життя до іншого. |
| Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 14:02. |
vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010