Цікаві факти про тварин: заєць.......

http://i.piccy.info/i5/02/34/1593402/hare_6_240.jpg

Чи багато ви знаєте про зайців? «Полохливий заєць і пенька боїться» - стверджує прислів’я. Але насправді така характеристика не зовсім виправдана – наприклад, задніми ногами довговухий може відбитись від орла або лисиці. Досить часто зайчихи відважно захищають своїх дитинчат від ворон. Відомий також факт, коли зайчиха зуміла налякати невелику собачку. А старі зайці, які знають почім ківш лиха, на очах у величезного гавкаючого пса на ціпку спокійнісінько поїдають те, що росте в саду або городі. Однак мовчазне опудало зазвичай вселяє в косооких вегетаріанців стільки поваги, що вони довго не можуть зважитись почати трапезу в його присутності.

Всі зайці, навіть літні, люблять пустувати. За хорошого настрою вони влаштовують веселу метушню, підстрибують вгору, катаються по землі. Іноді, просто заради забавки, перестрибують всіяні цвяхами двометрові паркани, навіть в річці плавають, якщо вода тепла. Не раз бачили, як зайці-русаки перепливали Рейн в тому місці, де її ширина сягала добрих півкілометра. А якийсь русак, якого прозвали "водяним", вирушаючи на годівлю, регулярно долав сорокаметрову водну перешкоду.

Якби зустрілись два довговухих родича: заєць-біляк і заєць-русак, вони цілком могли б вступити в законний шлюб – їх зайченята, так звані тумаки, будуть цілком життєздатними.
http://www.eco-live.com.ua/content/b...ro-tvarin-zaec

Омела.
http://static.diary.ru/userdir/5/6/7...5/25001770.jpg
Сімейство: ремнецвітних.
Вічнозелений полупаразитний шароподібний гіллястий чагарничок, що росте на гілках багатьох листяних і хвойних дерев.
Цвіте в березні-квітні, плоди дозрівають у вересні-жовтні.

Збирають під зиму (у листопаді-грудні) у період осипання ягід.

Пагони містять олеанолову і урсолову кислоти, холін та його похідні (пропіонілхолін і ацетилхолін), алкалоїд віскотоксін, глікозид віскальбін; крім того, смоли, тритерпенові сапоніни, аміни (норвіскальбін, віскальбін, тирамін, фенілетиламін), інозит, вітаміни (каротин, вітамін С ). У ягодах виявлено жирне масло, що містить олеїнову, лінолеву і пальмітинову кислоти, каучук, смолисті речовини, каротин, вітамін С. У корі - глікозид сірінгінін.

Омела знижує артеріальний тиск, посилює серцеву діяльність, розширює судини, зменшує збудливість центральної нервової системи, як кровоспинний і протисудомний засіб, при атонії кишечника, при епілепсії, судомах і кровотечах. Настоянка листя омели - п'ють по 40 крапель 4 рази на день.
Настій омели: 15 г подрібненої сировини заливають 200 мл води, нагрівають на киплячій водяній бані 15 хвилин, охолоджують (45 хвилин), проціджують і додають кип'ячену воду до початкового об'єму. Приймають по столовій ложці 2-3 рази на день.

10 найбільш жорстоких матерів у світі тварин.......

http://i.piccy.info/i5/99/87/1598799...ve.jpg_240.jpg



Лангур (тонкошерстна мавпа).....

Мавпи цього виду взагалі відрізняються жорстокістю. Поводження з дитинчатами - не виняток. Відмова від дітей, викрадення малят, нехтування ними та дітовбивство часто трапляються серед лангурів. Причому матері намагаються добити тих із молодняка​​, які і так найслабкіші і знесилені.

Незаконно репресована рослина - конопля!

http://i.piccy.info/i5/59/35/1603559...copy_0_240.jpg

З усіх можливих способів використання коноплі найбільш відомий той, через яку ця рослина переслідується законом. Але окрім наркотичних речовин з коноплі можна виготовляти безліч корисних і потрібних речей. Вона може застосовуватись в легкій промисловості, будівництві, автомобілебудуванні та інших галузях народного господарства.

В свій час конопля являлась однією з основних сільськогосподарських культур СРСР. В Америці в 1938 році коноплю називали «Billion Dollar Crop» (культурою на мільярд доларів), тому що вона була першою культурою, яка досягла обороту в мільярд доларів (Popular Mechanics, Feb. 1938).

Наведемо декілька цікавих фактів про цю рослину.

Перша згадка про використання коноплі відноситься до третього тисячоліття до н.е. в Китаї. Масове використання коноплі почалось в Стародавньому Єгипті. 80% всього текстилю, білизни, та інших тканин до 1820 року виготовлялось із коноплі, оскільки механізм сепарації бавовняних волокон ще не був винайдений.

http://i.piccy.info/i5/66/35/1603566/222222_240.jpg

Папір для підручників до кінця XIX ст. виготовлявся з коноплі. Майже всі перші Біблії, мапи, схеми, прапори також були виготовлені з коноплі.

Статус коноплі, як дуже важливої сільськогосподарської культури СРСР був підтверджений розміщенням листя коноплі разом з колосками пшениці та суцвіттями соняшника в центр снопа всередині головного фонтану країни – фонтану «Дружба народів», спорудженого на ВДНХ в 1954 році.

Вирощування коноплі в XVII-XVIII ст. в США було обов’язковим. За відмову від вирощування цієї культури в Вірджинії з 1763 по 1769 рр. можна було потрапити до в’язниці. Джордж Вашингтон і Томас Джефферсон були крупними плантаторами коноплі. До початку XIX ст. в США коноплею можна було сплачувати податки. В 1916 році парламент США висловив думку, що до 1940 року вся паперова продукція буде виготовлятись з коноплі, тому вирубка лісів більше не знадобиться. За розрахунками вчених вийшло, що 1 га коноплі еквівалентний за продуктивністю 4 га лісу.

І м’якоть і волокно коноплі можна використовувати як сировину для виготовлення паперу. З волокна коноплі виходить папір першого ґатунку. Він тонкий, міцний, гладенький та жорсткий. Папір з м’якоті не такий міцний, але він простіше виготовляється, м’якіший, товстіший і краще підходить для повсякденного використання.

Більша частина паперу, який ми сьогодні використовуємо – це «хімічний папір», виготовлений з деревини. Целюлозно-паперові комбінати жахливо забруднюють навколишнє середовище. Для того щоб виготовити якісний папір з деревини необхідна велика кількість концентрованих кислот. Ці кислоти і продукти їх реакцій дуже небезпечні для природи, навіть якщо виробники застосовують всі засоби для очищення стічних вод.

Папір з м’якоті коноплі може бути виготовлений взагалі без застосування хімікатів. Більша частина конопляного паперу сьогодні виготовляється з цільних стебел, волокон, та м’якоті, але високоякісний міцний папір з волокон також може бути виготовлений без застосування хімікатів.

Через те, що папір, виготовлений з деревини, завжди містить деяку кількість кислот і інших побічних хімікатів, він рано чи пізно жовтіє і розпадається. Для хорошого паперу цей процес може зайняти декілька десятиліть, але для довгого зберігання записів, книг і документів видавництва, бібліотеки і архіви вимушені купувати спеціально очищений папір, який коштує дуже дорого. Папір, виготовлений з коноплі, дешевий, не містить кислот і може зберігатись століттями не жовтіючи.

При спилюванні дерев для виробництва паперу мінерали забираються з землі разом з ними. Вирощування коноплі набагато менше збіднює ґрунти.

З коноплі також можна виготовляти біопаливо. Таке паливо чисте, воно не містить металів і сірки, тому воно набагато менше забруднює навколишнє середовище, ніж викопні палива. Також важливо те, що спалювання біомаси не збільшує загального вмісту вуглекислого газу в атмосфері Землі. Коли спалюється вугілля, нафта або продукти її переробки, вуглець, який тисячоліттями лежав під землею виходить в повітря, викликаючи дисбаланс в атмосфері Землі. З іншого боку щоб виготовити біомасу рослини використовують вуглекислий газ, забираючи його з атмосфери, так що при спалюванні він просто повертається назад, не викликаючи екологічних проблем. Перша модель автомобіля Ford Model-T в якості пального використовувала конопляний бензин, а багато деталей цього відомого автомобіля були зроблені з використанням коноплі. Генрі Форд часто фотографувався на фоні конопляного поля на своєму ранчо.

Ось і зараз Ford планує розробити автомобіль з кузовом із коноплі. Конопляний автомобіль буде створюватись в співпраці з Міністерством охорони навколишнього середовища, харчування і розвитку сільських регіонів Великобританії і компанією Hemcore, що займається вирощуванням коноплі. При виробництві волокна коноплі змішуються з поліпропіленом, а потім ця суміш відливається у кузовні деталі. Такі деталі дуже легкі та міцні, і окрім того придатні для повторної переробки. Вартість сировини низька, а для виробництва не потребується великих затрат енергії. Матеріали з коноплі можуть замінити більше 100 кг пластику, металу та смол, які застосовуються в серійних автомобілях. На розвиток проекту влада Великобританії виділила понад 1 млн. доларів.

А ще...

Сотні років вітрила та канати на кораблях робились лише з конопляного волокна. Слово «canvas» (полотно) пішло від староанглійського слова «canevas», яке в свою чергу пішло від латинського слова «cannabis». Рембрандт і Ван Гог творили свої картини на конопляних полотнах. Якісні фарби до 1937 р. також виготовлялись на основі конопляного масла.

І ось зараз, після тривалого періоду репресій стосовно цієї рослини, починає відновлюватись виробництво з використанням коноплі в якості сировини. Так, сьогодні в Україні виготовляють конопляне взуття, стають популярними вироби з конопляного паперу ручної роботи. Але ми сподіваємось, що вироби з коноплі скоро перестануть бути екзотикою і ми зможемо побачити їх не лише в сувенірних крамницях та спеціалізованих магазинах.

http://i.piccy.info/i5/77/35/1603577/333333_240.jpg

Яких звірят модно сьогодні заводити???

http://i.piccy.info/i5/08/69/1606908...95_hru78ui.jpg

Зрозуміло, сім'ю не купиш за гроші. А ось брата можна. Якщо це «брат наш менший»: чотирилапий або з копитцями, плаваючий у ванні або ширяючий під стелею, пухнастий або покритий зеленою лускою.

І цей же вихованець підніматиме ваш настрій і прикрашати будинок собою.

Міні-пігі....

Мініатюрні свинки – міні-пігі – увійшли до моди кілька років тому, а особливо популярні стали після того, як маленька хрюша з'явилася в будинку Джорджа Клуні. Чим менші свинки, тим вони цінніші: бувають міні-пігі за дві, три, п'ять тисяч. Зелених. Раз так, то в неблагонадійному місці вам можуть підсунути дороге, але найзвичайніше порося, тільки замореного – трохи пізніше володар маленького п'ятачка перетвориться на 200-кілограмову свиноматку. Насправді міні-хрюша важить кілограмів 15-20, якщо, звичайно, її не розгодувати: апетит у цієї тварини відмінний, а відмовити улюбленцю в ласощах деколи просто не реально!
Дуже розумні, ласкаві і забавні, вони легко навчаються різним командам. Люблять спілкуватися, сидіти на ваших ручках і при сприятливих обставинах можуть прожити до тридцяти років.

Чіхуахуа.....

Самі маленькі на світі собачки сьогодні дуже популярні. У стародавніх індійців, що населяли сучасну Мексику, вони вважалися священною твариною (через те, що в їх черепі є маленька дірочка, через яку вони нібито можуть зв'язуватися з космосом. Індійці були мудрим народом, тому оспорювати святість собачки ми не будемо). Сьогодні, завдяки піару Періс Хілтон, малятка на піку моди.
Чіхуахуа, яка важить всього лише 1-1,5 кг, не потребує регулярного моціону на вулицю – вони легко освоюють звичайний котячий WC. Загалом, цей окато-вухатий малюк – дуже забавне, розумне і зворушливе звірятко.

Шиншила.....

Шиншила – це зовсім не найдорожче на світі хутро, а чарівний домашній вихованець, що нагадує кролика із смішним довгим хвостиком і нісенітних розмірів вусиками. Той, хто хоч раз заглянув у величезні очі-намистинки шиншили, гладив м'яку шерстку або пригостив її шматочком яблука, ніколи в житті не купить нічого, зробленої з хутра цієї покірливої, милої істоти.
Шиншили – ласкаві і веселі ласуни, які весь час присвячують приведенню себе в порядок. Придбати такого малюка можна приблизно за 5-10 тисяч рублів. Коштують менше, ніж шуба, і гріють своїм існуванням.




Ігуана.....

Ігуани увійшли до світової моди років 10 тому, а ось нас це захоплення дійшло із запізненням, тому вважається сьогодні неймовірною екзотикою – особливо в нашому сибірському місті.
Сама по собі юна ігуана коштує сущі копійки, але всі необхідні атрибути зовсім не дешеві. Для розміщення такого вихованця потрібні великий тераріум (тварина може вимахнути до двох метрів!), огрівальні лампи, свіжа зелень посеред зими і інше, і інше. До того ж, що твориться в цій драконівській душі, – невідомо. Втім, очевидно: ящірка не так байдужа, як здається. Ігуана здатна нудьгувати, якщо ви виїжджаєте у відпустку, і навіть відмовляється від їжі. Ці екзотичні ящури люблять сидіти на колінах і майже всі не гидуватимуть спати з господарем під однією ковдрою.

Декоративний кролик.....

Налічують безліч порід серед карликових кроликів. Всі по-своєму чарівні, але, мабуть, найзворушливіші – висловухі. Якщо гризуни з вухами, що оптимістично стирчать, виглядають неймовірно задоволеними життям, то довгі вуха цих кроликів, що висять, роблять їх вигляд трагічним – так і хочеться узяти на руки та пошкодувати.
Хоча карликові кролики дуже малі (їх вага від 1 до 2 кіло), вони вельми кмітливі. Їм подобається увага і ласка, а ось на насильство ображаються і сумно забиваються в своєму будиночку. Залишений без нагляду, цей вихованець вмить розбереться зі всіма дротами, квітами в горщиках і оббивкою, що «неправильно» стирчить, на меблях.

Мейн кун.....

Ця котяча порода вважається аборигенною, такою, що самозародилася в лісах американського штату Мен. За іншою версією, це нащадок кішок Марії Антуанетти, яких французька королева врятувала від революції, відправивши за океан.
Мейн куни – найкрупніші кішки зі всіх, що живуть в наших будинках: породистий кіт може важити близько п'ятнадцяти кіло. Вони виглядають досить похмурими з їх холодним поглядом і небезпечними пензликами на вухах. Насправді ці котики дуже навіть милі, ласкаві, добрі і грайливі. Весь світ вже давно оцінив достоїнства мейн кунів, у нас же вони тільки входять в моду. Тепер і ви можете стати господарем такої екзотики, попрощавшись з сумою, приблизно рівній тисячі американських доларів.

Горобина чорноплідна (Aronia molanocarpa);
http://fitoapteka.org/images/foto/56/3.jpg
аронія чорноплода, чорноплідка; родина Розових (Rosaceae);
арония черноплодная
За досить короткий час ця рослина завоювала симпатії багатьох садівників. Минуло лише трохи більше 150 років, як вона була завезена в Європу з Північної Америки і поступово, а потім усе швидше і ширше розповсюдилася у садах, на присадибних і садово-городніх ділянках.
Чорноплідна горобина — кущ заввишки 1,0-2,5 м. Листки рослини чергові, черешкові, еліптичні або оберненояйцеподібні, пилчасті з країв. Зверху вони темно-зелені, а знизу — світліші. Квітки двостатеві, правильні, п'ятипелюсткові, рожеві чи білі, зібрані у щиткоподібні суцвіття. Цвіте чорноплідна горобина у травні-червні. Плід, подібно до плодів глоду і звичайної горобини, — яблуко. Він соковитий, але незвичного чорного кольору, з сивою паволокою. Ягоди достигають у серпні-вересні.
декоративну та лікарську рослину. Рано восени, під час дозрівання плодів, вогнем палає листя аронії, виділяючись на фоні ще не потьмянілої зелені.
Поступове вивчення цієї рослини довело, що вона справедливо посідає почесне місце серед цілющих представників рослинного царства.
Для лікарських потреб використовують плоди чорноплідної горобини, які збирають у період повної стиглості. Ягоди рослини, точніше яблучка, можна застосовувати у свіжому і сушеному вигляді. Сушать їх на відкритому повітрі або у сушарках при температурі 40-50 °С. Чорноплідна горобина — фармакопейний продукт, тому сушені плоди відпускають у спеціалізованих аптеках.
До складу плодів входять фенольні сполуки (5-6%) — флавоноїди і фенольні кислоти; близько 2,5% пектинових речовин, цукри (до 9,5%), фенокарболові кислоти, вітаміни — фолієва кислота, рибофлавін (вітамін В2), нікотинова кислота (вітамін В5 чи РР), токоферол (вітамін Е), аскорбінова кислота (вітамін С) та мікроелементи, в тому числі йод (5-6 мкг/100 г), молібден, марганець, бор, кобальт та інші.
Рослина має протизапальні, гіпотензивні (знижує артеріальний тиск), спазмолітичні і кровоспинні властивості, сприяє зміцненню стінок капілярів. Вона також виявляє сечогінну і жовчогінну дію. Надзвичайно корисно вживати сік чорноплідної горобини хворим на гіпертонію. Йод та фенокарболові кислоти, що містяться у рослині, використовують при комплексній терапії хворих на тиреотоксикоз (захворювання щитоподібної залози). Доведено, що плоди чорноплідної горобини позитивно впливають на процес кровотворення, тому їх призначають при його різних порушеннях. Корисні вони і при геморагічних діатезах, які супроводжуються місцевими крововиливами, капіляротоксикозах і кровотечах різного походження. Рекомендують вживати чорноплідну горобину при атеросклерозі, цукровому діабеті, гломерулонефритах і недостатньому зсіданні крові. Свіжий сік з плодів застосовують місцево для лікування опіків. Нещодавно з'явилась інформація, що настій листків рослини поліпшує роботу печінки, сприяє більш ефективному жовчовиділенню.
Вживання плодів чорноплідної горобини і соку з них категорично протипоказане людям, що мають схильність до підвищеного зсідання крові, страждають на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, а також гіперацидний гастрит.
Живе чорноплідна горобина до 80 років. Плодоносить — з 3-5-річного віку. Високі врожаї збирають з кущів у віці до 20 років. Зимостійка рослина: витримує морози до 35 °С. Розмножують її насінням (рідко), відсадками, живцями і прищепами. Плоди можна зберігати при нульовій температурі протягом року — смакові та цілющі властивості вони не втрачають, лише трохи підсихають.
Ягоди чорноплідної горобини широко використовують для приготування соку, морсів, вина (часто у суміші з соками з інших ягід), варення, джемів, наливок і настойок. З плодів також виробляють харчовий біологічно активний барвник, який містить близько 6,5% вітаміну Р, його використовують у харчовій промисловості.
Непоганий медонос.
Відвар плодів. 20 г сухих плодів заливають 200 мл окропу. Нагрівають на водяній бані 15 хв., проціджують, віджимають, доводять теплою кип'яченою водою до початкового об'єму. Приймають по 1/2 склянки 3-4 рази на день.
Чорноплідна горобина добре прижилася в Росії та Україні.

ПОЛИН ГІРКИЙ
(білобиль, вiничч'я, деревко боже, полин білий, полиниць)
Artemisia absinthium

http://www.narodna.in.ua/wp-content/...b3d0b8-138.jpg
Багаторiчна трав'яниста срiблясто-сiра рослина родини айстрових. Стебло прямостояче, до 150 см заввишки, у верхнiй частинi розгалужене. Листки черговi, зверху бiлувато-шовковистi, нижнi - довгочерешковi, трикутно-серцевиднi. Квiтки жовтi, рiзнорiднi, в кулястих пониклих кошиках, зiбраних гронами у волотисте суцвiття. Крайовi квiтки жiночi, iншi - двостатевi. Цвiте у липнi - вереснi. Плід - сiм'янка.
Росте на полях i пустирях, бiля дорiг i жител.
Для виготовлення лiкарських форм збирають траву i листя полину. Листя - до цвiтiння, Траву - на початку цвiтiня.
Лiкувальнi властивостi полину вiдомi давно. Римляни вважали, що полин охороняє мандрiвника вiд втоми (варто лише прив'язати пучечок цiєї рослини до ноги, як втома минає). Гiркий смак полину пояснюється тим, що рослина всмоктала в себе всю гiркоту людських страждань i зневiр, тому й вилiковує хворих, дає їм духовну втiху.
Iснує легенда, що в степу ночували половцi. На чолi їх орд стояли два брати - хан Сирчан i хан Отрок. Зазнавши поразки вiд Володимира Мономаха, один iз ханiв пiшов у глиб степiв, а другий став владарювати на Кавказi. Пiсля смертi Володимира Мономаха старший брат почав кликати Отрока, щоб той повернувся. Але ображений хан не хотів про це й слухати. Тодi Сирчан послав до нього гінця, з пучком сухого полину, аромат якого мав нагудавати братові про степи. Так i сталося: гордий хан, вдихнувши запах сухого полину, не змiг устояти перед могутнім покликом батькiвщини i повернувся додому.
Рослина мiстить ефiрну олiю, флавоноїди, дубильнi речовини, лiгнани, органiчнi кислоти, каротин, пiридоксин, кислоту аскорбiнову, мiкро- та макроелементи. До складу ефiрної олiї входять сексквiтерпеновi спирти (абсинтин, анабсинтин), лактони, вуглеводи, кетон, туйон.
Ефiрнi олiї проявляють сильну антимiкробну i протипаразитарну активнiсть. Для бiльш тривалого збереження м'яса та продуктiв рекомендується обгортати їх травою полину.
Гiркоти, полину збуджують апетит (подразнюють смаковi рецептори ротової порожнини: iмпульси надходять у центр голоду центральної нервової системi, збуджують його, вiдповiдь надходить у шлунок, i настає стимуляцiя залоз шлунка, що посилює секрецiю i пiдвищує апетит).
Препарати полину застосовують всередину при зниженнi апетиту, захворюваннях печiнки, холециститах, анемiї, диспепсiї, золотусi, хворобах селезiнки, запальних процесах у нирках i сечовому мiхурi, при безсоннi, алкоголiзмi. При мiсцевому застосуваннi у вигляді примочок, компресiв проявляє знеболюючу, антисептичну, протизапальну дiю.
Внутрiшньо - екстракт полину вживають по 15 крапель за 15 хв до їди; настоянку полину на 70% розчинi спирту-по 15 крапель за 15 хв до їди; настiй трави (1:20) - по 2 ст ложки за 20 хв до їди.
Зовнiшньо - настiй (1:30) служить для полоскання ротової порожнини.
Препарати полину не рекомендують вживати вагiтним жiнкам, в зв'язку з тим, що підвищує скоротливу активність матки і може призвести до аборту.



Багаторiчна трав'яниста срiблясто-сiра рослина родини айстрових. Стебло прямостояче, до 150 см заввишки, у верхнiй частинi розгалужене. Листки черговi, зверху бiлувато-шовковистi, нижнi - довгочерешковi, трикутно-серцевиднi. Квiтки жовтi, рiзнорiднi, в кулястих пониклих кошиках, зiбраних гронами у волотисте суцвiття. Крайовi квiтки жiночi, iншi - двостатевi. Цвiте у липнi - вереснi. Плід - сiм'янка.
Росте на полях i пустирях, бiля дорiг i жител.
Для виготовлення лiкарських форм збирають траву i листя полину. Листя - до цвiтiння, Траву - на початку цвiтiня.
Лiкувальнi властивостi полину вiдомi давно. Римляни вважали, що полин охороняє мандрiвника вiд втоми (варто лише прив'язати пучечок цiєї рослини до ноги, як втома минає). Гiркий смак полину пояснюється тим, що рослина всмоктала в себе всю гiркоту людських страждань i зневiр, тому й вилiковує хворих, дає їм духовну втiху.
Iснує легенда, що в степу ночували половцi. На чолi їх орд стояли два брати - хан Сирчан i хан Отрок. Зазнавши поразки вiд Володимира Мономаха, один iз ханiв пiшов у глиб степiв, а другий став владарювати на Кавказi. Пiсля смертi Володимира Мономаха старший брат почав кликати Отрока, щоб той повернувся. Але ображений хан не хотів про це й слухати. Тодi Сирчан послав до нього гінця, з пучком сухого полину, аромат якого мав нагудавати братові про степи. Так i сталося: гордий хан, вдихнувши запах сухого полину, не змiг устояти перед могутнім покликом батькiвщини i повернувся додому.
Рослина мiстить ефiрну олiю, флавоноїди, дубильнi речовини, лiгнани, органiчнi кислоти, каротин, пiридоксин, кислоту аскорбiнову, мiкро- та макроелементи. До складу ефiрної олiї входять сексквiтерпеновi спирти (абсинтин, анабсинтин), лактони, вуглеводи, кетон, туйон.
Ефiрнi олiї проявляють сильну антимiкробну i протипаразитарну активнiсть. Для бiльш тривалого збереження м'яса та продуктiв рекомендується обгортати їх травою полину.
Гiркоти, полину збуджують апетит (подразнюють смаковi рецептори ротової порожнини: iмпульси надходять у центр голоду центральної нервової системi, збуджують його, вiдповiдь надходить у шлунок, i настає стимуляцiя залоз шлунка, що посилює секрецiю i пiдвищує апетит).
Препарати полину застосовують всередину при зниженнi апетиту, захворюваннях печiнки, холециститах, анемiї, диспепсiї, золотусi, хворобах селезiнки, запальних процесах у нирках i сечовому мiхурi, при безсоннi, алкоголiзмi. При мiсцевому застосуваннi у вигляді примочок, компресiв проявляє знеболюючу, антисептичну, протизапальну дiю.
Внутрiшньо - екстракт полину вживають по 15 крапель за 15 хв до їди; настоянку полину на 70% розчинi спирту-по 15 крапель за 15 хв до їди; настiй трави (1:20) - по 2 ст ложки за 20 хв до їди.
Зовнiшньо - настiй (1:30) служить для полоскання ротової порожнини.
Препарати полину не рекомендують вживати вагiтним жiнкам, в зв'язку з тим, що підвищує скоротливу активність матки і може призвести до аборту.

Подорожник великий.
http://fitoapteka.org/images/foto/173/1.jpg
Багаторiчна трав'яниста рослина родини подорожникових. Стебло безлисте, тонкоборознисте, до 50 см заввишки. Листки яйцеподібнi або елiптичнi, цiлокраї, голi, звуженi в широкий черешок, з 3 - 9 повздовжнiми жилками, зiбранi прикореневою розеткою, черешки коротшi за пластинку. Квiтки дрiбнi, правильнi, двостатевi, сидячi, зiбранi на верхiвцi стебла циліндричним колосом; вiночок буруватий, з цилiндричним вiдгином. Цвiте у червнi - жовтнi. Плід - коробочка.
Росте на смiтниках, городах, бiля дорiг, на вологих трав'янистих мiсцях.
Для виготовлення галенових форм використовують листя i насiння. Листя заготовляють пiд час цвiтiння, а зі свiжого отримують сік.
Листях мiстить глiкозид - аукубiн; флавоноїди (гомоплантагiнiн, плантагiнiн), гiркi i дубильнi речовини; слиз, органiчнi кислоти, вiтамiни, холiн, аденiн, сапонiни, алкалоїди. У насiннi є слиз, жирна олiя, аукубiн, стероїднi сапонiни, вуглеводи.
Подорожник не просто рівно душний попутник, а "друг мандрівника". Натерши ноги, поранився або попікся - варто прикласти до хворого місця чистий молодий листок подорожника, як біль вщухне, рана швидко загоїться. В народі його називають порадником, чиряковою травою.
Російська легенда розповідає, що одного разу коли змії грілися на сонці, насолоджуючись теплом, одну із них переїхала повозка. Тоді ж інша змія принесла циліндричний листочок подорожника і накрила ним змію вона ожила. Так людина дізналася про лікувальні властивості подорожника.
Галеновi препарати мають протизапальну, знеболюючу, кровоспинну, ранозагоювальну, антимiкробну, секретолiтичну, гiпотензивну та протиалергiчну дiю. Вiдвар листя призначають при бронхiтах, коклюшi, пневмонiї для підсилення i видiлення секрету бронхiальних залоз. При гастритах iз зниженою кислотнiстю вiдвар подорожника пiдвищує секрецiю шлункового соку багатого хлористоводневою кислотою. Використовують при виразковiй хворобi шлунка i дванадцятипалої кишки, запальних процесах легень, сечового мiхура, при раку шлунка, селезiнки i легень, злоякiсних виразках шкiри та слоновостi, зобі. Свiже листя прикладають до фурункулiв, порiзiв, наривiв. Соком лiкують дерматити. Відваром листя промивають рани i виразки.
При простудах використовують сироп, зварений із рiвних частин соку подорожника i меду. Приймати по 1 ст ложцi 4 рази на день.
Внутрiшньо - вiдвар листя подорожнику (1:20) приймати по 2 ст ложки 4 рази на день за 15 хв до їди.
Зовнiшньо - компреси із соку служать для лiкування злоякiсних пухлин шкiри. Настiй листя подорожника (1:4) - для полоскання, обмивання, примочок, компресiв. Використовують також мазь (10 г порошку листя на 90 г вазелiну або внутрішнього свинячого жиру) для лiкування гноячкових захворювань шкiри.

УВАГА!!! ЗБИРАЙТЕ ТРАВИ НЕ МЕНШЕ 100 МЕТРІВ ВІД ДОРОГИ. ІНАКШЕ ТРАВИ ПРИНОСЯТЬ ШКОДУ А НЕ ЦІЛЮЩЕ ЛІКУВАННЯ.

Іван-чай – супер-чай! Універcальна рослина поряд з нами.
http://www.perunica.ru/uploads/posts...63757_ivan.jpg
Іван-чай, або кіпрей вузколисний – це багаторічна рослина сімейства кіпрейних, заввишки до 150 см. Корені товсті, повзучі, сильно розвинені. Стебла прямостоячі. Листя чергові, ланцетові, гострі, зверху темно-зелені, голі, знизу — сизувато-зелені, матові, з добре помітним жилкуванням. Довжина листа 5 – 12 см., ширина 0,7 – 2 см.
Квітне рослина в червні – серпні. Розмножується кореневищами і насінням. Назва латиною – Chamaenerium angustifolium (L.) Scop.
Кіпрей вузколисний поширений майже по всій території України, Білорусі і Росії, в тому числі в Сибіру і на Далекому Сході. Рясно росте на гарі, лісових вирубках, насипах і вздовж доріг. Чимало його і у нашій місцевості, зокрема, дуже рясно він росте вздовж лісової дороги Сокиряни – Гвіздівці.
У деяких місцевостях іван-чай називають пуховиком, оскільки його насіння має чубок з довгих білих волосків. Коли плоди-коробочки розкриваються, над чагарниками іван-чаю носиться пух. Насіння з пухом можна використовувати для набивання подушок.
Із стебел при обробці в’ють вірьовки, роблять тканини. Деревина йде на виготовлення ізоляційних плиток. Молоді кореневища солодкі, їх можна їсти як у сирому, так і у вареному вигляді. Молоде листя і пагони додають в супи і салати. З висушеного коріння роблять муку для випічки дієтичного хліба і оладок. Підсмажене коріння використовується для виготовлення кави. З листя готують ароматний «капорський» чай. Рослина є дуже хорошим медоносом.
Найкращий у світі чай – під боком!
Напій з листя іван-чаю, як вже було зазначено, іноді називають капорським чаєм. Це назву він заслужив в дореволюційний час, оскільки в селі Капорьє Петербурзької губернії з нього готували капорський чай. Спочатку його використовували для підробки зеленого китайського чаю. Потім він почав розповсюджуватися офіційно під своєю власною назвою та став важливим продуктом російського експорту. У XIX-му та на початку ХХ століть іван-чай конкурував на світових ринках на рівних з індійським та китайським чаями, був таким самим знаменитим товаром, як персидські килими, китайський шовк, дамаська сталь. Моряки брали з собою цю запашну траву – для пиття і як подарунок в заморських портах.
Перша світова війна та революції зірвали експорт іван-чаю і він втратив свої ринки збуту, які перейшли до звичайних чаїв. Та і підзабули його за ці роки. Радянська влада навіть не намагалася відродити вирощування та експорт цього чаю, оскільки приділяла більшу увагу розвитку чайних плантацій на Кавказі, у Краснодарському краї, у Середній Азії. На додаток, з часом, чимале значення для міжнародних торгівельних відносин набув імпорт чаю з дружніх держав – Індії і Китаю. Та може і не згадували за іван-чай.
Капорський чай відрізняється тонким ароматом, своєрідним смаком і володіє цілющими властивостями. За смаком він майже не відрізняється від звичайного зеленого чаю найкращих сортів. Єдиною відмінністю є те, що капорський чай майже не має терпкості, що притаманна звичайним чаям, та яка пов’язана з більш високим вмістом у тих чаях таніну. У кіпреї таніну менше, що в багатьох випадках навіть є його перевагою.
Лікарською сировиною є листя і квітки. Збирають їх в період цвітіння, сушать виключно у тіні, краще – на горищах з хорошою вентиляцією. Після збору їх подрібнюють, мнуть (скручують в трубочки) і поміщають в поліетиленовий мішок для ферментації. Хоча, краще, щоб мішок був з натурального матеріалу. Згодом зберігають у щільно закритій тарі.
Лікувальні властивості.
Листя містить до 10% танінів пірогаллової групи, алкалоїди (близько 0,1%), слиз (до 15%), вітамін С (від 100 до 400 міліграма на 100 г сирої маси), цукор, пектин, дубильні речовини (до 10% і більше), фітостеріни (ситостерін).
У корінні рослини танін відсутній і менше міститься слизу.
Препарати кіпрею (настоянка, чай, настої, відвари) володіють заспокійливою (седативною), протисудомною, протизапальною (особливо при виразковій хворобі), болезаспокійливою (при запаленні слизистих оболонок), обволікаючою дією. Настій трави успішно замінює знеболюючі і заспокійливі пігулки, стимулює імунітет.
Впродовж сторіч препарати із кіпрею застосовуються при гастриті з підвищеною кислотністю, колітах, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки. Іван-чаю у богатьох випадках під силу повністю вилікувати ці хвороби.
Чай або настої кіпрею можуть позбавити від необхідності операції з приводу аденоми передміхурової залози, збільшення простати сповільнюється або зовсім припиняється.
На основі іван-чаю фітотерапевти готують протипухлинні засоби.
Особливо корисно пити чай із кіпрею при анемії, адже це рослина дуже багата мікроелементами. А людям, що перенесли операцію або важку хворобу, іван-чай допоможе швидше встати на ноги.
При нервовій перевтомі і стресах його можна пити як заспокійливий засіб, та як такий що підвищує працездатність. Якщо пити його на ніч, він допомагає зняти денну напругу, розслабляє і запобігає безсонню.
Крім того, настій кіпрею регулює функції печінки і нирок, корисний при атеросклерозі.
Іван-чай - відмінна профілактика карієсу зубів, найкращий засіб при неврозах і інших розладах психіки.
Як вітамінний засіб свіжі кореневища кіпрею можна вживати в їжу як в сиром, так і у вареному вигляді. Бульби цієї рослини багаті крохмалем, полісахаридами, органічними кислотами і іншими цінними речовинами. А мед, зібраний бджолами з квітів іван-чаю, володіє дивно насиченим смаком і чудодійними лікувальними властивостями.
Іван-чай чудово виводить алкоголь з організму (можна сміливо пити вранці замість огіркового розсолу). І найголовніше: кіпрей не викликає ніякої залежності і дуже смачний.
Протипоказання для вживання іван-чаю тільки одне і те – лише для вагітних жінок: не рекомендується вживати у перший триместр вагітності.
Іван-чай ефективно використовується у фітокосметиці. Настій листя іван-чаю (3 столових ложки на стакан кип’ятку) в охолодженому вигляді використовують у вигляді фітоаплікацій при сонячному дерматиті, рожевих угрях, рожі і інших гострих запальних процесах.
Збирання і зберігання.
У побуті з лікувальною метою використовують верхівки і верхівкове листя. Цілісне листя кіпрею володіє значно меншою протизапальною активністю, тоді як у подрібненого листя вона вища. Таке явище спостерігається у зв’язку з комбінованою дією танінів і слизу.
Для чаю можна збирати листя майже від коріння.
Ні коли не збирайте рослини, які виросли по при дорогу (не ближче 30 метрів від дороги), не можна збирати на сміттєзвалищах, на скотомогильниках.
Висушене в тіні листя кіпрею дрібно ріжуть, заливають окропом з розрахунку 10 гр. сировини на 200 мл, настоюють 45 мін, проціджують і приймають по 1/3 стакана перед їжею 3—4 рази на день.
Деякі рецепти.
1. При виразці: 3 ст. ложки іван-чаю залити стаканом окопу, потримати 15 хвилин на малому вогні, охолодити, процідити. Приймати по 2 ст. ложки 3-4 рази на день за 15-20 хвилин до їжі протягом трьох тижнів.
2. Замість кави: висушити на сковороді коріння, змолоти їх в кофемолці. Готувати, як звичайну каву.
3. Відновлюючий чай: 5 ст. ложок іван-чаю залити літром води, кип’яти на малому вогні 15 хвилин. Пити, як звичайний чай.

“Собаки - вірні друзі людей”

http://i.piccy.info/i5/53/38/1613853/default.jpg

У давні часи в Ірландії говорили: «Дім без собаки або кішки — дім без любові та радості». А й справді, для чого люди заводять собак? Є на те різні причини: одні прагнуть мати надійного вартового у дворі, інші — надійного помічни*ка на полюванні, деякі бажають виростити розумного собаку й передати його на службу прикордонникам. А люди похилого віку або самотні заводять собаку для того, щоб мати поруч із собою друга.

Тисячі років собака заслужено користувався славою кращого друга й помічника людини. Письменники, поети, вчені в усі часи та в усіх країнах прославляли собаку за його відданість та любов до людини, яка його виховала.

Собака — перша домашня істота, яка з'явилася біля людини. Предками собаки були різні види вовків.

Приручення собаки відбувалося приблизно 15 тис. років тому, в епоху первісної людини — в кам'яному віці. А нині ми маємо чимало різних порід собак, іноді таких несхожих між собою, що нам важко повірити в те, що вони належать до одного виду. Ну от хоча б для порівняння мексиканська собачка чи-хуа-хуа, яку можна посадити в склянку, й дог або сенбернар величиною з теля.

У наш час усі породи собак поділяються на три основні групи: службові, мисливські й декоративні (кімнатні).

Углиб Альп можна потрапити через численні перевали. На висоті понад 2 тис. метрів над рівнем моря протягом восьми-дев'яти місяців панує зима, а холод і лід та сніг можуть бути й улітку. Після снігових хуртовин люди брали із собою лопати й палки та йшли в гори розшукувати потерпілих або мандрівників, які заблукали. І тут на допомогу людям прийшли собаки.

Сенбернари були виведені в XIII-XIV ст. у гірських районах Центральної Європи. Значна заслуга в створенні цієї породи належить монахам монастиря Святого Бернара, від якого собаки й отримали свою назву. Це одна з найбільших порід собак. Вони століттями використовувалися для пошуку й рятування людей, які заблукали у горах, сенбернари врятували тисячі людей. Нині собак-шукачів дово*зять до місця події на санчатах або вчать стрибати з парашутом з літака — так вони економлять сили й час для пошуку. Серед собак-шукачів є такі, що врятували по 35-40 чоловік. Рекордсменом серед них став Баррі. Він врятував 40 чоловік. Про нього писали в газетах, журналах; про нього розповідали легенди.

У 1812 р. Наполеон після своєї поразки в Росії розпочав разом зі своєю армією відступ у Францію. Вимучені солдати почали тікати. Деякі з них тікали через Швейцарію в теплу Італію. Один з дезертирів опинився в районі Великий Сен-Бернар. На шляху він упав у засніжену розщілину і змучений заснув під сніговою ковдрою. Там його й відшукав Баррі, відкопав і зігрів. Коли врятований прийшов до пам'яті та відкрив очі, він побачив перед собою засніжену морду величезного собаки. Чоловік злякався, подумав, що то вовк, вихопив ніж і вдарив ним собаку.

Важкопоранений пес дістався до монастиря. Там йому обробили рану та відправили на лікування. Пес вижив. Однак після поранення, слабкості та старості пес так і не повернувся до рятування людей. У цьому ж році Баррі не стало.

А через кілька десятиріч, у 1899 p., в Парижі було відкрито величезний пам'ятник Баррі. На постаменті було вирізьблено його ім'я. Великий собака-сенбернар, а на його спині, міцно тримаючись за шию, сидить маленька дівчинка. У центрі поста*менту знаходиться напис: «Він урятував 40 чоловік і був убитий 41».

А ось ще одна історія про відважних собак. На заході Аляски є містечко Ном, яке заснували шукачі золота. У січні 1925 р. тут, як і по всій Алясці, лютувала тривала заметіль. У цей же час єдиний лікар містечка перебував у тривозі. Він виявив, що серед мешканців розпочалося захворювання на дифтерію. Урятувати могла лишень протидифтерійна сироватка. Лікар зв'язався по телефону з мером міста. Сироватку могли доставити в таку заметіль тільки на собаках (цю відстань в 1 тис. км собаки могли подолати за дев'ять діб). Було вирішено, що контейнер із сироваткою повезуть зі зміною собачих упряжок.

Останній відрізок цієї героїчної подорожі-естафети припало пройти упряжі каюра Гуннара Кассона. Упряж з 13 собак вів вожак Болто. Дорога пролягала через частину затоки. А тут ще трапилася біда. Буревій зламав кригу. Якщо йти в обхід, то це ще зайвих 200 км. І каюр вирішив іти по дрейфуючій кризі. Він спрямував собак на лід, напівзамерзлий ліг на контейнер, щоб захистити його від морозу. У напівсні він відчув, що нарти зупинилися. Собаки повискували. Огля*нувши їх лапи, каюр помітив, що вони кровоточать: гострі крижинки застрягли між пальцями, різали шкіру. Допомогти собакам зако-цюрблими від морозу пальцями він не міг. І тоді каюр почав вигризати крижинки зубами.

Знесилений, він упав на нарти й вигукнув: «Вперед, Болто! У Ном!». І вожак сам повів упряж.

Героїчна естафета людей і собак пройшла цей шлях за 5 з половиною діб.

Наприкінці 1925 р. в Нью-Йорку було відкрито пам'ятник Болто. Постамент у вигляді скали розмістили серед дерев. На скалі — бронзова собака в упряжці. Типова лайка: стоячі вуха, загнутий на спину й закручений кільцем хвіст.

Їздові собаки — перші транспортні тварини нашої планети. Серед багатьох порід собак особливою любов'ю користувалися лайки. Вони майже цілий рік живуть під відкритим небом. Густа шерсть з добрим підшерстком надійно захищає їх від холоду й негоди.


Собаки завжди допомагали людям у вивченні й вирішенні різних наукових питань. Допомагали вони по-різному: де силою й фізичною працею, де особливістю своїх органів чуття та поведінкою, а головним чином — безпосеред*ньою участю в ролі піддослідних під час проведення різноманітних експериментів, що мають велике значення для біології, медицини й ветеринарії. Знаменитий лікар Давньої Греції Гіппократ, італійський учений Л. Сколанцані, академік І. П. Павлов та багато інших завдячують своїми досягненнями саме собакам.

Собаки допомагали вченим і в освоєнні космічного простору. Альбіна, Лайка, Білка та Стрілка, Мушка, Бджілка, Чорнушка, Звьоздочка, Угольок — це собаки-космонавти. Цікаво те, що всі собаки, які побували у космосі,— дворняги. Це пояснюється тим, що безпородні собаки не тільки кмітливіші за своїх аристократичних родичів, але й більш стійкі до різних нервових навантажень, легше переносять усякі життєві негаразди.


Важко людині пристосуватися до життя в цьому світі, якщо вона зовсім не бачить. Важко сліпому ходити по вулицях: стовпи, сходи, лавки, транспорт... Потрібен поводир. І виявилось, що поводирем можуть бути не лише вівчарки, але й інші собаки великих порід. Існують спеціальні школи з підготовки таких собак.

Приблизно місяць потрібно, щоб собака звик до нового хазяїна, а він навчився управляти ним. І обов'язковою умовою успішної служби собак-поводирів є дружба та взаємна любов.

У світі існує понад 400 порід собак. Тим, хто вирішив завести собі чотириногого друга, краще не брати великих і сильних собак — таких, як дог, ньюфаундленд, а також собак, які важко піддаються дресируванню: південноросійську вівчарку, чорного тер'єра, московську вартову. Краще придбати німецьку вівчарку, колі, ерделя, боксера, керрі-блю-тер'єра. З ними ви можете брати участь у різних змаганнях.

З будь-якою собакою можна знайти контакт і добре її видресирувати. Усе залежить від того, наскільки серйозно людина підходить до виховання свого чотириногого друга. Отож, добре поміркуйте, перш ніж узяти в свій дім собаку. А коли ви вже вирішили взяти, станьте йому справжнім другом. Тож нехай ваша дружба буде міцною, щасливою та радісною.

Незвичайні дерева.....

Cannonball Tree - гарматне дерево.....

http://i.piccy.info/i5/48/54/1615448/1_240.jpg

Це типове для дощових лісів дерево досягає у природних умовах висоти 25 м, і вкрите ланцетоподібним листям, яке виростає на кінцях гілок.
Довгі кисті довжиною до 1-2 м з'являються прямо з темно-коричневої кори, що покриває стовбур і основні гілки.
Це явище називається кауліфлорія, і властиве деяким тропічним фруктам, таким, як джекфрут, купуасу та ін.
Дивовижне видовище - звисаючі кисті воскових квітів, пофарбованих у рожеві та жовті відтінки, і солодкуватий аромат, на який злітаються кажани.

http://i.piccy.info/i5/49/54/1615449/2_240.jpg

http://i.piccy.info/i5/51/54/1615451/3_240.jpg



Далі утворюються великі плоди округлої форми, діаметром до 20 см, що висять на довгих здерев'янілих квітконіжках.
Англійська назва Cannonball Tree, що в перекладі означає "дерево гарматних ядер", вказує на зовнішній вигляд і розмір плодів
(а також на небезпеку прогулянок під цим деревом).

Дозріваючи через 8-9 місяців, вони обпадають і часто розколюються при ударі об землю, оголюючи білу желеподібну м'якоть з неприємним запахом.
За деякими даними плоди їстівні, за іншими - викликають алергічні реакції. З твердої оболонки плодів виготовляють різне домашнє начиння.

http://i.piccy.info/i5/52/54/1615452/4_240.jpg

http://i.piccy.info/i5/53/54/1615453/5_240.jpg

http://i.piccy.info/i5/57/54/1615457/6_240.jpg






Але цікаве це дерево не тільки своїми гарматами -ядрами. Ядра можна і на заводі відлити.
І навіть не тим воно цікаве, що надзвичайно яскраві квіти цього дерева розкриваються прямо на стовбурі, який весь у тріщинах як простий асфальт.
У потаємних надрах кожної квітки, немов дюймовочка у тюльпані, дозріває маленький, дитяче-рожевий, але абсолютно справжній плід.

http://i.piccy.info/i5/60/54/1615460/7_240.jpg

Гарматне дерево росте в Південній Азії і Південній Америці. Ідеально круглі плоди дійсно нагадують гарматні ядра, квіти вражають тонким ароматом (їх використовують у парфумерній промисловості), а плоди мають смак горіха. Колись таке дерево посадив на своїй віллі під Гаваною письменник Ернест Хемінгуей.

МАЛИНА ЗВИЧАЙНА (Rubus idaeus L.)
http://t2.gstatic.com/images?q=tbn:A...jWQqNPgZNltMGQ
Гіллястий колючий напівчагарник сімейства розоцвітих (Rosaceae), з багаторічним кореневищем і прямостоячими пагонами до 2 м висоти. Пагони першого року зелені, пухнасті, у нижній частині покриті тонкими коричневими шипами. На другий рік життя вони древеснеют, втрачають шипи, плодоносять і після плодоношення засихають, а з кореневища утворюються нові річні пагони. Листки чергові, нижні - непарноперістие, з 5-7 листочками на черешках, верхні - трійчасті з широкими приросли до черешка прилистки. Квітки білі, дрібні, непоказні, з опушеною зеленувато-сірою чашечкою, частки якої при плодах відігнуті вниз, зібрані в дрібні, волотисте-щитковидні суцвіття, що виходять з пазух листя. Віночок з 5 пелюсток. Плід - збірна кістянка, малиново-червоного кольору (у культивованих сортів буває жовтого кольору). У дикої малини кістянки легко розпадаються, у культивованих зростаються щільно. Насіння дрібне, тверді, округлі. Цвіте у червні - липні, достигають плоди у липні - серпні. Плодоносить по роках нестабільно. На її врожайність сильно впливає дощова холодна погода під час цвітіння, перешкоджає літа запилюють комах. Розмножується в основному вегетативно (поділом, кореневищами, живцями) та насінням. У дикому вигляді поширена в європейській частині СНД, Західного Сибіру, ​​Казахстані, Середній Азії, на Уралі і Кавказі. Росте по узліссях сирих тінистих лісів, на вирубках, гарі, лісових галявинах і просіках, по берегах річок і ярів. Віддає перевагу вологі, багаті гумусом грунту.

Перша письмова вказівка ​​про малині залишив давньогрецький вчений Катон в III столітті до н. е.. Пліній Старший, який жив у I столітті, оповідає про дику малині, що росла на горі Іді (гірський масив в центрі острова Крит). Грунтуючись на цьому переказі, К. Лінней і дав рослині його латинське ботанічна назва. Римський дослідник Палладіус, який жив у IV столітті н. е.., називав малину садовим рослиною. Аристократичні верстви населення розводили малину біля своїх будинків і на дачах.

Перші плантації на Русі закладені Юрієм Долгоруким.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ

В якості лікарської сировини в основному використовують плоди і листя малини. Плоди (Fructus Rubi idaei) збирають в суху погоду і після обсихання роси, відокремлюючи їх від конусовидного квітколожа. Зібрану сировину очищають від листя, гілок, недостиглих, перестиглих, м'ятих і зіпсованих плодів, потім після попереднього підв'ялювання сушать, розклавши шаром завтовшки 2-3 см на папері, тканині або сітках в сушарках при температурі 50-60 ° C. Можлива сушка в печах. Добре висушені плоди при розминці не фарбують рук. Після сушіння із сировини видаляють почорнілі ягоди. Термін придатності сировини 2 роки. Запах сировини специфічний, приємний, смак кисло-солодкий.

Листя і квітки збирають в червні - липні, сушать на повітрі. Термін їх придатності 1 рік.
Фармакодинаміка

Плоди малини мають потогінну властивістю. Завдяки наявності слабких органічних кислот плоди сприяють зрушенню рН в лужну середу, виведенню з організму солей сечової кислоти, стимулюють сечовиділення, покращують травлення. Саліцилова кислота, що міститься у плодах, надає антисептичну, жарознижуючу, потогінну і протизапальну дію. Для листя і квіток малини крім того характерні кровоспинні і антитоксичні властивості.
ЗАСТОСУВАННЯ В МЕДИЦИНІ

Коріння. У Болгарії відвар - потогінний, при асциті.

Деревина. У тибетській медицині - при гострих і хронічних інфекціях, неврастенії, невритах, як жарознижуюче.

Гілки. У тибетській медицині застосовуються аналогічно деревині. У Бурятії - при лихоманці. Відвар - при респіраторних інфекціях. Верхівки гілок (з квітками, незрілими плодами) - "малиновий чай" - при гострих респіраторних захворюваннях.

Листя. У тибетській медицині використовуються аналогічно деревині. Настій або відвар (зовнішньо) - при бешихових запаленнях. Настій (всередину) - при колітах, кашлі, шкірних висипах. Відвар (всередину) - при кашлі, застуді, ангіні. Свіжі - ранозагоювальну; у вигляді мазі - при вуграх, опіках, шкірних висипах. У Болгарії настій - при діареї, гастритах і ентеритах, крововиливах, менорагії, бронхопневмоніях і дерматитах. Зовнішньо - при хворобах горла і порожнини рота. Водні, спиртові та ацетон екстракти і сік - антибактеріальний. Водні екстракти збуджують центральну нервову систему.

Листя, квіти. Настій (примочки, спринцювання) - при геморої та гінекологічних захворюваннях.

Листя, квіти, плоди. Антисклеротичну, протизапальну, жарознижувальну та високовітамінні засіб при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі та гострих респіраторних захворюваннях.

Квітки. Відвар, настій - при гастралгии, респіраторних інфекціях; зовнішньо - при вуграх, захворюваннях очей, бешихових запаленнях. Настоянка - гемостатичний; при хворобах органів дихання; вважалася протиотрутою при укусах змій і скорпіонів. У Болгарії настій на оливковій олії - для лікування дерматитів від укусів комах.

Плоди. Сушені - потогінний засіб. У тибетській медицині порошок - при пневмоніях і гострих респіраторних захворюваннях. У народній медицині - для поліпшення апетиту і діяльності кишечника; протиблювотну, гемостатичну при шлункових і кишкових кровотечах, меноррагіях, відхаркувальну; при хронічному ревматизмі та кору; зовнішньо - при екземі, вуграх і кон'юнктивіті. Настій - при діареї, анемії; настоянка і відвар - при цукровому діабеті.

Сік - при застуді, гастритах, колітах. Малина входить до складу потогінних, вітамінних, протизапальних, протикашльових зборів.
ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ, Спосіб застосування та дози

♦ Настій квіток малини: 20 г сировини заливають 200 мл окропу, настоюють 30 хв, потім проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день.

♦ Настій плодів малини: 100-200 г сушеного сировини заливають 600 мл окропу, настоюють 30 хв, потім проціджують. Приймають по 2-3 склянки протягом 1-2 год на ніч як потогінний засіб.

♦ Настій квіток і листя малини: 10 г квіток і 10 г листя заливають 200 мл окропу, настоюють 30 хв, потім проціджують.

♦ Настій листя малини: 10-15 г сировини заливають 200 мл окропу, настоюють 30 хв, потім проціджують. Приймають по 1 / 4 склянки 3 рази на день.

♦ Відвар листя малини: 6-10 г сировини кип'ятять у 200 мл води 10 хв, потім проціджують. Приймають по 1 / 4 склянки 3 рази на день.

♦ Мазь з листя малини: чисті свіже листя розтирають, віджимають сік, розмішують з вазеліном або вершковим маслом у співвідношенні 1:4.

♦ Сік з плодів малини: приймають по 1/4-1/2 склянки перед їжею.

ПРОТИПОКАЗАННЯ І МОЖЛИВІ побічних дій малині міститься багато пуринових підстав, тому вживання її обмежена хворим нефритом, подагрою. Може викликати алергічну реакцію у вигляді сверблячки, набряклості, шкірних захворювань.
ЗАСТОСУВАННЯ В ІНШИХ ОБЛАСТЯХ

Плоди використовують у їжу - свіжі і в переробленому вигляді, з них роблять настоянки, вина, наливки, лікери. Сік придатний для підфарбовування цукерок, варення, квасів, для приготування лимонадів, морозива, консервів. Верхівки гілок з квітками і недоспілими плодами використовують як сурогат чаю - "малиновий чай". Медонос. Мед з малини не поступається липовою. З 1 га малини бджоли збирають до 4-6 кг меду в день, а за весь період цвітіння - до 400 кг меду. Середня нектароносних однієї квітки - 16,29 мг. Вміст цукру в нектарі в середньому становить 51%. Кормове для великої рогатої худоби. Урожайність плодів - 4 т / га. Широко культивується, є численні сорти.

А це "фольцваген"

Правила безпечної поведінки з тваринами.....

http://i.piccy.info/i5/39/18/1621839/pets_500_240.jpg

Навколо тебе існує дивовижний світ живих істот, створених природою: тварини і комахи. Деяких з них ти можеш бачити кожного дня на вулиці або ж удома, інші мешкають у дикій природі. Ми розповімо тобі:

про те, як треба поводитися з деякими видами тварин і комах;

як убезпечити себе від ризиків настання нещасних випадків у поводженні з тваринами і комахами.
Про домашніх улюбленців....

У тебе є вдома собака чи кіт або ж інша домашня тваринка? Тоді тобі буде дуже цікаво послухати наступні поради для безпечного утримання твого улюбленця:
Якщо ти знайшов на вулиці та підібрав або придбав якусь тваринку, ніколи не приховуй цього від батьків.
Якщо ж в тебе з’явився маленький друг, обов’язково покажи його ветеринарові для призначення відповідних щеплень. Це захистить твого улюбленця від хвороб та зробить безпечні ігри з ним.
Візьми у ветеринарного лікаря поради щодо особливостей даної тваринки, її породи. Дізнайся, як потрібно з нею повoдитися, як треба за нею доглядати, яким чином її годувати і що забороняється їй робити.
Слідкуй за чистотою і охайністю твого улюбленця.
Якщо поведінка твого утриманця здається тобі підозрілою: агресивною чи хворобливою, або ж він нічого не їсть, відразу сповісти про це батьків і покажіть тваринку ветеринарові.
Кожного разу після прогулянки з улюбленою тваринкою обов’язково мий руки.
Ніколи не намагайся вдарити, штовхнути свого утриманця, адже цим ти можеш злякати його, і він через це може нанести тобі пошкодження.
Якщо ти якимось чином при контакті чи грі з маленьким другом отримав подряпини або укуси, негайно скажи про це батькам і проконсультуйся з лікарем для оброблення рани. Це особливо важливо, якщо це сталося при контакті з незнайомою, бездомною твариною.
Поводься з утриманцем лагідно, так, як би ти хотів, щоб поводилися з тобою. Пам’ятай, що це жива істота, яка потребує твоєї уваги та догляду.
Якщо ти раптом на вулиці зустрівся з незнайомою твариною чи комахою, запам’ятай наступне
не наближайся і не намагайся торкнутися незнайомої тваринки. Ти можеш її налякати, а вона у відповідь може завдати тобі шкоди: вдарити або ж укусити;


пам’ятай, що особливо кольорово-яскраві комахи привертають до себе увагу своїм забарвленням, і спокусливі малюки тягнуться взяти їх у руки, щоб роздивитися. Це небезпечно! Оскільки багато з них є отруйними видами;


якщо ж ти, наприклад, зустрів на вулиці незнайому собаку чи зграю собак, і вони дивляться у твій бік, перше, що треба зробити - не рухатися у бік тварин. Головне, не панікуй, не зли тварин і різко не втікай. Цим ти можеш роздратувати собак і вони поженуться за тобою. Намагайся обережно йти в протилежний бік або залізти на дерево чи сховатися.


Коли ти в зоопарку:
не підходь надто близько до перегороди та кліток, у яких перебувають тварини, це небезпечно;
не годуй із рук тварин, тому що не вся їжа може бути для них корисна, та деякі тварини можуть завдати тобі шкоди;
завжди слухайся порад батьків чи старших.

10 спритних хижаків, яких найбільше недооцінюють ........

http://i.piccy.info/i5/47/46/1624647...01.jpg_240.jpg

1)Хатня кішка....

Дикі коти, леви, тигри, пантери й решта представників родини котячих навіюють цілком закономірний жах. На людину, звичайно. А от хатня кішка, навпаки, викликає симпатію і теплі почуття. Також, звісно, в людини. Чого не можна сказати про дрібних живих істот, на яких кішка ладна полювати цілими днями, не перебираючи харчами. Вправність, жорстокість і надзвичайний апетит цієї хижої тварини ставлять її на перше місце у рейтингу найбільш недооцінених людьми хижаків.

http://i.piccy.info/i5/20/93/1629320/98.gif

Чоловік і дружина посварилися. Чоловік, намагаючись заспокоїти дружину, говорить їй примирливо:
- Це твої фантазії, що ставлюся до тебе, як до собаки.
Дружина, обурюючись:
- Навіть гірше! У собаки є хутряна шуба, а я про неї мрію вже десять років!
------------------------------------------------------------------------------------
Приїжджає в село на практику молодий студент-ветеренар, а назустріч йому місцевий дільничний лікар. Запитує його:
- То ти і є собачий лікар?
- Так, я. А Ви погано себе почуваєте?

А де ж ще 9 хижаків, яких недооцінює людина?

2)Мадагаскарська фосса.........

http://i.piccy.info/i5/37/05/1630537...01.jpg_240.jpg

Мабуть, найбільш загадковий хижак з усього представленого переліку. Про нього відомо небагато: мешкає на острові Мадагаскар, розміри тіла не перевищують метра. Полює фосса на лемурів та інших тварин, які живуть на деревах. Спритно переміщатись їй дозволяє довгий хвіст. А от відчуття страху фоссі невідоме. У цьому вона нагадує мангуста. Полювання фосси триває цілий день, а повний список жертв екзотичного хижака досі невідомий.

Глід.
http://about-ukraine.com/userfiles/i...1%96%D0%B4.jpg
Рослина глід в перекладі з грецького означає «сильний» (cratanos) від чого і пішла назва роду глодів - Crataegus. Це не дивно, оскільки ця рослина має тверду міцну деревину, стійко переносить несприятливі умови довкілля і живе декілька сотен років. Глід з давніх часів відомий, як незамінний сердечний помічник.

Проте, у давнину глід використовували не лише як сировину для приготування ліків. Вважалося, що колючки рослини здатні відігнати злих духів, які насилають хвороби. Тому стародавні греки підвішували до входу в будинок гілки глоду, а буряти розмахували ним над колисками хворих дітей. Таким чином, вони відганяли від дитини нечисть, що сприяла розвитку недуга.

Про те, що вже стародавні греки знали про глід підтверджено в записах Діоскоріда, який описав рослину: «…це дерево, покрите колючками. Воно має невеликі плоди, подібні до яблук, але менше їх. Вони червоного кольору, солодкі, і в кожному плоді по три зерна». Стародавні люди використовували глід не лише як засіб від сердечних хвороб і безсоння, але й споживали. З висушених розмолотих плодів робили муку, з якої після випікали солодкий хліб.

Деякі лікарі XIX століття вважали відкриття цілющих властивостей глоду коштовною подією цього часу. Оскільки відомо, що глід виліковував навіть у важких випадках, коли інші сердечні препарати не допомагали. Крім того, при тривалому прийомі він не завдавав жодної шкоди.

Ліки для старого серця

Глід як засіб від сердечних недуг давно відомий лікарям гомеопатам, які називають його «ліками для старого серця». Звичайно, йдеться не лише про вік серця, а швидше про його силу і функціональну активність. Лікарські речовини, що містяться в глоді, розширюють просвіт судин серця, насичуючи його киснем і знижуючи прояви ішемії. Тому глід рекомендується при сердечних болях стискуючого характеру.

Крім того він перешкоджає розвитку атеросклерозних змін, що також сприяє забезпеченню кровопостачання і живлення серця. Знижуючи збудливість нервової системи, глід дозволяє нормалізувати і сердечний ритм. Тому його можна використовувати для лікування тахікардії та аритмії. Він також сприяє пониженню артеріального тиску, у зв'язку з чим не рекомендується вживати більше стакана ягід за один раз. Інакше можуть виникнути симптоми гіпотонії: сонливість і відчуття слабкості.

У плодах глоду міститься майже 10 % простих вуглеводів (в основному фруктоза), вітамін С, каротин, флавоноїди (їх більше в квітках), сапоніни, глікозиди, дубильні речовини, а в насінні - до 38 % жирного масла. Пектин, що знаходиться в плодах, сприяє виведенню з організму солей важких металів. Тому глід застосовують не лише від сердечних недуг.


При лікуванні глодом використовуються всі частини рослини: листя, квітки і плоди. Фото: IMAGEMORE Co,ltd/Getty Images
«Глід в'яже сильніше, ніж горобина, пригнічуючи жовч ніж всякі інші плоди», - говорив про дію глоду відомий лікар Абу Алі Ібн Сіна (980–1037). Тому в медицині Тибету глід відвіку використовувався як засіб при хворобах печінки і жовчовивідних шляхів. У народній медицині різні види глодів застосовувалися для лікування порушень нервової системи: безсоння, збудливості, нервового виснаження, епілепсії та мігрені.

При лікуванні використовуються всі частини рослини: листя, квітки і плоди. Їх можна застосовувати всі разом як терпкий і закріплюючий засіб при проносах або окремо. Квітки і молоде листя добре відчищають кров, тоді як плоди в основному використовують при захворюваннях серця і судин.

При лікуванні глодом використовують різні лікарські форми:

*•Настойка з квіток глоду готується так: дві чайні ложки подрібнених і висушених квіток заливають 100 мл горілки. Настоюють протягом 20 днів і проціджують. Вживати по 20 крапель три рази на день.

*•Для приготування настою з глоду, необхідно одну столову ложку квіток або дві столових ложки подрібнених плодів залити 300 мл кип'яченої води, настоювати 10-15 хвилин і процідити. Приймати по 100 мл три рази на день за півгодини до прийому їжі.

*•Відвар з плодів рослини: столову ложку сухих подрібнених плодів заливають стаканом окропу і кип'ятять ще 15 хвилин. Після чого проціджують, доводять об'єм до вихідного рівня і приймають по одній столовій ложці 3 рази на день.

Календула .
http://vkurse.ua/i/2011-06/kalendula...t-bolezney.jpg
Властивості. Календула — улюблений народний засіб. У практичній медицині використовують настоянку і настій. Рослину застосовують як протизапальний, ранозагоювальний, бактерицидний, спазмолітичний, жовчогінний, дерматотонічний, болезаспокійливий і протисвербіжний засіб. Воно допомагає при порізах, ударах, опіках, себореї, фурункульозі, ерозії шийки матки і кольпітах.

При проктитах і парапроктитах календулу використовують у вигляді мікроклізм. У стоматологічній практиці — при парадантозі, кровотечі ясен і молочниці у дітей. Позитивна дія препаратів календули відзначено при гастритах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, колітах, ентероколітах, захворюваннях печінки і жовчного міхура.

Трав‘яний збір. У поєднанні з ромашкою календула підвищує жовчовиділення. При хворобах печінки її призначають зі звіробоєм, споришем, диким цикорієм, безсмертником піщаним, корою жостеру і квітками ромашки, взятими в рівних частках.

Відвар. Для приготування відвару 20 г суміші заливають 3 склянками холодної води, витримують 8-10 год, кип’ятять 5 хв, настоюють 30 хв і проціджують. Випивають за 5-6 прийомів протягом дня.

Настій. При використанні настою 2 столові ложки сировини заливають 1 склянкою гарячої води, нагрівають на киплячій водяній бані 15 хв і проціджують. Приймають по 1-2 столові ложки 2-3 рази на день у теплому вигляді.

Золоте масло. Календула допомагає при тріщинах на шкірі та герпесі, коли починають висипати бульбашки, з‘являються виразки. Десятивідсотковий настій квіткових кошиків на рослинній олії протягом трьох днів позбавляє від печіння, болю та свербежу. Взяти 10 г (приблизно столову ложку) свіжих квіток, розтерти в кашку, залити 100 мл свіжої нерафінованої рослинної олії (кожного) і на 2 тижні виставити на сонці в прозорому скляному посуді, прикривши шийку марлею.

Таким маслом змащуються тріщини сосків у годуючих матерів. Добре допомагає воно і при молочниці в грудних дітей. А при вугровій висипки і тріщинах в куточках губ краще взяти вже 20 г квіток на 100 мл олії.

Болячки на шкірі. Жирну себорею обличчя, виразки на гомілках, висівкоподібний лишай, імпетиго (Ураження стрептококом, стафілококом), будь-які гнійничкові висипання на шкірі, наслідки при обмороженні — все це лікують дуже густим водним настоєм календули. Якщо Ви будете робити настій з аптечних заготовок, то зверніть увагу на яскравість квіток. Бліді квіточки — старі, а значить, і користі від них мало. Настій готують з сіллю. Беруть 50 г сушених квіткових кошиків, заливають 0,5 л окропу, настоюють ніч. Вранці проціджують, сировину віджимають. У настій додають 50 г крупної солі і розмішують до повного її розчинення. Марлечку, складену в 6-8 шарів, треба змочити цим розчином і на 1 годину прикладати до уражених місць двічі на день.

Після зняття примочки уражені місця треба змастити маззю, приготовлену на гусячому або курячому жирі. Мазь теж краще приготувати самим. На 1 частину жиру взяти 5 частин спиртової настоянки календули, гарненько розмішати і протягом 2 годин тримати на водяній бані, щоб випарити спирт. Ні в якому разі не допускати закипання емульсії.

Така мазь особливо хороша для лікування обморожень і трофічних виразок гомілок. А на кровоточачі виразки накладають марлечку, змочену в напарі квіток календули навпіл з листям полину. Рани гояться без нагноєння. Є у продажу і аптечна форма — мазь з календулою, яка допомагає позбутися свербежу, дерматиту, екземи. Але одночасно з її використанням необхідні внутрішні засоби. Необхідно одночасно приймати водний настій або спиртову настоянку календули.

Проти запалення в роті і в горлі. Різні стоматити, гінгівіти, дистрофічний пародонтоз, тонзиліт — будь-які запалення в роті і горлі теж лікують календулою. У таких випадках рекомендується полоскання, промивання порожнини рота і носових пазух водним настоєм. Залити 20 г квіток 100 мл окропу, настояти ніч, процідити і вживати кожні 2 години.

При гострих ангінах полоскати горло треба кожні півгодини.

Жіночі хвороби. Ерозія шийки матки, проктит (запалення слизової оболонки прямої кишки), парапроктит, трихомонадний кольпіт — при цих хворобах допоможуть спринцювання водним настоєм календули. Одночасно рекомендуються тампони з маззю з календули, календулове масло, примочки, мікроклізми. При трихомонадном кольпіті треба розтерти в порошок 1 таблетку трихопола, висипати в бинтик, додати по 1 ч.л. меду і кашки з ріпчастої цибулі. Згорнути бинтик так, щоб вийшов тампон, добре прикріпивши міцну нитку. При цьому нитка має залишитися зовні, щоб зранку можна було легко позбутися тампона. Ставити такі тампони по парних числах, а по непарних — з календуловою маззю (продається в аптеці). При цьому не забувати 3 рази на день перед їжею приймати всередину по 1 ч.л. спиртової настоянки календули з 30 мл води і по 1 таблетці трихопола. Курс лікування — 21 день. Таке ж лікування можна провести при старечому краурозі (свербінні вульви).

Вагітним і годуючим мамам.

Від токсикозу вагітних, при наполегливій нудоті і блювоті допоможе настій із суміші календули з травою грициків (порівну). Залити склянкою окропу 1 ст.л. збору, настояти ніч і процідити. Приймати лежачи по 1 ст.л. перед їжею.

При грудниці, наривах в грудях годувальниці одночасно з основним лікуванням добре приймати всередину по 3 склянки водного настою календули: 5 ст.л. порошку з квіток на 1 літр окропу. Настояти в закритому посуді, краще всього в термосі, і пити між прийомами їжі з інтервалом в 1 годину.

За допомогою календули можна позбутися і від веснянок, пігментних плям після вагітності. Тричі на день їх змащують соком з листя і квіток. Для більшої ефективності до нього можна додати лимонний і калиновий сік, мигдальну олію (всього порівну).

Захворювання шлунка і кишечника. При гастритах, виразці дванадцятипалої кишки, колітах, ентероколітах, захворюваннях печінки і жовчовивідних шляхів вражаючий результат може дати застосування збору з календулою. Змішати порівну календулу, ромашку лікарську і деревій, 2 ст.л. збору залити 0,5 л окропу, настоювати ніч. Процідити і приймати по 3/4 склянки 3 рази на день протягом 40 днів. Потім зробити перерву на 14 днів, і знову 40 днів лікування.

Жінкам такий настій допоможе ще і при рясних місячних. Хто страждає від здуття живота і смердючого метеоризму в трав’яний збір потрібно додати по 1 ст.л.подрібнених валеріанових коренів і насіння кропу. А при відрижці із запахом тухлих яєць — ще 2 ст.л. коренів аїру болотного.

Рецепт для очей. Легкі форми блефаритів без засмічення слізних і секреторних канальців, а також кон'юнктивіти і ячмені лікують примочками зі свіжих або розпарених сухих квіток календули. Крім того, на гнояться повіки роблять примочки з квіток календули, її лестощами і квіток волошки, узятих в рівних кількостях. А при ослабленні зору додають ще й квіти очанки. Всього беруть
порівну, і чим густіше, ніж концентрированнее буде напар, тим краще. Лікуватися треба довго — 6 місяців. При цьому рекомендується не напружувати очі, не читати і не писати.

Знахарські рецепти.

При серцево-судинних захворюваннях, які супроводжуються прискореним серцебиттям, задишкою і набряками, рекомендується приймати календулу разом з Адонісом і валеріаною. Змішати трави порівну, 1 ст.л.збору залити 1 склянкою окропу, настояти ніч, процідити і пити по 2 ст.л. кожні 3 години, незалежно від вживання їжі. При цьому не переривати лікування, призначеного лікарем. Приймати настій 10 днів кожного місяця.

Панкреатит і інші захворювання підшлункової залози лікують квітками календули, очанки, чистотілом і корінням кульбаби, взятими в рівних кількостях. Залити 0,5 л окропу 2 ст.л. збору, настояти ніч, процідити і приймати по 3/4 склянки 3 рази на день перед їжею.

10 спритних хижаків, яких найбільше недооцінюють ........

http://i.piccy.info/i5/14/70/1637014..._3.jpg_240.jpg

3. Африканська дика собака.....

Африканська дика собака - менш відомий представник родини собачих, ніж вовк. Тим не менш, дику собаку можна назвати найвдалішим мисливцем серед усіх їхніх родичів. 94% полювань закінчуються успішно. А полюють собаки зграєю, що налічує до 40 особин. Така кількість необхідна для того, щоб відокремити від стада і загнати свою здобич. При цьому кожен член зграї має рівні права на їжу. Цікаво, що африканські дикі собаки піклуються про слабких і хворих одноплемінників, демонструючи такий же сильний соціальний інстинкт, як і інстинкт вбивці.

http://www.eco-live.com.ua/sites/def...gmy_Possum.jpg

Гірський кускус

Гірський кускус (Burramys parvus) - єдиний представник роду Burramys. Зустрічається він в австралійських штатах Вікторія і Новий Південний Уельс. З 1894 р. цей вид був відомий тільки за викопними рештками, які датувалися плейстоценом. Тільки в серпні 1966 живий поссум невідомого виду був знайдений на лижній базі Мельбурнського університету на горі Маунт Хотем (Вікторія). Ця тварина і отримала назву Burramys parvus.

Гірський карликовий поссум внесений до списку Міжнародної Червоної книги зі статусом «вид під загрозою» (Endangered). Його сучасна популяція невелика - всього 2600 дорослих особин. Основну загрозу для нього представляє розвиток лижних курортів, будівництво доріг і завезення хижаків (лисиць, котів). Щоб зменшити збитки, що наносяться їм людською активністю, будуються, наприклад, підземні тунелі під дорогами, що сполучають ділянки самців з виводковими ділянками.

Лопух великий.
http://t3.gstatic.com/images?q=tbn:A...-m8r5nsneaNYE8
Давньогрецький лікар Діоскорид, якого вважають основоположником фармакології в Європі, згадує про лопух у своїй книзі «Materia Medica».

Росте лопух майже на всій території України. Проте так було не завжди. Батьківщиною лопуха вважається Азія. На Україні він з'явився разом з татаро-монгольським ярмом ... Вважається, що насіння реп'яха подолали величезну відстань, причепилися до кінських хвостів і вовняних покривал татарських юрт.
З літописів відомо, що цілющі властивості лопуха успішно використовував лікар Олександра Невського. У Західну Європу ж лопух прибув з обозами російської армії, що переслідувала Наполеона на початку XIX століття.

Тепер реп'ях по всій Європі звичайне бур'ян. Улюблене місце її проживання пустирі, луки, поля, городи, узбіччя доріг ...

Відноситься рослина до сімейства айстрових. Латинське ботанічна назва - Arctium - походить від грецького слова arctos - ведмідь; видове - lappa - від грецького слова lavein - брати, хапати, чіпляти. У лопуха прямий мягковолосисте стебло, яке може досягти 1,5 метрів висоти. Листя великі, чимось схожі на велике зелене серце. Цвіте в липні-серпні. Квіти зібрані в пурпурову корону. Корінь м'ясистий, нагадує веретено.

У народній медицині в основному використовуються коріння лопуха. Викопують їх восени.

Коріння рослини містяться полісахариди, інулін, протеїн, ефірна олія, вітаміни А, В, С, Е, Р, мінеральні речовини: солі хрому, кобальту, заліза, магнію, фосфору, калію, кремнію, натрію, цинку, кальцію, міді, марганцю , селену і сірки; жирне масло, пальмітинову, стеаринову кислоти, дубильні та гіркі речовини.

У народній медицині корені лопуха використовують у вигляді відвару, настоянки, реп'яхової олії. Цілющими є також листя та насіння рослини.

Коріння лопуха заготовляють у вересні-жовтні. Викопавши, їх ретельно очищають від грунту, миють кілька разів в холодній воді, очищають від шкірочки, розрізають на частини і сушать в тіні. Термін придатності сушених коренів 5 років. Листя сушать також в тіні. Зберігають 1 рік.

Відвар застосовують як сечогінний і потогінний засіб при подагрі, жовчнокам'яної та сечокам'яної хвороби, при подагрі, ревматизмі, цукровому діабеті, дисбактеріозі, гастриті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, геморої.

Зовнішньо - при шкірних захворюваннях (екземі, вуграх, лишаях, фурункульозі, ексудативному діатезі, виразках, шкірної висипки, гнійних ранах, ішіасі і радикуліті).
Мазь (на соняшниковій олії) застосовується при виразках, опіках, пролежнях. На свинячому жирі - при екземі, вуграх, кропивниці, фурункульозі, лишаях, опіках, укусах змій і бджіл.

Мазь з лопуха
1. 40 г свіжих коренів наполягають в 100 мл соняшникової олії добу. Після чого кип'ятять на слабкому вогні 15 хв.
2. 40 г листя і коріння лопуха подрібнюють і кип'ятять у 100 мл води 20 хв.
Потім ретельно розтирають в 100 г вершкового масла.
3. 50 г коренів подрібнюють на тертці і змішують з 50 г свіжого свинячого жиру.
Реп'яхову олію незамінне при опіках, ранах, обмороженнях, випаданні волосся.
Хороший ефект дає спиртова настоянка з коренів лопуха.
2 ст. ложки сухих коренів заливають 4 ст. ложками якісної горілки. Наполягають у темному місці 4 доби. Потім відливають якусь частину, розводять водою 1:1 і втирають в коріння перед миттям. Якщо волосся та шкіра жирні, то можна не розводити і втирати чистий настій.

Але особливо для рощення і зміцнення волосся рекомендується реп'яхову олію. Волосся зміцнюються, перестають випадати, краще ростуть.

100гр. подрібненого свіжого листя залити 1 склянкою соняшникової або оливкової, настояти добу, прокип'ятити 15 хвилин, процідити.

Масло наноситься і на сухе волосся для збереження блиску і еластичності. Для цього потрібно в зубці гребеня всунути ватку або марлю, просочити її реп'яховою маслом, а потім розчісувати волосся, починаючи з кінців. Найкраще цю процедуру робити ввечері, наприклад, з п'ятниці на суботу. Вранці зайвий жир прибирають сухим рушником.

Якщо ви хочете мати вії, як у рекламі, то змащуйте і їх на ніч реп'яховою маслом.

Зі свіжого листя лопуха віджимають сік. Приймають з медом - 1 ст. ложка меду на 10 ложок соку.
Пити по чверті склянки 3 рази на день до їди.

У кулінарії листя і коріння використовують для приготування салатів, вінегретів, борщів, супів. Коріння смажать, як картопля, роблять з них борошно і в суміші з пшеничним печуть з неї коржики.

З коренів варять повидло, мармелад.

В Японії лопух вирощують як городня культура і називається «гобо». У дитинстві я читав цікаву книгу про те, як радянський вчений поїхав в гості до японському вченому. Гостинний господар кожен день пригощав гостя дивовижно смачними й різноманітними стравами. Було їх приблизно 200. Яке ж було здивування гостя, коли при розставанні господар повідав - всі страви приготовані були з одного овоча - гобо ...

Плантації лопуха є у Франції, Бельгії, США, Китаї ...

Якщо ви викопали коріння лопуха, то приготуйте нескладний салат.

- 100гр. коренів лопуха;
- 50гр. капусти білоголової;
- 2 моркви;
- Майонез для заправки;
- Сіль за смаком.

Коріння ретельно вимити, очистити від шкірки, натерти на крупній тертці. Те ж саме зробити з морквою. Капусту дрібно нашаткувати. Все змішати, посолити, заправити майонезом.

Салат з листя лопуха. Промиті листя (50 г) опустити на 1-2 хвилини в окріп, злегка обсушити й подрібнити. Перемішати з дрібно нарізаним зеленою цибулею (50 г), посолити, додати тертий хрін (30 г) і заправити сметаною (20 г). Суп з лопуха.Очищений і нарізаний невеликими шматочками картоплю (200 г) і промитий рис (40 г) зварити в підсоленій воді або бульйоні (0,7 л). За 10-15 хвилин до готовності додати подрібнене листя лопуха (30 г) і пасеровану ріпчасту цибулю (80 г). Сіль і перець - за смаком.

Пюре з лопуха. Промолоти в м'ясорубці листя лопуха (1 кг), додати сіль (100 г), перець (за смаком), кріп (25 г), щавель (100 г), все перемішати і покласти в трилітрову банку.Зберігати в холодильнику. Використовувати для приготування супів, салатів і як приправи до м'ясних і рибних страв.

Смажені корені лопуха. Вимиті і нарізані невеликими шматочками коріння (500 г) відварити в підсоленій воді, потім викласти на розігріту сковорідку і підсмажити на олії (50 г).

Лопух по-корейськи. Зрізані зелені (не червоні!) Паростки заввишки не більше 30 см з ще не розпустилися листям (500 г) замочити на ніч у холодній воді, щоб видалити специфічний запах, прокип'ятити 20 хвилин в підсоленій воді, відкинути на друшляк, зняти зі стебел шкірку, нарізати шматочками в 5-6 см і покласти в кипляче рослинне масло (300 г) до стиснення.Вийняті з олії шматочки посолити, поперчити, додати соєвий соус (або гранатовий екстракт), присипати підсмаженим і стовченим насінням кунжуту, гарбуза або соняшнику, ввести товчений часник (2 зубки) і нашатковану цибулю (1 / 4 великої цибулини) і тушкувати до готовності.

Солоний лопух. Вимочені в холодній воді зелені паростки не довше 30 см скласти в емальований посуд, пересипаючи сіллю (шари лопуха товщиною близько 5 см перемежають шарами солі товщиною 1 см). Зверху покласти дерев'яну кришку з вантажем. При вживанні вимочувати і готувати відповідно до попереднього рецептом.

Повидло з лопуха: Обережно влити у воду (1л) оцтову есенцію (50 г), довести до кипіння. У киплячу рідину опустити подрібнені на м'ясорубці коріння лопуха (1 кг) і варити їх до м'якості, після чого протерти через сито, додати цукровий пісок (1 кг) і варити до готовності. Потім подрібнити коріння лопуха (400 г) і листя щавлю (200 г), зварити їх до м'якості в невеликій кількості води, протерти на ситі, додати цукровий пісок (1 кг) і варити до готовності.

Кава з коріння лопуха. Очищені і промиті корені подрібнити, висушити спочатку на повітрі, потім в духовці (до побуріння) і розмолоти в кофемолці. Заварювати, виходячи з розрахунку 1-2 чайні ложки на 1 склянку окропу.

10 спритних хижаків, яких найбільше недооцінюють ........


4. Паук біловуса Порція.....

http://i.piccy.info/i5/09/94/1639409...01.jpg_240.jpg

Перелік хижаків був би неповний без представника павукоподібних. Біловуса Порція вважається найрозумнішим і найхитрішим павуком у світі. Її розміри не перевищують нігтя великого пальця. Проте малі розміри цілком компенсуються кмітливістю павука. Він розгортає цілий план атаки на свою жертву. Жертвами ж є інші види павуків. Зустрівши невідомого павука, біловуса Порція використовує метод обманних і пробних атак, швидко пристосовуючись до нового суперника.

http://www.eco-live.com.ua/sites/def...gar_Glider.jpg
Цукровий літаючий поссум
Цукровий літаючий поссум, або карликова сумчаста летяга (Petaurus breviceps), відноситься до ряду сумчастих. Мешкає в лісах Австралії, Тасманії та Індонезії, звичайно живе групами до дванадцяти особин, веде нічний, деревний спосіб життя. До раціону харчування входять комахи, солодкі фрукти, солодкий сік деяких видів евкаліптів. Цукровий поссум може робити надзвичайно довгі стрибки і при цьому довільно змінювати напрямок. Довжина стрибка може становити 50 метрів. На льоту звірки можуть ловити комах. Ще одне незвичайне вміння - здатність приносити матеріал для гнізда в дупло за допомогою хвоста. Цукрові поссуми здатні видавати звуки від подібних до щебету птахів до відданого гавкоту.

Любисток.
http://t2.gstatic.com/images?q=tbn:A...oyexEyqi-VTWFw
Інші назви: любість, зорьная трава, дудник, зоборіна, любимо, дудчаста трава, селера багаторічна, Заборін.

Любисток - багаторічна гілляста трявяниста рослина, що має прямостояче, порожнистий, що досягає у висоту до 2 м і в діаметрі біля основи до 3 см, стебло.
Листя у нього великі, темно-зелені, блискучі, нижні - двоякоперістие, верхні - простоперістие. Квітки зонточние з 8-12 гілочками.

Цвіте любисток влітку, плоди дозрівають у вересні. Любисток - декоративна рослина і дуже часто культивується в садах.

Українці це зілля люблять давно, цінують як лікувальний і косметичний засіб. Воно має сильний аромат і дуже гострий пряний смак, що злегка нагадує селеру.

У народі ходить повір'я що корінь любистку володіє «приворотне силою» і дівчата раніше поїли відваром кореня любистку молодих хлопців: вважалося, що такий напій є «приворотним зіллям», звідки і пішла назва - любість, любимо.

Любисток використовують в невеликих кількостях у свіжому і сушеному вигляді, як приправу. Зелень вживають в супах, салатах, м'ясних стравах з рисом, готують масляні і сирні суміші.
При засолюванні овочів використовують зелень і насіння. Кореневища висушують і споживають в порошкоподібних стані. Варять з них варення і цукати. Готують цукати з дрібно нарізаних на кільця молодих стебел.

З лікувальною метою використовують корінь і листя любистку. У багатьох країнах його використовують у фармакології. У науковій медицині з кореня любистку готують препарати для лікування серцевих, легеневих, нервових захворювань.

У народній медицині любисток застосовують, насамперед, як сечогінний, сердечне, відхаркувальну, очищає і болезаспокійливий засіб. Корінь любистку збуджує апетит і знімає шлункові коліки.

Застосовується при водянці для підвищення діурезу (при набряку ніг), при запаленні нирок і сечового міхура. Рекомендується також при запізнюванні менструацій, для стимулювання секреції жовчі, при подагрі і ревматизмі, при катарі дихальних органів і для ванн при труднозаживающих ранах і гнійниках на шкірі.

Зовнішньо відвар кореня любистку застосовують для поліпшення росту волосся і проти їхнього випадання. Якщо злегка пом'яти свіжий лист рослини і прикласти його до чола, то зменшується головний біль, незалежно від того, що біль викликало.
У всіх випадках застосовують настій:
Настій любистку: 1 чайну ложку сухих подрібнених коренів залити 1 склянкою окропу, настояти 20-30 хв. Приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день.

При екземі, псоріазі, шкірному свербінні, нейродерміті настій кореня використовують для ванн.

Деякі цілителі корінь любистку кип'ятити не рекомендують, оскільки вважають що при цьому руйнуються складові частини основної діючої речовини - ефірної олії.

Настій кореня радять приймати при імпотенції.

Відвар плодів і листя любистку: 1 чайну ложку сировини на 1 склянку окропу і вживати по 1 столовій ложці 3 рази на день. Листя збирають влітку, а насіння і коріння в серпні у рослин, з яких протягом сезону не зрізалися листя.

Відвар кореня любистку готують з розрахунку 30-40 г кореня на 1 літр води, кип'ятити 5-7 хвилин (можна коріння попередньо замочити на ніч). Після цього процідити, отримана кількість відвару випивають протягом дня розділивши на 5 прийомів.
Цей рецепт використовують при захворюваннях серця, нирок, шлунково-кишкового тракту, а також як сечогінний, відхаркувальний засіб, як засіб, що послаблює болю при болісних менструаціях і запаленнях сечостатевих органів.
Любисток протипоказання. Не рекомендується приймати любисток вагітним жінкам, а також протипоказаний він при запаленні паренхіми нирок.

10 спритних хижаків, яких найбільше недооцінюють .......

http://i.piccy.info/i5/44/44/1644444..._5.jpg_240.jpg

5. Хамелеон......


Прикладом рептилії-хижака кожен одразу називатиме крокодила чи дракона з Коморських островів. А от про хамелеона навряд чи хто згадає. Ця рептилія має стереоскопічний зір, зону огляду 360 градусів і може бачити ультрафіолет. Помітивши здобич, хамелеон блискавично хапає її язиком, який втричі перевершує по довжині його самого, і направляє жертву прямо в рот. Варто зазначити, що хамелеон також має міцні щелепи, якими легко розправляється зі схопленими комахами.

Живе каміння.....

Італійка Ernestina Gallina відкрила для себе новий захоплюючий світ, в якому вона змогла об'єднати свою любов до тварин та живопису і працює акриловою фарбою по каменю з 1996 року. Її картини - продукт її творчої уяви, об'єднаного з натхненням, отриманого від природної форми каменю.

Вона також навчає цього непростого мистецтва дорослих і дітей, а в 2006 році вона заснувала італійський клуб розпису каміння (Rock Painting Club Italia on Yahoo Groups). Її роботи красуються в багатьох приватних колекціях і на виставках.

http://i.piccy.info/i5/39/08/1650839/1_240.jpghttp://i.piccy.info/i5/40/08/1650840/2_240.jpghttp://i.piccy.info/i5/42/08/1650842/3_240.jpghttp://i.piccy.info/i5/45/08/1650845/4_240.jpg


http://www.eco-live.com.ua/content/p...estina-gallina

Папуги не лише наслідують звукам. Існує думка, згідно якій папуга, що «говорить», просто відтворює почутий набір звуків. Проте, тридцятирічне вивчення такої здатності наших пернатих друзів показує зворотне. Виявляється, папуги можуть вирішувати прості лінгвістичні завдання на рівні 4-6 річних дітей, і навіть комбінувати завчені слова в нові одиниці.
http://eco-live.com.ua/sites/default...thumbs/ara.jpg

М'ята перцева (Mentha piperita);
http://fitoapteka.org/images/foto/136/3.jpg
м'ята холодна; родина Губоцвітих (Lamiaceae (Labiatae));
мята перечная

Слова «м'ята», «м'ятний» одразу нагадують про смакові відчуття — хто не куштував м'ятної жувальної гумки та інших харчових продуктів з м'ятним запахом? Аромат і охолоджувальний ефект притаманні м'яті перцевій, яка виведена людиною шляхом селекції дикорослих видів м'яти — водяної, польової та інших. Тому м'ята перцева у дикорослому стані не трапляється. Її розводять на городах, у садах, але головне — у великих спеціалізованих господарствах, які постачають сировину рослини для фармацевтичної та харчової промисловості.



Перцева м'ята — багаторічник, стебло її пряме чи розгалужене, інколи червонувате, до 60 см заввишки. Листки супротивні, довгастояйцеподібні чи еліптичні, нерівно-гостропилчасті з країв, зісподу коротковолосисті. Квітки дрібні, бузково-рожеві, у коло-

соподібних суцвіттях, що охоплюють стебло. Цвіте м'ята у червні-липні.

Збирають рослину в середині цвітіння, коли частина квітів уже розпустилася, а інша перебуває у стадії пуп'янків. Сушену траву обмолочують, грубі стебла видаляють.

Листки м'яти містять майже 2,5% ефірної олії, до складу якої входять ментол та багато інших складних органічних сполук. Крім того, у них є каротин (провітамін А), дубильні речовини, мікро- та макроелементи.

Діюча основа м'ятної олії, ментол, має антисептичні, знеболювальні та подразнювальні властивості. У результаті подразнювальної дії виникає відчуття охолодження, яке супроводжується рефлекторним звуженням судин, а потім настає легка анестезія.

Препарати м'яти посилюють секрецію травних залоз і збуджують апетит, пригнічують процеси гниття і бродіння у кишечнику (вітрогінна дія). Вони також нормалізують функцію жовчного міхура — стимулюють виділення жовчі у дванадцятипалу кишку. М'ятний настій виявляє слабку заспокійливу та гіпотензивну дію (знижує артеріальний тиск). Цей препарат усуває нудоту, запобігає блюванню, знімає спазми м'язів кишечнику (кишкові коліки), допомагає при нетравленні жирів; корисний при захворюваннях печінки, нервовому збудженні та різних невротичних станах. Ментол як легкий судинорозширювальний засіб застосовують при стенокардії і спазматичних станах судин головного мозку, він також входить до складу різних лікарських препаратів, зокрема валідолу. Зовнішньо настій м'яти у лікувальній практиці використовують для полоскання порожнини рота, ванн та компресів; добре допомагають обмивання поверхні шкіри при свербінні, нейродермітах та екземах. У народній медицині листя м'яти здавна використовують при мігрені (свіже -прикладають до лоба), а також для лікування шкірних хвороб (марлю, просочену соком свіжих листків, накладають на уражені ділянки шкіри). Листки м'яти входять до складу вітрогінних, потогінних та інших лікарських чаїв.

Необхідно пам'ятати, що передозування ментолу може викликати порушення функції дихального центру, особливо у дітей.

Як харчовий продукт м'яту використовують у виробництві лікерів, у харчовій та кондитерській промисловості. В англійській кухні перцева м'ята — обов'язковий компонент соусів до страв з баранини. Невелика кількість свіжого листя м'яти поліпшує смак печені та дичини. Корисно додати трохи м'яти до тушкованої капусти, моркви, овочевих супів, маринадів до м'яса, риби, а особливо страв із сиру.

Медова продуктивність рослини — 320-500 кг з 1 гектара. Мед, зібраний бджолами з квітів м'яти, бурштиновий, ароматний, приємний, ледь охолоджуючий на смак.

Настій листків. 5 г листків м'яти перцевої на 200 мл окропу, настоюють 20 хв., проціджують. Приймають по 1/2-1/3 склянки 2-3 рази на день за 15 хв. до їди.

Відвар листків (зовнішнє). 50 г листя на 10 л гарячої води, кип'ятять протягом 15 хв., проціджують. Виливають у ванну. Цим же відваром обмивають уражені ділянки шкіри.

10 спритних хижаків, яких найбільше недооцінюють .......

http://i.piccy.info/i5/20/32/1653220/3333333_240.jpg

6. Медовий борсук.....



Важко навіть уявити, що звірятко з такою назвою може заподіяти кому-небудь шкоду. Вона скоріше представляється милою, пухнастою і абсолютно безпечною. Насправді ж цей борсук заслужено вважається одним з найбільш диких і безстрашних істот на планеті. У щоденне меню медового борсука входять кобри, шакали й маленькі крокодили - все, що може спіймати метровий хижак. Довгі й міцні кігті дозволяють йому легко лазити по деревах і добувати з вуликів личинки. Не заважає борсукові смакувати мед навіть цілий рій злих африканських бджіл - безстрашний хижак не припиняє трапезу навіть у момент небезпеки.

Калина.
http://zdorovye.info-lady.com/upload...y/kalina_1.jpg
Лікарська,харчова,декоративна рослина. Містить цукор, пектин, каротин, вітаміни С і органічні кислоти, дубильні та інші речовини.

З ягід готують начинку для пирогів, віджимають сік, готують сироп, желе, мармелад. У корі містяться вітаміни С і К, глікозиди, органічні кислоти.

У народній медицині плоди використовують як проносне, потогінну, заспокійливу, сечогінний засіб. Відвари і екстракти кори калини застосовуються як кровоспинний засіб при маткових кровотечах і хворобливих менструаціях. [Cut]

СІК КАЛИНИ. 1 кг ягід, 250 мл води, цукор чи мед за смаком. Плоди розім'яти, віджати сік, в мезгу налити води, проварити, відвар з'єднати із соком. Зберігати в холодному місці.

НАСТІЙ ПЛОДІВ. 20 г ягід розтерти, настоювати 4 години на 250 мл окропу. Пити по 100 мл 2-3 рази перед їдою при гіпертонії, атеросклерозі, гастритах, виразковій хворобі шлунка, застуді.

НАСТІЙ КОРИ КАЛИНИ. 10 г кори настоювати в термосі 4-6 годин на 250 мл окропу. Пити по 50 мл 3 рази перед їжею при судинних спазмах, судомах, неврозах, безсонні, маткових і гемороїдальних кровотечах.

Протипоказання: підвищена згортання крові, схильність до тромбоутворення, вагітність.

10 спритних хижаків, яких найбільше недооцінюють .......

http://i.piccy.info/i5/41/22/1662241...01.jpg_240.jpg

7. Мурахи-воїни.....



Більшість із нас неодмінно хоч раз чула про цих комах, однак навряд чи мала змогу належним чином їх оцінити. Існує чимало різновидів мурах-вояків, та найсильнішим вважається вид з Амазонки. Мурахи-воїни сягають до 3,5 см завдовжки й мають міцні щелепи в половину своєї величини. Рухаючись мільйонним військом, сліпі солдати змітають усе на своєму шляху. Їхньою здобиччю стають жаби, ящірки та набагато більші за розмірами комахи. Щодня небезпечні хижаки вбивають десятки тисяч жертв.

Липа серцелиста (tilia cordata);
родина Липових (ТІІіасеае);
http://fitoapteka.org/images/foto/115/2.jpg

При згадці про липу відразу виникає образ старої липової алеї у парку, посадженої сто чи двісті років тому. Липа — листопадне дерево, досягає висоти 25, рідко — 45 м. Для неї характерний великий діаметр стовбура — 2-3, інколи до 5 м. Кора молодої липи сіро-бура, на старих стовбурах темна, глибоко розтріскується. Крона дерева — куляста, циліндрична чи пірамідальна, густо вкрита листям. Листки чергові, дворядні, великі, округлосерцеподібні чи широкояйцеподібні, зубчасті, черешкові. Квітки двостатеві, білі чи жовтуваті, духмяні. Зібрані у щиткоподібні суцвіття. Цвітуть зазвичай у липні. Плід — горішок.

Це дерево живе довго: деякі особини доживають до віку 1200-1300 років, а в середньому — 300-400 років. Липа серцелиста утворює майже чисті липові ліси на західному схилі Уральських гір та у лісостеповій зоні Європейської частини Росії. Інші види липи (амурська, маньчжурська, сибірська) зростають у відповідних географічних регіонах. В Україні, крім липи серцелистої, яка є найпоширенішим видом і трапляється по всій території у лісах та чагарниках, ростуть такі види: липа кавказька (T. begoniifolia) — у горах Криму; липа пухнаста (71 tomentosa) -у широколистяних лісах та серед чагарників в Одеській області й Закарпатті; липа широколиста (Т. platyphyllos) — у мішаних і широколистяних лісах Західної України. Усі види липи широко використовуються в озелененні міст — вирощуються в садах та парках, ботанічних садах і мають ті ж властивості, що й липа серцелиста.

Липа — лікарська, медоносна, харчова і технічна рослина. Для медичних потреб під час цвітіння збирають квітки з дикорослих та вирощуваних дерев липи. Квітки зрізають ножицями чи секаторами. Заготовляють суцвіття разом з приквітками, так званий «липовий цвіт».

Не слід збирати суцвіття, уражені іржею або пошкоджені листоїдами. Із зібраного цвіту видаляють потемнілі приквітки та суцвіття. Сировину сушать у затінку на відкритому повітрі або у добре вентильованих приміщеннях. На сонці сушити суцвіття не можна. Термін зберігання готової сировини — 2 роки. Липовий цвіт є у продажу в спеціалізованих аптеках.

Квітки липи містять ефірну олію, глікозиди, сапоніни, кумарин фраксин, дубильні речовини, каротин (провітамін А), слизи, аскорбінову кислоту (вітамін С), мікрота макроелементи.

Препарати, приготовані з липового цвіту, збільшують діурез (сечовиділення), виявляють потогінну, заспокійливу і протизапальну дію. Вони також стимулюють виділення шлункового соку, збільшують секрецію жовчі та полегшують її відтік.

Настій липового цвіту здавна використовують у науковій медицині при застуді, гарячкових станах, а також при грипі та бронхіті. Часто вживають настої при запаленні нирок і сечового міхура. Препарати липового цвіту мають седативні властивості: їх застосовують як заспокійливий засіб при підвищеній нервовій збудливості.

У народній медицині настій липового цвіту використовують для лікування головного болю, істерії; допомагає він і при епілепсії, а також кашлі, шлункових і кишкових болях. Зовнішньо настій липових суцвіть використовують для полоскань при стоматиті, гінгівіті, ангіні, ларингіті, а у вигляді примочок і припарок — при набряках, шкірних виразках, запаленні гемороїдальних вузлів, ревматизмі та подагрі. Крім того, цей засіб застосовують при запальних захворюваннях жіночих статевих органів. Для полегшення стану хворих при нервових недугах приймають ванни з липового цвіту. Суцвіття липи входять до складу потогінних і сечогінних чаїв, зборів для лікування захворювань шлунка, кишечнику, печінки, нирок і сечового міхура.

Крім лікарських, липа має ще й чудові медоносні властивості. Вміст цукру у нектарі, що виділяється 100 квітками липи, коливається від 50 до 200 мг. У районах поширення липи серцелистої одна бджолина сім'я заготовляє до 10-15 кг меду. Медова продуктивність одного гектара насаджень досягає 800-1000 кг.

Липовий мед, так званий липець, належить до найбільш високоякісних сортів. Він світлий, з ніжним смаком та ароматом, кристалізується у білу однорідну масу. Мед, зібраний з далекосхідних видів лип, має кремовий відтінок, дуже ніжний на смак.

У господарстві люди здавна використовували луб та липову кору, зазвичай з липи серцелистої, — для виробництва мочала, з якого робили рогожі та лантухи. З липового лика плели личаки, кошики, козуби, решета та інші вироби.

Насіння липи містить солодкувату харчову жирну олію, що на смак нагадує мигдальну.

Настій липового цвіту. З столові ложки сировини на 200 мл окропу. Настоюють 10 хв., проціджують. П'ють гарячим по 1-2 склянки 2-3 рази на день після їди.

Настій липового цвіту (зовнішнє). 6 столових ложок сировини на 200 мл окропу. Настоюють 10 хв., проціджують. Для полоскання ротової порожнини та горла, а також для протирання обличчя при жирній шкірі.

Череда трироздільна
http://t3.gstatic.com/images?q=tbn:A...kYxQMU-lw2Uxlg
Череда трироздільна - в народі просто трава череда. При лікуванні алергії народними засобами здавна застосовують череду. З давніх часів траву череду застосовують при алергічних дерматитах, екземі, діатезі. Стимулюючи наднирники для виділення гормонів, які діють протиалергічні, череда допомагає при найскладніших захворюваннях. І це було з'ясовано зовсім недавно.

Народна назва «золотушна трава» висловлює суть трави череди, визначаючи сферу її застосування.
У різних довідниках можна зустріти: Використовується трава в дитячій практиці для приготування лікувальних ванн, при різних діатезах, що супроводжуються уртикарний висипом, скрофулезом, молочним струпом і себореєю голови.

Допомагає череда чудово. Але треба мати на увазі, що вона значно підсушує шкіру. Разом з чередою треба використовувати трави: лох сріблястий , календулу, мати мачуху, алтей. Ці трави пом'якшують шкіру.

Трава череди має сечогінну і потогінну дію, покращує травлення і нормалізує порушений обмін речовин в організмі. Є відомості про те, що мазь, приготовлена ​​з густого екстракту череди, ефективна при псоріазі.

10 спритних хижаків, яких найбільше недооцінюють .......

8. Хижий орел

http://i.piccy.info/i5/01/55/1665501...01.jpg_240.jpg

Неймовірно, але будучи найсильнішим птахом серед усіх, цей вид орлів чомусь не став таким відомим, як решта його одноплеменців. Доросла особина хижого орла сягає метра заввишки, а розмах крил має вдвічі більший за свій зріст. Птах небезпечно озброєний – його кігті сягають до 12,5 см, вони набагато довші, ніж кігті ведмедя грізлі. Хижий орел міцно тримає жертву, піднімаючи її вгору. Вага здобичі подекуди сягає 75% ваги хижака. Полює орел на мавп, лінивців та інших ссавців, які населяють дерева, а також на птахів, зокрема на папуг ара. Успіх у полюванні гарантує надзвичайно гострий зір орла. Побачити здобич величиною кілька сантиметрів з висоти понад 200 м – звична справа.

http://www.eco-live.com.ua/sites/def...nian_Devil.jpg
Тасманійський диявол
Тасманійський диявол (Sarcophilus laniarius) - ссавець сімейства хижих сумчастих; єдиний вид роду Sarcophilus. Його чорне забарвлення, величезна паща з гострими зубами, зловісні нічні крики та люта вдача дали першим європейським поселенцям підставу прозвати цього кремезного хижака «дияволом».
В даний час сумчастий диявол водиться тільки на острові Тасманія, хоча раніше він населяв і материкову Австралію. З материка він зник приблизно 600 років тому (за 400 років до появи в Австралії перших європейців), - імовірно, витиснений і винищений собаками дінго, завезеними аборигенами. У Тасманії європейські поселенці також безжально винищували сумчастих дияволів, оскільки ті вдирались до курників. Крім того, м'ясо сумчастого диявола виявилося їстівним і, за словами колоністів, на смак нагадувало телятину. В результаті по мірі освоєння острова сумчастий диявол відступав все далі в неосвоєні лісові і гірські райони Тасманії, і його чисельність неухильно скорочувалася, поки в 1941 р. полювання на нього не було офіційно забороненим. Зараз тасманійські дияволи є звичними у центральних, північних і західних частинах острова, на територіях, відведених під овечі пасовища, а також в національних парках Тасманії. Їх популяція схильна до сильних сезонних флуктуацій, оскільки щорічно влітку (у грудні-січні) молоді сумчасті дияволи залишають матерів і розсіюються по території у пошуках їжі. Однак 60% з них вмирають протягом перших декількох місяців, не витримавши харчової конкуренції.
Передостаннє різке скорочення чисельності сумчастих дияволів мало місце в 1950 р.; до початку епідемії DFTD їх популяція оцінювалася від 100 000 до 150 000 особин, з щільністю 20 особин на кожних 10-20 км². Вивіз тасманійського диявола на експорт заборонений; останній тасманійський диявол за межами Австралії помер в Каліфорнії в 2004 р. Зараз розглядається питання про присвоєння цим сумчастим хижакам статусу «вразливий» (Vulnerable) у Червоній книзі МСОП. Спільнота розробників ОС Linux вирішила звернути увагу громадськості до проблеми вимираючих видів. У версії Linux 2.6.29 отримала новий логотип: місце пінгвіна Tux тимчасово зайняв тасманійський диявол Tuz

Крушина вільхоподібна(крушина ламка) - чагарник, рідше деревце заввишки 1,5-3 м, із сімейства крушинових.
http://t1.gstatic.com/images?q=tbn:A...QMPaWxraR2oBpg
Використовується кора з молодих стовбурів і товстих гілок товщиною 0,5 см, зібраних ранньою весною (березень - квітень) під час сокоруху до появи листя. Для використання вона стає придатною тільки після зберігання не менше одного року або після годинного прогрівання при температурі 100 °.

Невитриманий кора викликає нудоту і блювоту.

У корі знайдені антраглікозіди, франгуларозід, глюкофрангулін і франгулін, які є основними діючими речовинами, вільні емодін, смолисті, крохмалисті і пектинові речовини. У листі і плодах, крім того, містяться алкалоїди.

Застосування крушини

Крушина знаходить застосування при атонічних запорах, спастичних колітах, запорах при вагітності, геморої, тріщинах прямої кишки і т. д. Призначається у вигляді відварів з кори. Дія настає через 8-10 годин після прийому.

Входить до складу проносних зборів.

У народній медицині відвар кори крушини застосовується як проносний засіб, при лихоманці, коросту, плоди - при водянці.

* Відвар: 2 столові ложки кори крушини на склянку окропу, кип'ятити на малому вогні 15-20 хвилин, настояти 2 години, процідити, прийняти перед сном 1/2-1 стакан.

10 неймовірних вчинків мам-тварин заради своїх дітей

http://www.eco-live.com.ua/sites/def...mal_mom_01.jpg

1 Гренландський тюлень
Цій дивовижній мамі доводиться вирощувати свого малюка на рухомій крижині, захищаючи його від браконьєрів-мисливців за хутром, а також від полярних ведмедів. Але це ще не все! Мама-тюленіха протягом 12 днів вигодовує свого малюка молоком 48% жирності. Сама вона при цьому не їсть. Малюк-більок (дитинча тюленя) набирає близько 2,3 кг ваги в день, тоді як його самовіддана мама щодня втрачає у вазі більше 3-х кілограмів.

Лілія біла.
http://t1.gstatic.com/images?q=tbn:A...HK9Y8lF7WYq_3I
Синоніми: Лілія білосніжна, Лілія кандідум, Лілія Мадонни.
Сімейство: Лілійні (Liliaceae Juss.)
Опис: Лілії - багаторічні трави, забезпечені цибулинами, що складаються з м'ясистих низових листів, розташованих черепитчато, білий, рожевого або жовтуватого кольору. Стебло - у різних форм буває від зеленого до пурпурно-чорного кольору й досягає висоти 2м. Стеблових коренів немає. Листя - прикореневі, а також сидячі на підставі стебла, обратноланцетние. У основи стебла - 25см в довжину - що в 4 рази довше верхніх листків.
Суцвіття - кистевидное, конічної форми, несе до 30 квіток. Квітки - чисто білі, з золотисто-жовтими пильовиками, воронкоподібні, до 10см в діаметрі і 12см в довжину. Пелюстки одних форм широко заокруглені, а в інших - сильно загострені. Квітки мають приємний аромат. Цибулина - біла або жовтувато-біла, жовтіючому на світлі, до 15см в діаметрі. Великі лусочки цибулини безпосередньо переходять в листя, утворюючи прикореневу розетку листя. Цвіте в червні-серпні. З лікувальною метою використовуються квіти, листя і цибулини. Квіти і листя заготовляють в червні-серпні, цибулини - восени і ранньою весною.
Сама назва роду Lilium пов'язано з білосніжною забарвленням цього чудового виду - з давньогрецької "li" перекладається, як "білизна". Ця лілія стала символом Мадонни (Діви Марії) і Архангела Гавриїла.
Походження: східна частина Середземномор'я - Ліван, Палестина, Македонія (Греція). У природі росте на скелястих вапняних схилах гір, в ущелинах, на висоті 200м 800-1, серед чагарників.
Використовувані частини: свіжі квіти
Метод отримання: мацерація свіжих квіток лілії білої в деодорірованном мсле соняшника (Helianthus annuus)
Характеристика: текуча масляниста рідина
Колір: світло-жовтий
Запах: легкий, характерний для лілії
Хімічний склад: Вивчено не повністю. Відомо, що цибулини містять вітаміни, слизові речовини і цукор.
Склад масла Соняшнику:
поліненасичені жирні кислоти: лінолева (Omega-6) 67%;
мононенасичені жирні кислоти: олеїнова (Omega-9) 20%,
насичені жирні кислоти: пальмітинова 5%, стеаринова 5%.
Властивості:
Визначаються складом ненасичених жирних кислот. Масло Соняшнику володіє поживними, захисними, пом'якшувальними, поновлюючими властивостями, повертає шкірі еластичність і свіжий колір обличчя, оберігає від передчасного старіння.
Біла лілія відома своїми протизапальними і поновлюючими властивостями: Мацерат дуже ефективний у догляді за тонкою чутливою шкірою, пошкодженою шкірою (почервоніння; проблеми, пов'язані з народженням дитини; старіння шкіри), запобігає появі пігментних плям.

Показання:

* Роздратована шкіра;
* Ушкоджена шкіра;
* Пігментація, в т.ч. вікова;
* Засоби по догляду за сухою чутливою шкірою

Методики зовнішнього застосування:
Мацерат Лілії Білій може використовуватися в чистому вигляді, в суміші з іншими жирними маслами, з ефірними маслами, у складі кремів, масок і т.п. - Для догляду за шкірою.

Заходи безпеки: невідомі.

Використання в народній медицині: Цибулини мають сечогінну, відхаркувальну, знеболюючу, протизапальну дію, а свіже листя і квітки - пом'якшувальною і знеболюючим.
Спиртову настоянку цибулин народна медицина рекомендує при хронічних бронхітах як хороший відхаркувальний засіб, а також як тонізуючий і сечогінне. При болях у м'язах і суглобах, в ділянці нирок при радикулітах 2 ложки квіток і 2 ложки листя настоюють 3 тижні на сонці в 150 г соняшникової олії. Застосовують для втирання.
Народна медицина рекомендує подрібнену цибулину лілії білої використовувати як зовнішній засіб при наривах, фурункульозі. Для цих цілей застосовують цибулину, зварену з молоком.
Для видалення веснянок вживають відвар квіток лілії разом з медом і гірчичною борошном у рівних кількостях. Воду, перегнанную з квітками, використовують з косметичною метою для умивання обличчя.

Додаткова інформація. Історія: У країнах Близького Сходу біла лілія вирощувалася як декоративна і лікарська рослина - з пелюсток отримували запашне масло і мазі. Зображення цих лілій можна знайти на пам'ятниках (барельєфах, фресках, скульптурах) Стародавньої Ассирії і Стародавній Греції. У Греції християнська релігія зв'язала цю квітку з образом Діви Марії - саме з цією квіткою зображували її скульптори і живописці епохи Відродження. За римської міфології Лілія білосніжна виросла з краплі молока Юнони. У Римі, в урочистостях, присвячених богині Флори, крім троянд, завжди були присутні білі лілії - символ вишуканості та благородства.
У 1576 році в Бельгії з Венеції була завезена ще один різновид білої лілії - L. candidum var.cernium. Цей різновид була завезена під ім'ям Sussan Zambach, у перекладі - "запашна лілея". У Франції, з часів Хлодвіга, ця лілія стала символом королівської влади - її зображення прикрашає герби королівського роду. За легендою - засновнику Французької монархії Хлодвігу, під час битви, з'явився архангел з білою лілією в руках, який благословив майбутнього монарха. У 1793 році республіканці, бажаючи принизити династію Бурбонів, стали таврувати зображенням цієї лілії каторжників - але сама квітка був завжди улюблений європейцями. І донині в садах Європи можна зустріти, що вирощуються там, білі лілії.
До Росії ця лілія була завезена за Петра I, де її називали лілією Мадонни і почали вирощувати в Літньому Саду С.-Петербурга. Білі лілії прикрашали важливі служби російської православної церкви - Різдво Христове і Хрещення. Ці лілії вирощувалися при російських дворянських садибах, а поети присвячували їм свої вірші.

РЕЦЕПТИ

Очищаючий масло з Лілією білої (Tiphanie)
Необхідний флакон з помпою на 100 мл

Бавовни масло 2,5 мл
Мацерат Лілії білої 93 мл
Мацерат Алое Віра 2,5 мл
ЕМ селери 16 крапель
ЕМ Моркви 16 крапель
Ароматичний екстракт Груші 33 краплі
Змішати всі інгредієнти послідовно, ретельно розмішати.

Рецепт від Argonavta79 : Взяти літрову банку сім квіток лілії залити до повного самогоном або розведеним спиртом. Поставити в темне місце настоювати два тижні не поціджувати. Змазувати тяжко заживаючі рани, при болях в ногах,коліках змащувати болючі місця до повного втирання, зубних болях змочити вату і прикладувати до місця болю. При болях голови змащувати настоєм віски і потилицю. Квітка лілєї білої відома здавна ( доречі вона зображена на давніх іконах поряд з Матірю Божою).