«Або я виходжу з ним, або звідси живим не вийде ніхто!»
Сумна розповідь про те, як чотирилапі прикордонники із зони АТО врятували наших хлопців, заплативши своїми життями. А ще про те, що в історії є дивовижна здатність – нагадувати нам про давні події через події, котрі відбуваються зараз.
Це сталося на початку липня минулого (2014) року в Луганській області. Тор – пес-прикордонник – один із тих, хто загинув у зоні АТО, виконуючи службовий обов’язок. Його господар Владислав, який проводив з Тором весь час, каже, що якби не пес, то його і багатьох інших хлопців уже б давно не було в живих.
Наших хлопців тоді «сепари» обстрілювали безперервно: з РПГ, кидали гранати, стріляли з мінометів, з великокаліберних кулеметів. Обстріли проводили з житлових будинків. 2 дні військові провели в облозі, 2 дні ніхто не приходив на підмогу. А гуркіт стояв такий, що навіть в оного з наших бійців пішла з вуха кров.
А стріляти у відповідь не можна, в будинках – люди, мирне населення.
Але й штурмом облогу, де знаходилися наші прикордонники, вороги довго не брали.
Чому?
Разом з нашими хлопцями були собаки. «Сепари» знали, що там є службові вівчарки, але не знали, скільки їх у прикордонників. Думали, багато. Можливо, саме це стало стримуючим фактором. І противник довго не брав штурмом сховище наших хлопців. Адже ніхто не хотів зустрічі з натасканою розлюченою вівчаркою.
Як тільки видавалася хвилина затишшя, наші солдати бігли годувати і поїти своїх чотирилапих товаришів. Солдати насипали їм корми, наливали води, гладили, заспокоювали і говорили, що «скоро все закінчиться, і …»
Скоро все закінчилося …
Собаки тоді загинули майже всі. Потім вони були нагороджені посмертно. Але кажуть, що один пес все-таки вижив:
Наш прикордонник взяв в одну руку повідець з собакою, в іншу – гранату, висмикнув чеку, вийшов назустріч ворогу і закричав:
«Або я виходжу з ним, або звідси живим не вийде ніхто!»
Багато хто з учасників тодішнього протистояння зараз повертається знову в АТО. Такі, як Богдан, – саме для того, щоб «помститися за свого собаку».
А ще дуже хочеться нагадати схожу історію, яка сталася в далекому 1941-му. На сцені все ті ж: прикордонники, їхні собаки та озброєна до зубів армія ворога. Того разу службові собаки допомогли затримати наступ окупантів на 2 дні. Знову 2 дні, як і в 2014-му …
Правда, тоді, в 41-му, собак було набагато більше. Але хіба в кількості справа? Навіть якби був всього один собака, і той би, не замислюючись, вступив у бій з цілою армією ворога. У чотирилапих мета одна – захистити господаря. І зроблять це вони, ні хвилини не задумуючись, що за це доведеться віддати своє життя.
На місці нерівного бою 41-го року, в якому загинули і люди, і собаки, в селі Легедзино (Черкаська область) в 2003 році поставили пам’ятник прикордонникам і їхнім собакам – чотирилапим героям.
Як парадоксально: ті, з ким наші діди воювали тоді, в 41-му проти нацистів, самі стали ворогами. Але час розставляє все і всіх по місцях. І тільки він показує, хто справжній друг і захисник.
Пройде війна, ми здобудемо перемогу, і на цьому місці в Луганській області стоятиме пам’ятник на честь собак-прикордонників, котрі захищали нашу землю і врятували наших хлопців.
Джерело: