[симчич]

Стаховський: «Якщо людям не подобається жити в Україні, вони можуть зібрати речі і переїхати в Росію»

Український тенісист розповів про своє ставлення до війни на сході країни.

52-а ракетка світу, український тенісист Сергій Стаховський в інтерв'ю журналістам розповів про своє ставлення до війни на сході країни.

Про те, чому він так гостро реагує на події в Україні

«В Україні я вже давно не живу, перебуваю там обмежений час, оскільки у тенісистів графік розписаний. У мене в Києві живуть батьки, брат, бабуся. У Києві поховані мої бабуся і два дідусі. Мої прадіди поховані в Україні. Мене це прямо стосується. Я народився в Києві, я виріс у Києві. Можливо, ви скажете, що я народився в СРСР, але я народився в Україні. Для мене те, що відбувається в моїй країні, дуже важливо, оскільки там гине величезна кількість людей, я б навіть сказав, величезна кількість хороших людей. Вони гинуть там за свою ідею. Багато не дуже сумлінних громадян ховаються, тому що у них ідеї немає. Ми залишимося з тим, що у нас в країні не залишиться людей, які чогось варті, тому що вони всі загинуть у війні. Це страшно».

Про змішування спорту і політики

«Я знаю всіх гравців досить давно. Ми всі дуже добре спілкувалися, оскільки з російською у мене ніколи не було проблем. Звичайно, коли це все почалося в Криму і тривало в Донбасі, то у мене були певні епізоди з представниками Росії, ми їх продискутували. Я вірю, що спортсмен може бути і має право бути поза політикою. Але те, що спорт знаходиться поза політикою, – це глибока помилка мільйонів людей. Тому що спорт є невід'ємною частиною політики, інакше чому президенти 140 країн світу присутні на відкритті Олімпіади? Чому президенти присутні на фінальних матчах чемпіонату світу з хокею, Ліги чемпіонів з футболу? Чому, якщо це аполітично? Тому що величезні гроші зав'язані в спорті. А де величезні гроші, там політика».

Про спілкування з російськими тенісистами

«Я дуже добре і давно дружу з Михайлом Южним, з його тренером. Я є хрещеним у його молодшого сина. Ми продовжуємо спілкуватися. Можливо, трошки менше, я його дуже давно не бачив. За фактом у нас були якісь розбіжності, але ми їх вирішили. У нас немає більше конфліктів».

Про відмову спілкуватися з російськими ЗМІ

«Це із-за поведінки російських ЗМІ, з-за того, як вони показують і висвітлюють ситуацію в Україні. Я вважаю, що люди, які працюють і кажуть, що, мовляв, ми спортивне відділення, ми не маємо нічого спільного з тими людьми, які пишуть новинні статті про політичні події, про військові, – я вважаю, що це все неправда, насправді. Чи використовую я спорт як платформу? Так, я використовую. В минулому році я писав статтю навіть в Sport Illustrated, по-моєму, це якраз був лютий, початок всіх подій, це початок Криму, початок Донбасу. Вони її опублікували. Згодом вони кілька разів запитували, чи не хочу я написати продовження, але я тенісист, а не журналіст. Мене досить часто запитують, коли беруть інтерв'ю, як ситуація, чому? Я свої відчуття ніколи не приховував і приховувати сенсу не бачу. Я там був. Я їздив туди ще в середині минулого року, був у Дебальцевому, був в Краматорську, був на передовій, був у Костянтинівці, тобто в місцях, де тоді були українські війська».

Про те, що на сході України є люди, які дійсно хочуть жити в Росії

«Я не сперечаюся. Але як ви хочете визначити кількість людей, яким подобається Росія? Якщо мені не подобалося в Україні... Я вам скажу чесно, я не міг тренуватися і навчатися тенісу в Україні, мені було неможливо продовжувати кар'єру в Україні, через що мені довелося виїхати. Я приїхав до Чехії, я прожив у ній 7 років, після чого я переїхав в Братиславу, прожив ще близько 5 років. Потім я жив у Лондоні. Суть в чому? Я поїхав, тому що я не зміг знайти того, що мені потрібно, в Україні. Якщо людям не подобається жити в Україні, вони можуть зібрати речі і переїхати в Росію».

Про значення всіх подій в Україні для майбутнього народу

«За останній рік створилася більше, ніж створювалося за 20 років незалежності. Таке відчуття у мене, як у тенісиста, який виступає за країну з 2004 року, грає в Кубку Девіса. Так, люди почали більше цінувати і свій прапор, і свою країну, і свою національність. У мене дружина з Росії. Так, вони давно переїхали в Угорщину. Вона закінчила угорську школу, вона говорить угорською. Але вони з Сибіру. Цей конфлікт, на жаль, зруйнував багато сімей, але нам пощастило, ми були сильнішими цього, були мудрішими, то ми вирішили до цього не доходити. До чого я веду? Зараз, коли я бачу українців на вулиці, можна сказати: "Слава Україні!", і отримати відповідь – "Героям слава!", "Слава Україні!". Дрібниця, але приємно. І я питав у дружини, а вона може щось таке сказати російською та отримати відповідь? Напевно, немає».