ЇСТІВНІ ПЛОДИ І ЯГОДИ
УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ
Брусниця звичайна (Rhodococcum vitis-idaea L.). Народна назва – брусниця, ґоґоци, кам’янка, борівка, бруслина. Харчова, вітамінозна, медоносна та лікарська рослина. Невисокий кущик родини брусничних (10-28 см заввишки) з повзучим довгим кореневищем. Цвіте у травні – червні, ягоди достигають у серпні – жовтні. Часом утворює суцільні зарості на площі у кілька гектарів. Ягоди вживають свіжими і переробленими. З них готують варення, компоти, джем, начинку для цукерок, пастилу, сік, маринади, екстракти, напої. Квашена брусниця має приємний смак і може довго зберігатись.
Брусницю застосовують як гарнір до м’ясних і рибних страв, добавляють у салати. Високі харчові й смакові властивості брусниці зумовлені наявністю у них цукрів, органічних кислот: лимонної, яблучної, молочної, янтарної, бензойної, саліцилової. Кущ брусниці вічнозелений і живе до 300 років. Ягоди брусниці не псуються при зберіганні завдяки бензойній кислоті, яка надійно консервує плід. Цілющими властивостями володіють не тільки ягоди, але і листя брусниці. Відвар з листя брусниці володіє антисептичними властивостями. Рекомендують вживати при захворюваннях печінки, артриті і остеохондрозі.
Завдяки наявності бензойної кислоти ягоди брусниці тривалий час зберігаються у свіжому вигляді. Крім того, ягоди містять пектинові й дубильні речовини, глікозиди арбутин і вакцинін, провітамін А, вітамін С. Ягоди збирають з середини серпня до перших заморозків. Збирають брусницю вручну, за допомогою гребінців або комбінованим способом. Ягоди брусниці транспортабельні, добре зберігаються. Ягоди брусниці багаті на цукор і органічні кислоти і застосовуються при гіпертонічних захворюваннях і гастритах. А настій з брусничних ягід радять приймати при високих температурах і лихоманці. Брусничний сік не тільки добре вгамовує спрагу, але й знижує артеріальний тиск, а також надає заспокійливу дію на організм.
Буяхи (Vaccinium uliginosum L.). Місцеві назви – лохина, п’яниця, голубиця, голубика. Якщо в горах зустрінете кущі з ягодами, подібними до чорниці, з блакитно-восковим покриттям на листках – це буяхи (лохина). Ягоди лохини крупніші, ніж у чорниці, м’якоть зелена, а сік світлий. Ця рослина має природну перевагу, яка гарантує їй велике майбутнє у культурному вирощуванні. Лохина невибаглива, росте на бідних ґрунтах, торф’яних болотах, у сирих лісах.
Велике значення має той факт, що вона стійка до різних бактеріальних захворювань і шкідників. Лохина не потребує захисту хімічними засобами. Лохина представляє собою чагарник родини брусничних дуже розгалужений, з буруватою або темно-сірою корою, молоді гілочки зелені. Плід – ягода, грушоподібна або овальна (9-12 мм завдовжки) синя з сизим нальотом, всередині із зеленуватим м’якушем. Насіння численне, ясно-коричневе, загострене, у формі півмісяця, з сітчастою шкіркою. Цвіте у травні, плоди достигають у липні-серпні. Буяхи, як і інші ягідники, дуже чутливі до пізніх весняних приморозків, кількості опадів. Велику роль у зав’язуванні плодів відіграють бджоли-запилювачі. Харчова, вітамінозна, лікарська, медоносна, танідоносна, декоративна рослина. Ягоди буяхів споживають свіжими і переробленими. Їх сушать, використовують для виготовлення соків, компотів, варення, вин, джемів, желе, мусів.
В ягодах містяться вуглеводи, лимонна, яблучна, щавлева кислота, пектини, дубильні й фарбувальні речовини і залізо. Пектинові речовини, які містять плоди, зв’язують токсини, радіоактивні і важкі елементи (кобальт, стронцій, олово) і виводять їх з організму. Солей і заліза в лохини вдвічі більше, ніж у яблуках та грушах. У насінні буяхів міститься 28-32% олії. Ягоди мають досить високий вміст вітаміну С (до 28 мг %), який зберігається при переробці, каротин, вітамін РР. За біохімічними показниками не поступаються чорниці.
Водянка чорна (Empetrum nigrum L.) – багнянка, батівка, воронячка чорна, глода багняна, глуханя, голубель. Вічнозелений низькорослий чагарник родини вересових з листками, схожими на хвою. Цвітуте у травні – червні. Плід – чорна ягодоподібна кістянка діаметром до 5 мм. Найчастіше водянка росте в сухому мохово-лишайниковому і кам’янистому грунті, а також на піщаних схилах. В Карпатах зустрічається на субальпійських і альпійських луках, торфових болотах.
Усі частини рослини містять багатий набір біологічно активних сполук: дубильні речовини, флавоноїди, органічні кислоти і вітаміни, зокрема рутин (вітамін РР), каротин (вітамін А), аскорбінову кислоту. Плоди рослини виявляють сечогінну і протицинготну дію. Здавна в народній медицині відвари і настої водянки застосовують при стомлюванні, головних болях, як засіб, що заспокійливо діє на центральну нервову систему. Ягоди водянки кислуваті на смак й водянисті. Вони добре тамують спрагу – про це потрібно знати мандрівникам. Плоди їдять свіжими, заморожують про запас, використовують для приготування соків і варення. Крім того, з них роблять водянкову настойку на горілці. З ягід рослини отримують барвник для фарбування вовни і шкіри у вишнево-червоний колір. Використовують плоди водянки і для підфарбовування кондитерських виробів та напоїв. У хімічний склад водяники входять полісахариди, пектини, ефірна олія, смоли, цукор.
У плодах міститься глюкоза, сахароза, фруктоза, жирна олія і віск. Плоди і надземну частину рослини використовують у лікувальних цілях. Настій з трави допомагає від діареї та інших проблем шлунково-кишкового тракту. Відвар з кореня водянки ефективний при захворюваннях очей. Спиртовою настоянкою зі стебел і листя водяники лікують епілепсію і параліч, цей засіб також призначають при порушенні обміну речовин. Відвар з листя застосовують для зміцнення коренів волосся. Чай з трави рекомендують при хворобах нирок, він має тонізуючий ефект. Гілочки водяники використовують як ранозагоювальний засіб.
Глід колючий (Crataegus oxyacantha) – кущ або невелике дерево родини розових. Рослина глід в перекладі з грецького означає «сильний» (cratanos) від чого і пішла назва роду глодів – Crataegus. Це не дивно, оскільки ця рослина має тверду міцну деревину, стійко переносить несприятливі умови довкілля і живе декілька сотен років. Глід з давніх часів відомий, як незамінний сердечний помічник. Глід – кущ, або невелике дерево заввишки 5-6 м. Це широковідома в народі рослина, що росте в лісах і перелісках, на кручах, пагорбах, високих берегах річок, над урвищами. Гілки рослини мають гострі і міцні (розміром 2 см і більше) колючки. Плоди світло- або криваво-червоні. Цвіте глід в кінці травня, плоди достигають на початку вересня.
Для медичного використання заготовлюють квітки, листки та плоди глоду колючого. Квітки та листки збирають напочатку цвітіння рослини, плоди в серпні-вересні. В плодах глоду наявні аскорбінова кислота, ретинол, сапоніни, ненасичені жирні кислоти (масляна і лінолева), цукри, дубильні і фітостеринові речовини, білки. Препарати квіток і плодів глоду (настої, спиртові настойки, рідкий екстракт плодів) тонізують серцевий м’яз, знижують збудливість центральної нервової системи, посилюють кровопостачання коронарних судин серця і судинмозку, усувають тахікардію та аритмію, поліпшують сон, самопочуття.
Знижуючи збуджуваність центральної нервової системи, препарати глоду дають значний антиалергічний ефект при захворюваннях, спричинених різними алергенами. Деякі компоненти цієї ягоди рідко зустрічаються в природі і дуже цінні для організму. Наприклад, урсолова кислота, спектр корисної дії її дуже широкий, вона виявляє протизапальну, антимікробну, судинорозширювальну дію. Однак зловживати ягодами глоду не варто. Якщо сильно захопитися поїданням цієї ягоди (більше ніж 150 г ягід в добу) може порушитися сердечний ритм, знизитися кров’яний тиск.
Горобина звичайна (Sorbus aucuparia). Місцеві назва – грабина, горобина. Невисоке листопадне дерево або кущ родини розових до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Плід – кулястий, оранжево-червоний. Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, та лісових галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Харчова, деревинна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина.
Плоди горобини використовують головним чином для переробки, у свіжому вигляді вживають у їжу. Вони добра сировина для лікеро-горілчаного, безалкогольного, кондитерського виробництва. При консервуванні з них готують желе, цукерки типу «горобина в цукрі», повидло, мармелад, варення, пастилу. Плоди горобини містять цукри, яблучну, лимонну, винну й янтарну кислоти, дубильні і пектинові речовини, сорбіт і сорбозу, амінокислоти, ефірні олії, солі калію, кальцію, магнію, натрію. Плоди використовують як полівітамінний засіб і каротиновмісну сировину. Наявність вітаміну Р ставить горобину на одне з перших місць серед інших плодових рослин. Препарати з плодів горобини знижують кількість жиру в печінці і холестерину в крові. Свіже листя надають протигрибкову дію. Для цього їх ретельно розтирають, прикладають до уражених ділянок і прибинтовують.
Ягоди горобини застосовують в свіжому чи сушеному вигляді в якості лікувального і профілактичного засобу при станах, що супроводжуються вітамінною недостатністю. Сік з свіжих ягід рекомендують при пониженій кислотності шлункового соку. Сухі і свіжі ягоди горобини застосовують в якості вітамінного засобу. Ще з часів сивої давнини горобина користується любов’ю і повагою. Важко назвати дерево, яке б користувалося такою ж популярністю, як горобина. Люди вірили, що вона приносить щастя, складали про неї пісні, легенди і міфи.
Журавлина звичайна (Oxycoccus palustris Pers., Vaccinium oxycoccos) – вічнозелена рослина роду Vaccinium родини вересові (Ericaceae). Місцеві назви – журавлина, журавлика, жаровиця, багнєнка. Релікт льодовикового періоду. Назва виникла, мабуть, унаслідок скорочення словосполуки журавлина ягода; ця рослина росте на болотах, де водяться журавлі. Вічнозелений слаборозгалужений сланкий кущик родини брусничних (15- 30 см заввишки). Плід – темно-червона соковита ягода (8-18 мм у діаметрі). Ягоди варіюють за формою від кулястих до грушоподібних, багатонасінні, зимуючі. Насіння (1-2 мм завдовжки) яйцеподібно-видовжене, на верхівці серпоподібне з крупносітчастою шкіркою. Росте журавлина у заболочених соснових і мішаних лісах, на оліготрофних і мезотрофних болотах.
Світлолюбна рослина. Віддає перевагу вологим та холодним місцевостям. Цвіте у травні – червні, плоди достигають у вересні. Харчова, вітамінозна, лікарська рослина. Ягоди вживають у їжу як свіжими, так і переробленими у вигляді соків, сиропів, екстракту, лікерів, наливок, вин, варення, желе, мармеладу, начинок, виробів типу «журавлина в цукрі». Пектинові речовини, що містяться в ягодах, мають прекрасні властивості утворювати желе і надавати кондитерським виробам з неї високої якості. Ягоди вкриті восковим нальотом, який запобігає їхньому загниванню, а завдяки бензойній кислоті вони можуть зберігатися тривалий період (близько 10 місяців) у свіжому вигляді. У народній медицині ягоди журавлини застосовують при гіпертонії та при зниженій кислотності шлункового соку.
Сік і екстракт з ягід п’ють як протигарячковий і вітамінний засіб. Ягоди журавлини мають жарознижуючий ефект, чудово втамовують спрагу, виводять із організму токсини, які накопичуються під час застуди. А журавлинний сік, змішаний з медом, не тільки допомагає відкашлюватися й боротися з ангіною, але й підвищує імунітет. Збирають ягоди з настанням перших приморозків і до утворення снігового покриву, а поновлюють збір після танення снігу. При обох способах ягоди треба збирати обережно, не пошкоджуючи їх, бо деформовані швидко псуються. Корисні властивості журавлини проявляються у будь-якому вигляді споживання продукту – як у свіжому, так і в мороженому і консервованому виді, адже при додаванні консервантів (приміром, протерта журавлина з цукром) вітамінні компоненти журавлини зберігають свою активність набагато довше.
Калина звичайна (Viburnum opulus); місцеві назви: карина, калена, калинина – високий гіллястий кущ заввишки 2-4 м з сірою корою, родини Адоксових (Adoxaceae). Лікарська, харчова, вітамінозна, медоносна, фарбувальна і декоративна рослина. Плоди – ягодоподібні червоні, овальні кістянки (6,5 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть зимою. Цвіте у травні – червні, плоди достигають у вересні – жовтні.
Плоди калини містять цукор, білки, ізовалеріанову й оцтову кислоти, дубильні і фарбувальні речовини, вітамін С, флавоноїди та інші. Органічні кислоти у стиглих плодах калини звичайної представлені, в основному, яблучною, лимонною, мурашиною, каприловою, валеріаною, ізовалеріановою і хлорогеновою, є також сліди хінної, кофейної і оцтової кислот, що становлять до 3%. Здатність накопичувати аскорбінову кислоту до певного рівня є генетично зумовленою видовою ознакою рослини. Калина є акумулятором таких хімічних елементів, як калій, залізо, алюміній, цинк, марганель, мідь, бром, селен, нікель, стронцій, срібло, йод, бор.
Плоди використовують як вітамінний засіб, при шлункових і простудних хворобах. Калина зміцнює імунітет та очищає кров. Є дані про високу активність плодів проти деяких бактерій і вірусів. У народі з плодів калини готують начинку для пирогів, киселі, пастилу, приправи до м’ясних страв. Роздавлені ягоди з насінням або віджатий сік можна змішувати з цукром у співвідношенні один до одного і зберігати в підвалі або холодильнику. Завдяки високому вмісту пектинів плоди калини використовують для виготовлення мармеладу, їх консервують, готують наливки, лікери, фруктово-ягідні вина, застосовують, як чайно-кавові сурогати.