[Igor1031]

Евакуйовані з Олешок люди.

Дві літні жінки.

- А что вы ели все это время?

- Ой...Всякое было...Траву даже ели, коржики пекли из неё.

- А надежда у вас на что была?

- Только на Россию. Что придет, спасёт, мы к этим гадам больше не хотим!

Дуже літній чоловік.

- Був страшний випадок. Я стояв, мене про щось питали два руських солдата. І тут летить ФПВ-дрон. Той руський, що поменше, в кущі стрибнув. А той, що крупніший, взяв мене за плечі, став за спину мені і тримає. Як щит. Дрон, мабуть, наш був, бо далі полетів, не вбив мене разом з тим, що за мною ховався.

Тобто не у віці справа, не треба казати, що старі пердуни всі кончені.
Я не знаю в чому справа, не можу знайти чіткий рецептор на оце ушкодження мозоку.

Я не можу зрозуміти навіть теоретично, як людина, яка їла траву, жила на згарищі і бачила навколо себе зруйноване своє життя, може казати, що чекала порятунку від тих, хто все спалив і примусив її траву їсти.

Я не можу зрозуміти, які можуть бути трактовки подій. Все ж просто як два плюс два. Ви жили. У вас все було ок. У вас була хата, господарство, ви не їли траву. Потім прийшов окупант, знищив все навколо, а ти такий сидиш:

- О, теперь заебись. Теперь надо траву есть. Все как я хотела.

Молода дівчинка з Донецька:

- Я дончанка. Я выросла на войне. Я хочу, чтоб Украина нас оставила в покое

Я:
- Привіт. Я теж дончанка. Я виросла у нормальній країні, де нікого не забирали на підвал і не вбивали ані за мову, ані за язык. Я хочу, щоб Росія нас залишила у спокої. Що будемо робити?

Девочка:

- Нет, я верю! Ты не можешь быть дончанкой, тут все за Россию.

Дівчинка не пам'ятає футбольні матчі під жовто-блакитними прапорами на Донбас Арені. Дівчинка була малою, коли у березні 14го вся площа Леніна була жовто-блакитною.
Вона навіть теоретично ніколи не задумається, куди ділися всі ці люди, "не дончани", бо вона не знає, як було. І їй про те не розкажуть. В її світогляді мене не існує.

І я не знаю, що з цим робити.
Я вважаю, що єдиний варіант позбутися ждунів, чи отаких дівчаток в разі деокупації, це потяги з валізами на Москву. Примусово. Без розмов. Продаж майна, яке ти мав до 14го, і на вихід.

Проте жоден український політик на це не піде. Ні зараз, ні потім. Але так не хочеться жити поруч з людьми, у яких в головах не народжується зв'язок між окупацією і травою на вечерю.

Таня Адамс

ПиСи
Люди хронічно читають альтернативними органами.
Я не писала, що ці жінки евакуювалися в Україну. Вони виїхали в РФ і там давали інтерв'ю