ДЕРЖАВА ВТРАЧЕНИХ НАДІЙ
Живу в державі втрачених надій
І сподівань, похованих навіки.
Де треба йти – тобі накажуть “стій”,
І ти стоїш: невільник чи каліка?
Система, де панує лиш свавілля,
Яка людину волі позбавляє,
Мов поле, де росте отруйне зілля,
І ліків від якого в нас немає.
Нема? Чи, може, не шукали
Тих ліків від своїх страхів і вад?
Самі себе давно ми ошукали
І все невпинно котимось назад.
Та час настав сказати “ні” неволі,
Сказати “ні” злиденності своїй.
Пора кермо забрати у недолі
Й піти нарешті з ворогом у бій.
Пора з обіймів вирватись біди,
Зректися ідолів, що волю в нас приспали,
Пора зійти зі шляху в нікудИ
І відродити те, що поховали!