МОНОЛОГ ПСА З ПРИТУЛКУ.
.. Які ми, люди, все-таки жорстокі... В кого піднялась рука на цього гарного пса, з невимовно страждаючим виразом очей, вигнати з дому чи віддати в притулок?
Хіба залізна каструля з дешевим собачим кормом, та абияк склепана будка замінить йому господаря?
Він хоче поділитись своєю любов"ю до нас. Тільки з ким? Адже хтось вже зрадив його безкорисливе і світле кохання. Так віруючі люди люблять Бога. Так Бог кохає нас.
ПОСЛУХАЙТЕ МОНОЛОГ:
"...Я марно чекаю;
- Я втратив надію.
- Ще гавкати смію,
- Та тільки лякаю..
___________________
В притулку годують,
Але без любові,
Й моєї гордують,
Дворняжої крові..
Я ж пес, а не шляхтич,
Й висять мої вуха:
Одному ж, все важче,
Як поряд, лиш скруха..
- Я хочу додому,
Я хочу кохання;
А маю лиш втому,
Й даремне чекання..