Постать М. Міхновського в історії України.
Значення постаті М. Міхновського важко переоцінити. Сумніви, втрата сил, терпіння повертають деяких назад, але є ті, хто йдуть до вершини, а коли сили вичерпуються, чекають на зміну, у руки якої можна передати естафету. Такою верхівкою була для нашого народу самостійність.
Слова “Самостійна Україна” стали молитвою, схожою на “Отче наш”, яка дала сили вже на останніх етапах шляху нашим національним провісникам.
Упродовж багатьох років у радянській історіографії Миколу Міхновського зображували як запеклого націоналіста, ворога українського народу. Його ідеї, погляди тлумачили як консервативно-мракобісницькі, подібні до ідей Ніцше та інших реакційних західних теоретиків. Тим часом Міхновський мріяв про єдину, неподільну, вільну Україну - державу робочих людей від „гір Карпатських аж до Кавказьких”.
Нащадок старого козацького роду Микола Міхновський народився у 1873 році у селі Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині. Батько Миколи - Іван, свято беріг національні традиції і, як парох цього села, сміливо правив богослужіння українською мовою.
Після закінчення Прилуцької гімназії Микола вступив на правничий факультет Київського університету імені Святого Володимира.
Влітку 1891 року на могилі Т.Шевченка в Каневі українські студенти Іван Липа, Микола Байздренко, Володимир Боровик та Михайло Базькевич створили підпільне “Братство Тарасівців”. Його програма була складена в містечку Глинськ (тепер село в Роменському районі Сумської області). У Києві до них приєднався Микола Міхновський, який розробив основні засади Братства і організував найчисельнішу групу тарасівців. До Братства належали Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Микола Вороний, Володимир Самійленко та ряд інших визначних письменників та науковців. У 1893 році російській поліції вдалось розгромити організацію.
В січні 1898 року Міхновський переїздить до Харкова, де відкриває власну адвокатську канцелярію. Як талановитий адвокат Міхновський здобув неабияку популярність. У 1906 році на т.зв. “Лубенському процесі” двох українських діячів - братів Шеметів спочатку засудили до страти, але завдяки двомісячній адвокатській роботі М.Міхновського - звільнили.
У роки Першої світової війни М. Міхновського мобілізували у російську армію, де він служив правником у Київському воєнно-окружному суді. В цей період він стає членом таємної організації „Братство самостійників”, ініціює створення українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, від якого увійшов до Української Центральної Ради, дав почин до скликання І Всеукраїнського військового з’їзду.
Тоді ж був сформований у Києві перший український полк імені Богдана Хмельницького. М. Міхновський відігравав значну роль у формуванні подібних військових відділів і по інших українських містах. В цей період діяльності Центральної Ради поряд з Симоном Петлюрою М. Міхновський був найбільше причетним до створення українського війська. Він став ініціатором формування в Києві другого українського імені гетьмана Полуботка козачого полку. Тимчасовий уряд заборонив організацію цієї військової частини. Заборону підтримав Генеральний секретаріат Центральної Ради на чолі з В. Винниченком. Останній наказав розформувати полк, а полуботківцям - їхати в свої частини на фронт. Проте солдати відмовилися виконати цей наказ. У відповідь Центральна Рада розпорядилася не постачати полк зброєю, амуніцією та продовольством. Потім формувалися полки імені І. Гонти в Умані, П. Сагайдачного в Житомирі та інших містах.
1904 року М. Міхновський створив при УНП окрему бойову структуру під назвою “Оборона України”. За своїм ідейним переконанням вона стояла на позиціях партії, але мала власне керівництво очолюване В. Чеховським.
До виборів у Думу (1906) року М. Міхновський видав у Харкові перший наддніпрянський український часопис – “Слобожанщина”, у якому закликав голосувати за українських кандидатів. У редакторській статті М. Міхновський пише: “Хто хоче йти до Думи, назвавшись ім”ям народного представника, тільки на те, щоб збільшити панське панування, хай спиниться, бо він зробить найбільший злочин проти свого народу...”
“Слобожанщина” проіснувала не довго. Все більш жорсткими ставали утиски існуючої влади на Міхновського, але не дивлячись на це, він ніколи не переставав перейматись проблемою самостійності України.
23 березня 1917 року у Києві за його ініціативою було скликано Військовий з’їзд, на якому головуючим повинен був стати Микола Міхновський, але стараннями соціал-демократів, безпосередньо Володимира Винниченка, було створено збірну президію, котра закликала до “...знищення всяких постійних армій”. У відповідь Микола Міхновський закликав: “Горе тій поневоленій нації, що дочекається панування демократизованої нації, бо тоді українець буде жити в барлозі зі свинями, у голоді і хворобах... Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони загиджують саму душу нації”.
29 березня того ж року на нараді вояків Київської залоги було ухвалене рішення про заснування Українського військового клубу ім. гетьмана Полуботка і початку організації українського війська. Радою клубу було опубліковано відозву до українських вояків складену М. Міхновським.
“ В українському громадянстві позначилися два напрямки: національний, з М. Міхновським на чолі, що стояв за створення власної армії, та соціалістичний з В. Винниченком – табір української революційної демократії, який вважав за...шкідливе, творення власної армії”,- свідчить Н. Василенко-Полонська.
Боротьба між цими таборами продовжувалася і на першому Українському Військовому з’їзді. Задуми М. Міхновського про організацію сильного військового центру, що міг би підтримати Центральну Раду, зазнали поразки. Певний час Центральна Рада шукала компромісу із Тимчасовим Урядом, але наштовхнувшись на невизнання прийняла 1 Універсал, де проголосила автономію України. У липні Центральна Рада йде на значні поступки Тимчасовому Уряду. Українські патріоти не могли більше терпіти такого приниження і в ніч 18 на 19 липня полуботківці роззброїли усі російські загони у Києві. Заклик до Центральної Ради проголосити цілковиту незалежність від Москви закінчився зрадою. Полк ім Полуботка був роззброєний і під охороною російських загонів відправлений на румунський фронт.
На зміну гетьманству прийшла Директорія УНР. Міхновський знаючи, що Директорія не встоїть перед більшовицькою навалою спробував утворити із Є. Коновальцем та Балбачаном диктатуру, яка б змогла врятувати Україну, але через хворобу він не зміг зустрітися із ними. Україна захлиналася у крові і зрадах.
З подальшої долі Миколи Міхновського відомо мало. Він певний час жив на Кубані, де викладав у Педагогічному інституті. У 1923 році він повернувся до Києва, спробував налагодити контакти із СУМ та СВУ, але за ним постійно стежила ЧК.
3 травня 1924 року Миколи Міхновського не стало.
Ще й досі фахівці сперечаються з приводу того, чи то було самогубство, а чи підступне вбивство силами ЧК. У будь-якому випадку - це був злочин, оскільки українська нація у той день втратила Героя, що до останнього свого подиху вірив в Самостійну Україну і все своє життя присвятив служінню її ідеалам. Його твори, його ідеї і думки актуальні сьогодні. Пророчі слова Миколи Міхновського через роки закликають нас до єднання навколо національної ідеї, ідеї нашої самостійної України: “Ми не пропустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб”ємо їх до схід сонця свободи”.