Святи́й Йосафа́т Кунце́вич (світське ім'я Іван; *1580 — †12 листопада 1623) — український церковний діяч, греко-католицький архієпископ полоцький (з 1618), священномученик.
Народився у місті Володимирі-Волинському. В 1604 вступив у василіанський монастир св. Трійці (за ін. дан., св. Софії) у Вільно (тепер Вільнюс, Литва). З 1607 Кунцевич разом з Йосифом Велямином Рутським реорганізував чернече життя, упорядкував монастир і запровадив сувору чернечу дисципліну. В 1609 став священиком, а в 1613 після призначення Київським греко-католицьким митрополитом Рутського — архімандритом, З 1618 — греко-католицький архієпископ полоцький. Сприяв піднесенню освітнього рівня духовенства та поглибленню релігійності населення. Активна діяльність Кунцевича, спрямована на поширення впливу греко-католицької церкви, викликала невдоволення серед противників унії. 12 листопада 1623 Кунцевич був вбитий у Вітебську. Кунцевич — автор ряду полемічних творів.
Віленський період
Виховувався в родині православних, і в хрещенні був названий Іваном. Його батьком був небагатий купець Гаврило, матір'ю - Марина. За іншими даними батько майбутнього святого був простим шевцем. Ще в підлітковoму віці, невдовзі після Брестської унії 1596 року переїхав разом з батьками у Вільно.
Близько 1604 року він був пострижений у чернецтво (Братство святого Василія Великого) з ім'ям Йосафат. Вже тоді він пише твори про необхідність відновлення єдності Західної і Східної Церкви під керівництвом папи римського, постійно проповідує і нaвертає нa Унію значну кількість людей, за що навіть був прозваний православними «душехватoм».
У 1609 році був висвячений у священики католицьким єпископом, а в 1614 році Йосафат став архімандритом Віленського монастиря святої Трійці. У тому ж році митрополит Йосип Руцький взяв Кунцевича з собою в Київ для допомоги в нaвернені православних киян до унії. Однак, в Печерському монастирі, бачачи відмову ченців переходити в уніатство, став наполягати на перевагах унії і виголошував промови, якi сильно обурили іноків, які стягнули його з амвона і сильно побили, однак після богословського диспуту ворожість вляглась.
Полоцький період
В 1617 році призначений вікарним єпископом Полоцького архієпископа (у Вітебську), а з кінця 1618 року - самостійним Полоцьким архієпископом. Першими кроками Кунцевича на новому терені стало відродження церковного життя: відновлення храмів (в т.ч. Полоцького Софійського собору[1]), встанова церковно-парафіяльних шкіл, "чистка" кліру. Одночасно він позначився пристрасним прибічників єдності Західної та Східної церков. Разом з тим активність Кунцевича викликала неоднозначну реакцію. У жовтні 1618 при спробі відвідування Могильова, влада міста закрили перед ним ворота і пригрозилa розправою. Кунцевич поскаржився полькoму королю Сигізмунду III, який жорстоко розправився з непокірним містом, керівників повстання стратили, на жителів наклали великий штраф і відібрали всі православні церкви.
У березні 1620 року на зворотному шляху з Москви до Києвa прибув Єрусалимський патріарх Феофан, який активно проводив протурецьку політику. Він пoсвятив нових єпископів замість існуючих, чіж загострив протиріччя в середовищі польських християн. Зокрема в обхід Кунцевича єпископом Полоцька був поставлений Мелетій Смотрицький, дії якого були розцінені у Польщі як підбурювання до заколоту і церковного розколу на догоду Туреччини. Зокрема польський король Сигізмунд писав:
« хтось Смотрицький та Борецький змовилися з підданими цісаря турецького, ворога віри християнської і нашого, який на панства наші війною наступає. З якимoсь пастирем, нібито патріархом єрусалимським, на шпегі до панств наших від цісаря турецького надісланим, важились без дозволу і відома нашого посвячення брати - один на митрополію Київську, а інший - на архієпископство Полоцьке, ігноруючи тих, хто преложенства ці духовні здавна з подання нашого спорадного на собі носять і добре здоров'я мают[3] »
Однак пропаганда Мелетія Смотрицького принесла свої плоди. На адресу Кунцевича посипалися звинувачення у переслідуванні православних, на що він змушений був відповісти листом, адресованим Леву Сапезi:
« Я ж ніколи нікого до Унії насильством не примушував, такого ніколи не було. Захищати ж мені мої церковні права, (якщо на мене наступають насильством), мене примушує звичайна єпископська присяга »
В 1623 році в Варшаві відбувся сейм, на якому виступив Лаврентій Древинський. Вимагаючи припинити переслідування православних, він сказав:
« Ми нічого не просимо, крім того, що вже більше 600 років нам належить, що, як святиню, завжди зберігали нам польські королі, що затвердили за нами і сам нинішній король своєю присягою під час свого сходження на престол і самим ділом, надавши нашому патріарху присвятити нам митрополита... У Білорусії Полоцький архієпископ 5 років вже тримає запечатаними православні церкви Орші і Могилева.
Громадяни Полоцькі і Вітебські, які не можуть мати у місті із заборони того ж архієпископа, ні церкви, ні навіть будинку для відправлення свого богослужіння, примушені по недільних і святкових днях виходити для того за застави в поле, та й то без священика, так як ні в місті, ні поблизу міста їм не дозволено мати свого священнослужителя... Нарешті, ось справа жахливa, неймовірне, варварське і люте: в минулому році, у тому ж білоруському місті Полоцьку, той же апостат-єпископ, щоб ще більше дошкулити городянам, навмисно наказав викопати з землі християнські тіла, нещодавно поховані в церковній огорожі, і викинути з могил на поживу псам, як якесь падло...
»
Проповідь Йосафата Кунцевича в Білорусії. Малюнок: І. Рєпіна (1893)
Варто відзначити, що самі прихильники католицизму й унії що наводяться у виступі відомості розцінюють як перебільшення, що межує з наклепом.
Смерть Йосафата
Приводом для розправи 12 листопада 1623 року став наказ Кунцевича заарештувати православного священика Іллю, який всупереч заборонам продовжував здійснювати богослужіння в курені за містом. Арешт був представлений як черговий акт гонінь на православних. Підбурювачі вдарили на сполох, розлючений натовп кинувся в покої Йосафата Кунцевича, і розірвали його. Закривавлене тіло архієпископа потягли через усе місто Вітебськ до Двіни, куди і скинули тіло.
Канонізація
У 1641 папа Урбан VIII підписав беатифікаційний декрет, що проголошував Йосафата Блаженним, а папа римський Пій IX в 1867 р. зарахував його до святих. Папа Римський Іван Павло II назвав Кунцевича «апостолом єднання».