Бобер — цікава тварина. Хутро бобра високо ціниться. В Україні бобри охороняються законом.
Велику кількість гризунів складають мишоподібні гризуни; пацюки, миші — хатня, польова, жовтогорла, лісова, полівки.
Пацюки сірі — мешканці людських осель, смітників, інколи оселяються по берегах водойм, на полях. Можуть чудово плавати і пірнати. Кубло будують під підлогою, в міжстінних проміжках. За природних умов пацюк риє власні нори або займає чужі. За сприятливих умов розмножується протягом року від 3 до 6 разів на рік. Народжує 6—8 (іноді близько 17) малят, які вже через три місяці здатні до розмноження. Живиться пацюк найрізноманітнішою їжею. У людських оселях — харчовими продуктами, іноді нападає на свійських тварин. Пацюки, що живуть у природних умовах, нападають на дрібних гризунів, птахів, жаб, риб, молюсків тощо, поїдають пташині кладки. Пацюки не можуть жити там, де немає води і їжа суха. Цим і пояснюється їх скупчення на свинофермах, м'ясокомбінатах, де вони забезпечені їжею, водою і укриттям. Особливістю біології пацюків є їхнє насторожене ставлення до змін навколишнього середовища: вони уникають різних пасток, здатні подавати сигнал про небезпеку, тому боротися з ни*ми важко. Пацюки небезпечні як переносники чуми, лептоспірозу та інших особливо небезпечних хвороб людини.
У річкових долинах, на озерах, ставках і болотах зустрічається водяний пацюк. На відміну від сірого пацюка він має короткі малопомітні вуха, тонкий короткий хвіст, дещо притуплену морду. Нори риє на березі водойми. Живиться прибережною рослинністю, інколи гризе кору дерев.
Миші хатні так само, як і пацюки, з давен пристосувалися до життя біля людини. Поширені вони повсюдно. Зустрічаються в людських оселях, на городах, по узбережжях водойм, часто живуть у скиртах. В оселях живуть під підлогою, на горищах. За природ. них умов риють нори. Жителі Одещини чи Херсонщини, ідучи весною полем, можуть побачити невеличкі купки зерна або насіння бур'яну (від 1 до 9 кг у кожній), присипані зверху землею. Це так звані курганчики (запаси їжі на зиму курганчикових мишей — під. виду хатньої миші).
Хатні миші живляться насінням майже всіх рослин, але найбільш охоче поїдають насіння соняшника, пшениці. Ті миші, що живуть біля людини, можуть споживати їжу і тваринного походження. Особливістю хатніх мишей є те, що вони можуть живитися сухим зерном за відсутності води. Це дає їм змогу поселятися у приміщеннях зерносховищ, де пацюки зустрічаються рідко. Розмножуються вони 4—8 і більше разів на рік. Самка народжує 6—8 (до 14) мишенят, які вже через три тижні можуть жити самостійно, а в двомісячному віці вже здатні розмножуватися. Хатні миші не тільки псують продукти, але й є переносниками чуми, туляремії.
Миші жовтогорла, лісова та польова, на відміну від хатньої, живуть виключно за межами жител людини.
Жовтогорла миша — мешканець старих листяних лісів, а лісова нерідко зустрічається і на полях, особливо у південних районах України. Лісова миша найбільш численна. Риє прості нори під колодами, серед коріння дерев або під купами хмизу, інколи поселяється в дуплах. Живляться ці миші насінням різноманітних дерев і трав'янистих рослин. У лісових мишей дуже розвинутий нюх. Вони здатні знайти горіх, заритий у землю на ЗО см завглибшки. Виїдаючи насіння лісових культур, вони приносять шкоду лісовому господарству. Лісова і жовтогорла миші влаштовують у своїх норах запаси їжі на зиму — добірне насіння.
Миша польова відрізняється бурувато-рудим забарвленням з чорною смужкою по хребту. Живе переважно в більш-менш вологих місцевостях: по узбережжях водойм, узліссях, на полях, порубках тощо. На зиму переселяється в скирти, стіжки, купи опалого листя в садах і лісах, а також до людських осель. Живиться насінням, корінням рослин, інколи гризе пагони і кору дерев.
Досить поширені в Україні полівки, які відрізняються від мишей притупленою мордою, маленькими вухами, невеликим хвостом. Живуть вони на полях, луках. Часто риють складні розгалужені кори. Живляться рослинною їжею, нерідко шкодять сільськогосподарським культурам. Так само як і інші мишоподібні гризуни, розмножуються дуже швидко.
У степовій, лісостеповій зонах і частково в Поліссі поширені хом'яки. Зовні вони дуже гарні. Живуть на полях, городах, степових ділянках, узліссях, населених пунктах. Поводить себе хом'як, як гарний господар, що любить у всьому солідність. Він будує добротні і складні нори до 2,5 м завглибшки з численними віднорками — коморами, де запасає їжу. Ближче до осені звірок старанно заповнює свої комори різними припасами: зерном, картоплею, кукурудзою, морквою та іншими продуктами. Загальна маса таких запасів досягає 10—20 кг. Ними хом'як живиться взимку, коли прокидається від сплячки, а також навесні до появи потрібної кількості їжі. В сплячку залягає у вересні — жовтні — спить до квітня. Влітку хом'яки поїдають зелень трав, різне насіння, кореневища, комах, нерідко дрібних гризунів, пташині кладки і пташенят. Хом'яки активні вночі. В разі небезпеки ховаються в нору, а якщо ворог (наприклад, людина, лисиця, собака) раптово від*різає вхід у нору, звір сміливо кидається на ворога і може його боляче вкусити, пробиваючи дорогу додому.
Розмножуються хом'яки тричі на рік. В одному виводку 7—9 (інколи до 15) малят, які вже через місяць живуть самостійно.
Хом'як в багатьох місцях шкодить полям, знижуючи врожай сільськогосподарських культур.
У внутрішніх водоймах України живуть ондатри, що були завезені з Північної Америки і широко розселилися, майже по всій Україні. Маса дорослих ондатр досягає майже 2 кг. Морда у звірка дещо притуплена, вуха малопомітні, хвіст довгий, сплюснутий з боків, пальці задніх лап з'єднані невеликою плавальною пере*тинкою. Забарвлення руде, під грубим остевим хутром розташований досить густий м'який підшерсток.
Ондатра полюбляє затишні неглибокі водойми, зарослі водною рослинністю. Тримається річок, каналів, озер, боліт. Веде переважно нічний спосіб життя. Живе в норах, а в болотистій місцевості будує хатки, що являють собою купу очерету, осоки чи комишу, скріплених мулом або глиною. Вхід у хатку міститься під водою.