Собача вірність...
Недарма кажуть, що собака є найкращим другом людини. Про собачу вірність було сказано і написано чимало. Чисельними у світі є пам'ятники саме таким собакам. Спробую ознайомити Вас з деякими з них. Один з них знаходиться в Берні. Він присвячений Баррі - собаці, який рятував людей з-під снігових лавин. Він врятував 40 людей, а 41-й, перелякавшись, зі страху вдарив його гострим предметом, смертельно поранивши. На пам'ятнику так і написано «Хоробрий Баррі врятував життя сорока людей, і був вбитий сорок першою».
Особисто мені була дана нагода побачити пам'ятник вірному собаці у Кракові біля Вавельського замку. Пам'ятник виконаний краківським скульптором Броніславом Хромим з такою майстерністю, що нікого не можуть залишити байдужим ці проникливі собачі очі, що сумують за своїм господарем. На ньому представлений пес Джек, який цілий рік (1990-1991) чекав свого господаря, який помер саме на цьому місці. Собачка залишилася вірною господарю навіть після його смерті. Пес зображений стоячи на великих розкладених людських долонях – як символ взаємозв'язку тварин та людей.
У Москві встановлений пам'ятник собаці Лайці, яка загинула у космосі. Бронзовий монумент висотою два метри має форму космічної ракети, що плавно переходить в людську долоню, на якій стоїть Лайка. Встановлений він на території інституту військової медицини, в якому готувався експеримент. Лайку готували до польотів у космос, заздалегідь знаючи, що вона не повернеться на Землю. Вона була запущена на штучному супутнику Землі «Супутник-2» 3 листопада 1957 року і стала першою живою істотою, яка побувала у космосі. Лайка загинула через 5-7 годин після старту супутника з причин перегріву та стресу.
Ще один пам'ятник вірному собаці Хатіко встановлений у Токіо. У 20-і роки кожен ранок Хатіко супроводжував свого хазяїна, професора Уено Ейсабуро до залізничної станції і чекав його повернення. На жаль, одного дня 1925 року, Уено помер. У нього стався серцевий напад на роботі і до дому він вже не повернувся. Але його собака продовжував приходити на станцію і кожен день до пізнього вечора очікував хазяїна. Звістка про собаку поширилася по всьому Токіо. У 1932 році декілька газет присвятили цій темі свої репортажі. До залізничної станції почали приїжджати зацікавлені подивитися на Хатіко. 7 травня 1935 року Хатіко, знаходячись на своєму посту, помер від старості. Звістка про смерть знаменитої собачки розлетілась досить швидко і у Японії був оголошений день жалоби. Кістки Хакіто були похоронені поруч з могилою її хазяїна. А на місці, де він очікував його, встановили пам'ятник. На сьогоднішній день жителі Токіо найчастіше призначають побачення саме біля пам'ятника Хатіко.
Існує багато таких собак, як японська Хатіко, але про них ніхто не знає і не чув. Мені хотілося б, щоб люди взнали про собачку, яку ще 2 тижні тому можна було щоденно зустрічати біля школи №16 у Хмельницькому. Зранку вона приходила з дитиною до школи і у будь-яку погоду терпляче чекала цілий день на шкільному подвір'ї, поки не закінчаться заняття. Хотілося б, щоб і вона стала «знаменитою». Адже вона на це заслуговує не менше від інших відомих собак і від зірок, інформацією про яких кишить наша преса. Це не породиста собачка і не «блакитної крові», але думаю, що вона є більш шляхетною, ніж деякі люди. Несправедливим є те, що в часом в пориві гніву люди називають один одного собаками. Деякі собаки, якби розуміли людську мову, могли б слушно образитись за це. На закінчення хочеться сказати, що
якби люди любили один одного так, як деякі собаки люблять своїх господарів, то на Землі справді існував би рай.
Автор: Аліна Бондар.