Чотирилапі герої. Липень 1941-го…
Собаки не боялися ані танків, ані артилерійських снарядів, ані автоматної черги. «Бродячі прикордонники» нападали лише на ворога і ніколи не чіпали місцевих мешканців. 2 дні ціною у вічність.
Липень 1941 року. Наступ німецьких військ на Київ. За планом нацистської Німеччини він мав завершитися 8 серпня. Німецькі війська пішли в наступ на штаб корпусу, котрий захищали три роти Коломийської прикордонної комендатури (загальною кількістю біля 500 чоловік). І вони вступили в бій з озброєним до зубів багатотисячним німецьким військом. Сили були нерівними. Війська противника зломили опір корпусу.
Залишилося всього декілька живих прикордонників. В них закінчилися боєприпаси. І прикордонники спустили на ворога 200 собак. Це були вівчарки східно-європейського типу. Вони належали до прикордонному загону Коломийської комендатури та Львівської пограншколи службового собаківництва. І вони тримали оборону. Завдяки собакам німецький наступ був зупинений на цій ділянці фронту на (!) 2 дні.
Собаки не боялися ані танків, ані скаженого шуму розривів артилерійських снарядів, ані автоматної черги. Вони злагоджено атакували – гризли і розривали противника. Німецькі солдати були приголомшені і втікали для того, аби сховатися у бронетехніці. Вороги на деякий час був паралізовані. В цьому бою загинули 150 собак. Іх місцеві мешканці похоронили разом із солдатами.
Вцілілі собаки шукали своїх господарів. Декілька місцевих пізньої осені 1941 року знайшли мертву вівчарку біля могили одного із загиблих прикордонників. Цей пес все-таки знайшов свого господаря. На жаль, вже мертвого.
Ті вівчарки, що залишилися живими, згрупувалися в зграю і пішли в навколишні ліси. До людей вони так і не повернулися. Інколи місцеві мешканці бачили цих собак. Вони їх боялися. Але жодна собака не завдала шкоди своїм. Німці навіть намагалися відловлювати уцілілих «бродячих прикордонників» для того , аби приручити і надресирувати їх. Але в них нічого не виходило. Собаки були агресивно налаштовані до ворога. Переказують, що нападали вони лише на німецьких солдатів. Як вони фїх впізнавали, ніхто не міг зрозуміти. Так собаки жили в лісах до весни 1942.
Село Легедзино (Черкаська область). Тут стоїть пам’ятник прикордонникам та їх собакам, корті загинули в липні 1941. Завдяки їм наші війська отримали додатковий час щоб посилити наступні резерви та відновити сили. Собаки тримали оборону 2 дні. Цілих 2 дні! І вони навічно залишилися вірними своїй землі.