ПОРЯДНІСТЬ - РИСА РИБАЛЬСЬКА....(рибацькі історії)
...Рибак я зі стажем, адже у вересні мені виповниться 50 років. Вирішив написати історію, яка трапилася зі мною ще у 1989 році, пізньої осені, на другий день після Михайла.
Поїхав рибалити рейсовим автобусом на річку Стир. Від зупинки до місця, де я рибалив, треба було ще іти понад 2 км. Погода прохолодна, південний вітер, похмуро. Коли я прийшов на своє рибацьке місце, розпочався дощ, а згодом і мокрий сніг. Промайнуло в думці: "Що зі мною? Нікого ніде нема, а мене принесло аж за ЗО км." Мав одну вудочку, кінчик із дуже чутливим поплавцем, ковзаючий тягарець, жилка 0,22 мм без повідка, підсак. Наживка - мастирка горохова з манкою, вийшла, як ніколи, мотиль. Наживляю пучку мотилів, закидаю вудочку з наживкою на глибину 4 метри під самісіньким берегом.
Мій поплавець на вудочці мовчить. Пройшло 15 хвилин, наживив два мотилі - клювання немає. Беру мастирку, роблю кульку завбільшки з горошину - без результату. Час іде, ось вже 12-та година, а в мене ні одного клювання, лише вітер та мокрий сніг хльостають у спину. Почав я дивитися у рюкзак, щось комбінувати, у мене там є з чого. Взяв я мастирку трохи більшу від гороху, наживив її на гачок і капнув на неї авіаційного керосину. Закинув наживку, чекаю Пройшло з 10 хвилин, може і більше, коли поплавець ледь-ледь поворушився і піднявся до верху. Підсікаю. Є! Рибина, короп вагою 1 кг. Так до 16.00 я зловив 8 рибин, усі майже по кілограму, з різницею 100 грамів кожен. Такого улову у такий пізній осінній час та ще й у таку негоду я не очікував. Зібрав я усе, і давай бігом на автобус, часу залишилося обмаль.
Таки встиг. Сів на задньому сидінні біля вікна і почав відсапуватися, бо весь був мокрий. На наступній зупинці зайшло дуже багато людей. Біля мене сіли дівчата. Чоловіки сміялися з мене: як у таку негоди не сидіти коло вдома жінки. Я показав їм свій улов, вони очам не повірили, що в таку погоду, і стільки риби зловити.
Час промайнув у розмовах про риболовлю. Ось ми вже в Луцьку. Пересів на тролейбус і приїхав додому. Вдома мене насамперед зустрів синочок, якому тоді було 4 роки і 7 місяців із запитанням: - Що зловив? Жінка теж примовляла довго. Я мовчки почав скидати свої рибацькі чоботи, халявки були закочені. Один зняв, другий, а з халявки вилітає гаманець і шматок мастирки, яку я не витягнув, забув. Я нічого не міг зрозуміти, адже гаманця у мене не було, звідки він взявся? Відкрив його. а там 53 крб. 42 коп. і проїзний на тролейбус по місту. Тут і старший син підійшов, і всією сім'єю почали розглядати мій улов. Оце було клювання, говорить менший, - мене треба було взяти. Усі розсміялися.
На сімейній нараді вирішили гроші повернути, адже може вони належали сироті чи студенту... Наступного дня я пішов у редакцію газети "Молодий ленінець", розказав, як усе трапилося. Замітку надрукували і в ній вказали мій номер телефону. Через тиждень зателефонували, а потім і прийшли дівчата. Отже як все сталося. Вони розраховувалися за проїзд і замість своєї сумки гаманець поклали мені за халявку чобота... Так я зловив рибу і чужого гаманця. Ось така історія, яка ніколи не може забутися.
http://tihii-omut.com.ua/history/47-...-ribalska.html