Моножилка, плетений шнур чи флюорокарбон: коефіцієнт тертя
Моножилка. Чим менше буде коефіцієнт тертя, тим краще для нас. Природно, тут ми розглядаємо аспект дальності закидання. Деякі виробники на стадії виготовлення в поверхневий шар вводять молекули політетрафторетилену (тефлон, фторопласт - 4), про що свідчить відповідний напис на бобіні з жилкою. Тим самим серйозно знижується не тільки коефіцієнт тертя, а й поверхневий шар жилки отримує додатковий захист. М'яка, еластична жилка, та ще з покриттям для зниження коефіцієнту тертя, - чи це не знахідка для ультралайтової рибалки? Шкода, що на прилавках не завжди можливо зустріти таку.
Плетений шнур. Коефіцієнт тертя досить високий. Щоб максимально знизити коефіцієнт тертя, виробники застосовують як всілякі просочення, так і «одягають» шнури в «панчохи». Основні навантаження лягають саме на поверхневий шар, тому йому і приділяється така пильна увага. Винятком тут виступають хіба тільки РЕ- шнури. Вони спочатку гарні за показником коефіцієнту тертя - він у них мінімальний. При порівнянні рівних по діаметру РЕ -шнура і моножилки перший давав безумовний виграш в дальності закидання. Мабуть, тут ще позначається і м'якість у поперечному вигині.
Флюорокарбон. Пам'ятайте, що рибальський флюорокарбон виготовляється з хімічного полімеру PVDF, близького родича всім відомого тефлону? Так що тут коефіцієнт тертя просто повинен бути відмінним. Але якихось особливо істотних преференцій в забезпеченні дальності закидання з його боку я не виявив. Швидше за все, тому що в момент порівняння у мене не було на руках флюорокарбонових жилок тонше 0,148 мм.