Україна сьогодні!

[D-Misha]

Встаємо, браття, за святу Україну: Відкрите звернення ієрея до усіх вірян та священиків України

Єдине, що ми зможемо передати нашим дітям - це честь, яку ми не заплямували боягузтвом та зрадою.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Мені дуже прикро. Коли я навчався в Семінарії та Академії у Києві (до 2005 року), у нас на курсі було дуже багато хлопців, які виявляли сміливість і патріотизм. Поки в Україні "прокачували" "русский мир", ми з ними не вагаючись віталися "Слава Україні!". Так, це було у київській КДАіС.

Коли я вже став священиком, зустрічаючись після офіційних заходів з ними, вони відкрито заявляли про свою ненависть до Януковича (чесно кажучи, ці "офіційні заходи" ігнорували через раз). Але коли дійсно до нас прийшла війна, хоч вбийте мене, я не розумію, куди це все поділося. Де ці сміливі хлопці, мої однокурсники, які відважно не боялися у 2004 році вивішувати у Лаврі жовто-блакитні стяги? Де вони, яким наш ректор казав, що найголовніше - це Батьківщина, віра та честь?

Чому зараз перед обличчям ворога, який відверто хоче знищити все, що ми так любили, вони мовчки стають на коліна? Я не розумію, за що... гроші? Ніякі не гроші. Погрози? Теж... Може, тому що ви подорослішали і у вас є сім'ї, діти, церковні нагороди, які не дуже хочеться втрачати? Розумію... Але, скажіть мені, що таке сім'я без честі та нагорода без слави?

Зараз не час і для міжконфесійних сварок - потім розберемося. Зараз важлива єдність, без якої нас переб'ють, як сліпих цуценят.

Як на мене, є лише дві речі, які можна передати нащадкам. Ці дві речі в тебе ніхто не забере і ніхто їх тобі не дасть. Ці речі - це честь або ганьба. Що б я хотів передати своїм дітям - те, що колись мені подарував мій прадід. Це рідна земля з нашого рідного міста Глухова, завернута у хустинку. "Пам'ятай завжди про рідну землю, що просякнулася кров'ю твоїх пращурів. Та про їх честь, яку вони не заплямували", - сказав мені тоді прадід, козак та офіцер.

Мене дивує нахабство та жадібність нашого ворога, який хоче в нас відібрати все - землю, гроші, честь, віру. Зараз звертаюся саме до тих хлопців, яких я знав, які стали священиками, дияконами. Це є і наша війна. Бо віряни дивляться саме на нас, і на нас покладена відповідальність бути попереду - захищати їх - навіть якщо річ йде про війну. Коли воїни на передовій зі зброєю у руках, ми - на своїх місцях у храмах маємо дати ворожій погані таку відсіч, щоб не забула, поки не помре. Чого б нам цього не коштувало. Бо єдине, що ми зможемо передати нашим дітям - це честь, яку ми не заплямували боягузтвом та зрадою.

Встаємо, браття, за Святу Україну!

Щиро ваш, о.Лука Радванський.