Чарівний світ живої природи...

[D-Misha]

Жива природа...
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Маленькі та великі, пухнасті і не дуже, в пір'ях та в шерсті – друзі наші менші завжди дарують нам багато приємних і та радісних хвилин. ...в поєднанні з прекрасною природою нашого світу...Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів - усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна краса рідної землі.

[D-Misha]

Тибетський мастиф – собака Будди...

Подарунок для президента Ейзенхауера і улюбленці Алена Делона. Собака, який дивиться на світ чотирма очима і не був помічений в «пустогавканні».

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Читати Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! :

[D-Misha]

Тепер він знав, що у нього є будинок.

Он подошел к ней на вокзале, намеренно. Он долго ждал, выбирал, разглядывая пассажиров. Ему приснился сегодня сон – он в каком-то облаке забвения, где тепло, уютно и пахнет домом...
У него был дом, но потом не стало. Всё хорошее куда-то пропало, потом была соседка, которая подкармливала его иногда... Но он ушел от неё. Ушел в никуда, но только, чтобы больше не питаться подачками. Он – гордый, он – смелый и сильный. Когда-то он был именно таким, в душе таким же и остался. Только обстоятельства жизни немного изменились, так изменились, что на время он потерял себя. Так потерял себя, что нашел только сейчас на вокзале.
Тепло привокзальной батареи заменило тепло дома, привокзальные серые мыши заменили домашнюю еду. Но, оставалась мечта, что у него будет дом, и с этой мыслью он засыпал каждый раз, надеясь и веря.
Вот и сегодня, проведя неизвестно какую по счету ночь на вокзале, он открыл глаза, потянулся, и спрыгнул с батареи. Вышел на середину холла, безразличным взглядом посмотрел на всех присутствующих и... его взгляд остановился на ней. Она что-то доставала из сумки, кажется, телефон. Ну да – набирает номер, и что-то говорит.
Кот отвернул голову.
Голос... Её голос... Кот медленно развернулся в её сторону, и смотрел... Смотрел и слушал. Слушал и думал. Думал и уже был уверен.
Он подошел к ней, она посмотрела на него и улыбнулась. Он знал, что выглядит худым и болезненным, но он каждый день намывал свою белую манишку на груди, чтобы все видели, что он беспомощен, но он жив.
Она смотрела на него. Присела, протянула руку. Он головой уперся в теплую ладонь, потерся и замурлыкал.
Теперь он знал, что у него есть дом.

Kaja Shibalova.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Їздові собаки, золотошукачі та відважний Балто....

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Чемпіони перегонів на собачих упряжках. Зелене світло для хаскі. Джек Лондон про їздових собаках. На допомогу золотошукачам. Відважний Балто.

Виявляється, їздові собаки чукчів вплинули на популяризацію хаскі. Почалося все з того, що в 1867 році Аляска відійшла до США. З 1880 -х років на Аляску попрямували золотошукачі. Серед них був і Джек Лондон. До речі, пам’ятаєте його повість про Біле Ікло? У ній йдеться про їздових собаках, схожих на вовків. Та й сам легендарний Біле Ікло був більше вовком, ніж собакою. Саме такі потужні, сильні, відважні чотирилапі і цінувалися серед місцевого населення, а з часом – і серед прибульців-золотошукачів.

Гонки на собачих упряжках та «король арктичного льоду»

Тільки за один день, 1 серпня 1900 року, на захід Аляски прийшло 180 000 золотошукачів. А до копалень із золотом можна було дістатися тільки на собачих упряжках. Зазвичай впрягали маламутів. Також часто в упряжках можна було зустріти і собак, що приїхали сюди разом з людьми. Але більшість з них значно поступалася місцевим чотирилапим.

З часом приїжджі почали організовувати гонки на собачих упряжках. Перші з них пройшли в 1908 році в якості розваги. Їх організатором став Скотті Аллан – людина, яку називали «королем арктичного льоду». Гонки організовувалися на дистанцію 656 км. Це був успіх. На наступний рік брали участь у змаганнях невеликі швидкі й витривалі собаки. Після гонок якийсь шотландець закупив 70 їздових хаскі. А в 1910 році упряжка з цими собаками прийшла першою на перегонах. З тих пір хаскі стали дуже популярні в США і Канаді.

Але їздові собаки – це не просто засіб пересування. В першу чергу, вони стали незамінними помічниками. На нашому блозі ми вже згадували про мужній вчинок сибірського хаскі (інші дані говорять, що це аляскинський маламут) за кличкою Балто, який під час епідемії на Алясці в лютому 1925 року, знайшов ліки від дифтерії. Коли чоловік, що керував упряжкою, знесилив, пес (який збив лапи в кров через довгий шлях), врятував свого господаря від смерті, а дітей – від страшної хвороби.

Відважний Балто..

Спочатку Балто вважався дуже повільним собакою. Кілька років він був просто одним з тих, хто допомагав доставляти їжу населенню. Але, як виявилося, в екстремальній ситуації пес показав сміливість та спритність. Він не збився зі стежки, все зрозумів і прекрасно зорієнтувався в ситуації.

Знесилений і напівзамерзлий Балто, а також інші собаки, які йшли з ним в упряжці, були визнані героями США. А в грудні цього ж 1925 року, в центральному парку Нью-Йорку, встановили ​статую відважному Балто. Вона стала символом гордості американського народу. А в школах Аляски донині діти вивчають історію про сміливого Балто, який став зразком доблесті та шляхетності.

Ось такі вони наші чотирилапі помічники. І не настільки важливо, який у вас собака: їздовий, службовий чи невеликий кімнатний барбос. Будь-хто з них здатний на великі подвиги. Адже кожен з них чемпіон!

[D-Misha]

Ми, собаки планети Земля, так собі думаємо, що наше дзвінке «Гав-гав», ви, люди, добре розумієте.
Проте, про всяк випадок, звертаємоя до вас також і людською мовою.
Шановні, брати наші старші, хороші наші господарі, добрі наші друзі.
Ми, чотирилапа братія, вітаємо вас з Новим Роком та Різдвом.
Нехай у ваших домівках завжди буде м’ясо. Бо як же без м’яса можна жити?
Хай у вас виросте трохи більше шерсті. Тоді взимку вам буде тепліше. А то ви вічно мерзнете і мусите носити
зимовий одяг.
Також бажаємо вам мати більше часу на прогулянки. І нехай в кожної людини буде свій улюблений м’ячик для гри.
Ну, і смачно вам та раціонально попоїсти.
Тримайте хвіст пістолетом.
Щиро, ваші віддані друзі, собаки!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Історія порятунку братів наших менших йде корінням в сімейну історію.

История спасения братьев наших меньших уходит корнями в семейную историю.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Детство мое прошло под рассказы матери о диковинной ее собаке по имени Ральф. Мать с такой яркостью живописала манеры, привязанности и проделки ее любимой собаки охотничьей собаки, что у меня создалось полное впечатление, что эта собака жила у нас в доме. А в нашем доме жили собаки и кошки, которые сами приходили в дом. Вот почему-то приходили, и оставались.

Я в раннем детстве мечтала, что когда вырасту, то всех-всех бездомных животных заберу к себе в дом, даже представляла, как этот дом будет выглядеть. Но мои мечты не сбылись…

Зато их начали осуществлять мои дети.

Сначала в доме появился хомяк по имени Машка. Хомяка принес мальчик, живший в нашей парадной, на первом этаже. Этот мальчик ходил в детский садик, в который ходила моя дочь. Откуда у мальчика появился хомяк, неведомо, но хомяк был с больной задней лапкой, которая беспомощно висела. Мальчик принес хомяка домой, но его родители потребовали, чтобы он незамедлительно его унес, или вообще выбросил. Выбросить хомяка для мальчика было совершенно невозможно, его нужно было попытаться куда-то пристроить. Поэтому мальчик, с хомяком, которого он поместил в трехлитровую банку, уселся на лестничной площадке в ожидании Ани. Дождался.

Анна, выслушав его историю, взяла банку с хомяком и притащила ее домой. Естественно, никакого хомяка мы не собирались заводить, но аргументация дочери была железной: «Мама, ты же – приличный человек, ты не дашь погибнуть этому несчастному изувеченному хомячку!»

Дать хомячку погибнуть мы, конечно, не могли. И на следующий день мои дети потащили его в ветеринарную клинику с надеждой, что ножку все же можно ему как-то подлечить. Детям сказали, что лапки хомячкам в клинике не лечат, но для меня это был роковой поход детей в ветеринарную клинику…

Сначала позвонил из клиники сын и сказал, что в клинику принесли усыплять четырех морских свинок. Очень красивых свинок, таких милых, жизнерадостных. Аргументация у сына была та же: «Не позволишь же ты умереть этим свинкам, ты же – приличный человек!» Свинки в квартире, да еще вместе с хомячком, мне были, конечно же, решительно не нужны! Но дать свинкам умереть… Я соглашаюсь на свинок… Тогда я еще не знала, какие испытания ждали нашу семью. После свинок появилась черепаха, которую тоже кто-то хотел усыпить, и мы спасали черепаху. Черепаха была тоже милая и очень симпатичная, но по ночам она любила совершать прогулки по комнате, немилосердно стуча лапами по паркету. Спать по ночам становилось затруднительно.

Потом дом стал наполняться хомячками, самыми разными. Дети мне объясняли, что раз я согласилась на одного хомячка, то какая разница – сколько у нас будет в доме хомячков, ибо они такие маленькие и безобидные! И такие приятные… Стали появляться хомячки пушистенькие, с длинной шерстью. Действительно, очаровательные существа, наблюдать за которыми было – одно удовольствие! У нас уже стояла не трехлитровая банка с одиноким изувеченным хомячком, а ангар для хомяков, который занимал полкомнаты.

Потом дети решили, что хомякам нужно предоставить свободу, и держать их в этом ангаре – просто неприлично! Мы же – приличные люди, говорили дети, и не можем мучить животных. Поэтому хомячки перешли в свободный режим, бегая по квартире, забираясь в шкафы и ящики. Теперь по квартире мы ходили, как по минному полю, внимательно изучая, куда бы поставить ноги, чтобы, не дай Бог, не наступить на хомячков.

Черепаха продолжала цокать по паркету, морские свинки жизнерадостно визжали, хомячки забрались в шкаф, и, в пылу хомячковых заготовок, съели новое пальто бабушки и пару ее шерстяных платьев. Не совсем, конечно, съели, просто проели объемные добротные дырки, в связи с чем вещи превратились во что-то ажурное. Бабушка взбунтовалась, и хомячки как-то рассосались…

Но началась новая напасть: дети стали приносить домой бездомных кошек и собак. Кого-то из них нам удалось пристраивать, кого-то мы оставляли себе. Самой запоминающейся была история с кошкой, которая прожила у нас 17 лет.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Найбільший символ 2014 року живе у Донецьку...

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Найбільший кінь України мешкає в Донецьку. Йому лише два з половиною роки – а на зріст він уже майже метр дев’яносто.

Це унікальна голландська порода шайр – так звані «каретні коні». Їхній зріст може перевищувати і двометрову позначку. Вони є втіленням символу року.

Високий гість з'явився у конюшні нещодавно – прибув із Німеччини. Таурус – або, як його тут лагідно називають, Туся – завоював загальні симпатії своєю вдачею.

Розпорядок дня у велетня Тусі розписаний по годинам. Спочатку до нього приходить ветеринар, який перевіряє його стан і годує вітамінами – яблуками та морквою. Після цього жеребця розчісують.

Олена Черних, ветеринар: «Чистка лошади происходит каждый день. Это улучшает циркуляцию крови. Из-за этого шерсть становится более шелковистой и блестящей. Это дополнительное питание, плюс массаж еще».

Висота Тауруса в холці – один метр і майже 90 сантиметрів, що на двадцять більше, ніж у звичайного дорослого коня. Олена Черних, ветеринар: «Некоторые лошадки обращают на него внимание. Смотрят на него, почему он такой большой».

Журналіст: «А вот оседлать?». Олена Черних, ветеринар: «Седлать – в принципе, у нас есть такие небольшие подставочки, на которые можно стать и оседлать его. Выход можно найти».

Більше за все Туся полюбляє час обіду. Рівно о 13-й годині – вже б'є копитом, показує, що зголоднів.

Незважаючи на свої великі розміри, в день Туся з’їдає 12 кілограмів сіна та 4 кілограми вівса. Улюблені солодощі – цукор. Але його, як зауважує 5 канал, велетню можна всього кілька шматочків.

Знімальна група почастувала коня солодощами, а той у відповідь привітав усіх глядачів зі святами – на свій лад. У клубі кажуть: коли Туся підросте ще більше, на ньому будуть учити кататися верхи як дітей, так і дорослих.

[D-Misha]

Вона пішла, і більше її немає ..

Ее я называла просто - «Брошка»…
Она всегда мурлыкала в ответ…
Она была бродячей, доброй кошкой…
Мы были с ней знакомы много лет…

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Німецький дог по кличці "Джордж", який помер минулого року, вважався найбільшою собакою в світі. Ріст тварини в становив 110 сантиметрів, при цьому він важив 111 кілограмів. Якби Джордж став на задні лапи, його зріст складав би 7 футів і три дюйми - приблизно 2,21 метра.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Лисиця - це яскравий жіночий образ у тваринному світі ..

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!