Історія України(правдиві сторінки нашої історії...)

[argonavt79]

Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

Гетьманування Марка Жмайла припадає на 1624-1625 роки. У цей час козацтво, вся Україна перебувала на грані війни з Польщею. Козаки висунули перед польським урядом низку вимог, від яких не збиралися відступатися, але поляки не збиралися їх виконувати. Ну, як король і сейм могли погодитися, скажімо, на скасування унії та поширення по всій Україні православ'я? А ще козаки вимагали узаконити їх, козацьке, судочинство, тобто за певні провини козаків мали судити козацькі суди за козацькими звичаями, а не суди польські. Надзвичайно глибоке політичне підґрунтя мала й вимога про те, щоб з території Київського воєводства було виведено всі польські війська, а їхнє місце посіли гарнізони українських козаків...

Добре розуміючи, що всі ці вимоги - дипломатично замаскований ультиматум, король наказав головнокомандуючому польськими військами Станіславу Конецпольському пройти з вогнем та мечем по українських землях і примусити козаків підкорятися польським законам. Як у будь-якого з військових, у Конецпольського був сильний аргумент - близько ЗО тисяч солдатів. Коли він привів їх до Канева, місцеві козаки погодились на переговори, але з умовою: Конецпольський зачекає, поки прибуде гетьман Жмайло. Та польський головнокомандувач добре знав, що в таких випадках козацькі гетьмани самі не прибувають, вони приводять із собою кілька тисяч козаків. Тому на прихід Жмайла чекати відмовився. А козаки не мали стільки сил, щоб стати до бою, і відступили - спочатку до Черкас, потім до Крилова.

А гетьман Жмайло збирав тим часом військо. Про наміри Конецпольського він дізнався ще тоді, коли коронний гетьман тільки ладнався до маршу в Україну. Але сталося так, що частина козаків вийшла в море, щоб штурмувати Синоп і Трапезунд, частина розійшлася по навколишніх степах. Крім того, Жмайло повів переговори з кримським ханом, сподіваючись на його підтримку. Проте, як свідчать хроністи, польському послові в Бахчисараї вдалося золотом підкупити хана, щоб той не втручавсь у "внутрішні справи Польщі". Втім, хан і сам не дуже квапився. Досвід усіх його попередників переконував: варто українцям завести якісь незлагоди з Польщею - їхні землі негайно стають легкою здобиччю орди. І терпить від цього передусім Україна, бо до власне польських земель орда, як правило, не доходила. Тож Мухаммед-Гірей вирішив тихенько собі почекати, поки польсько-українські пристрасті не переростуть у війну.

Скільки не скликав Жмайло своїх козаків, зібрати йому вдалося лише близько двадцяти тисяч, тобто на десять тисяч менше, ніж привів Конецпольський. До того ж, військо коронного гетьмана поповнювалося місцевими загонами польської шляхти та частиною реєстрових козаків, здебільшого заможних, яким не хотілося втрачати своїх володінь. Отаборившись на березі річки Цибульник, козаки спробували знову стати до переговорів з Конецпольським, але той висунув такі вимоги, що козаки пристати на них не могли. Це засвідчила козацька рада, і її думку переказали коронному гетьманові 13 посланців, що прийшли до табору поляків.

Отже, нема переговорів - лишається тільки "хто кого". Війна.

Перший бій зав'язався, так би мовити, на місці - коло табору на Цибульнику, що його заклали козаки, коли ще відступали з Черкас. Досвідчений гетьман Жмайло одразу побачив, що місце невдале. Треба терміново закладати новий табір. Відбивши перші атаки поляків, Жмайло залишив у старому таборі лише полк козаків із кількома гарматами поблизу села Крюкового на правому березі Дніпра, навпроти сучасного Кременчука, а основні сили відвів уночі до Корукового (Курукового) озера.

Полк прикриття показав справжню доблесть і мужність. Не шкодуючи життя, він стримував поляків, щоб дати змогу Жмайлові закріпитися на нових позиціях. І відомо, що полякам так і не вдалося подолати до кінця цю залогу. Частині ЇЇ пощастило пробитися крізь оточення і приєднатись до основних козацьких сил.

Завваживши новий табір козаків, Конецпольський чомусь вирішив, що він не такий уже й надійний, і мало не на марші, не закладаючи власного табору, кинув військо в наступ. Козаки саме такого й сподівалися. Перші лави поляків вони просто поклали трупом чи порозганяли по навколишніх полях влучним гарматно-рушничним вогнем, а далі вдарили із засідок, про існування яких вороги навіть не здогадувалися.

Побачивши, що "бліцкріг" не вдався, Конецпольський розпочав тривалу облогу. Та в цей час прибули гінці короля, який вимагав швидше закінчувати війну з козаками, оскільки потребують негайного з'ясування стосунки зі шведами. До того ж, у цьому з'ясовуванні, ой, як знадобляться козаки! То чи ж варто мати їх собі за ворогів у власній державі? Зрештою коронний гетьман і сам розумів, що затягувати війну з українцями нема рації. Тим більше, що діється все на Дніпрі, поблизу Січі, а звідти до Жмайла не сьогодні-завтра може прибути підмога - великий козацький загін от-от повернеться з походу на Дунай.

А що гетьман Жмайло? Він бачив, що військо його зазнало неабияких втрат. Продовольства, як кажуть, на денці. А коли саме надійде підмога з Січі та чи зуміє вона пробитися до його табору або відтіснити від нього поляків, хто міг про це знати точно?

Одне слово, самі обставини змусили польського командувача і козацького гетьмана поновити переговори. Конецпольський у цій ситуації повівся хитро. Він не хотів чекати, поки козаки надумають слати до нього парламентарів. Але й розпочинати переговорів першим теж не бажав - так можна втратити гідність. І послав до козаків представника з... пропозицією, щоб козаки самі склали умови перемир'я і запропонували їх. Тобто, по суті, коронний гетьман провокував Жмайла розпочати переговори першим. Оскільки умови мав виставляти він, Жмайло погодився. Отак і вийшло, що перемир'я запросили нібито самі козаки.

Інша річ, що умови січових лицарів для поляків прийнятними не були. І почалось тривале змагання умів - за кожен пункт і кожне окреме слово. Зрештою, погодились на тому, що реєстр має зменшитись до 6 тисяч козаків. Це дуже неприємно вразило все січове товариство, бо багато хто з нього та й поза ним позбавлявся козацького звання. Понад те, козакам заборонялося ходити в море й турбувати турків і татар, а свої чайки вони мали спалити в присутності польських комісарів.

Після такої угоди козаки позбавили Марка Жмайла гетьманської булави. І вони, й згодом українські історики, докоряли Жмайлові за те, що він погодився на справді нестерпні умови Куруківського договору. Але прошу трішечки заспокоїтись і поглянути на ситуацію очима самого гетьмана Жмайла. Що він мав чинити за конкретних обставин? їсти козакам нічого, коні голодні, набої для гармат і рушниць майже вичерпано, а в таборі повно поранених. Що далі? Прориватися? Поляки переб'ють у степу - їх бо набагато більше. Тримати оборону? Ну, якийсь тиждень, може, й удасться...

А щодо звинувачень стосовно умов договору... Чи справді козаки спалили хоч одну чайку? Певно, що ні. Зате гетьманові пощастило зберегти понад десяток тисяч козаків - ось що головне. А коли вони живі-цілі повернулися на Січ, то який там король міг позбавити їх козацького звання? Хто, яка сила і яка влада спромоглася б перепинити козацькому війську дорогу в море? Реєстр невеликий? Але ж польський уряд і тих козаків, що були вже в ньому, не утримував. Платні здебільшого не видавав, про одяг та зброю не дбав. Або ж робив це час від часу, коли заходила нагальна потреба в козацькій, бойовій і часто непереможній, силі - для допомоги у війні проти Московії чи Швеції.

Отож ні в чому особливому ні перед козаками, ні перед історією України гетьман Марко Жмайло не завинив. Згадаймо ж його добрим словом.

[genych]

Цікаві факти з історії України

*** в містечку Заліщики (Тернопільська область), після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, деякий час перебував польський уряд. А вже після вступу у війну Радянського Союзу, цей уряд через Румунію евакуюється в Англію, й до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі...

[genych]

Цікаві факти з історії України

*** в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

[genych]

Цікаві факти з історії України

*** в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьлі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, крім написання музики він також керував роботами по реставраціїї тамтешнього органу...

[argonavt79]

Іван Виговський гетьманство(1657-1659)

Виговський був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків. Він походив із православного шляхетського роду Київщини і вчився у славетній Могилянській колегії. У 1648 р., перебуваючи на службі у польському війську, він потрапив у полон під Жовтими Водами. Оцінивши його освіченість та досвід, Хмельницький відпустив його на волю. Виговський приєднався до козаків і незабаром був призначений генеральним писарем. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуках противаги московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею.

Якщо верхи козацтва і духовенства підтримували зближення з Польщею, то проти цього активно виступали народні маси, що з підозрою ставилися до всякого порозуміння між козацькою старшиною та польською шляхтою. До затятих ворогів такого зближення належали запорожці на чолі з Яковом Барабашем, а також козаки Полтавського полку під проводом Мартина Пушкаря — полковника, що мріяв стати гетьманом. У той час як Виговський сподівався розіграти проти царя польську карту, московити, вмить відчувши загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві, стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкінці 1657 р. проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї вийшов Виговський. Пушкар разом із 15 тис. повстанців загинув на полі бою, а Барабаша пізніше схопили і стратили. Це стало пірровою перемогою для гетьмана — українці заплатили за братовбивчу боротьбу ціною близько 50 тис. життів.

Розуміючи неминучість розриву з Москвою, Виговський активізував зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. Велику допомогу йому подавав український аристократ Юрій Немирич, який довгий час навчався в Європі й підтримував ідею суверенного «Руського» князівства, незалежність якого спиралася б на міжнародні гарантії, як у Голландії чи Швейцарії. Але Виговський, що готувався до війни з Московським царством, не мав достатньої сили, щоб наполягати на визнанні поляками незалежності України. У 1658 р. після тривалих дискусій українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат.

За цією угодою Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське князівство, що поряд із Польщею та Литвою ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої. Новоствореному князівству надавалася широка автономія. Гетьман відповідав лише перед королем і мав власне військо, суди, скарбницю та монетний двір. Польським військам заборонялося вступати на територію князівства без запрошення гетьмана. Гарантувалися традиційні права козацтва, і щороку за рекомендацією гетьмана сотня козаків мала прийматися до шляхетського стану. Поляки пішли на важливі поступки в релігійних питаннях: на території князівства скасовувалася Берестейська унія, а православні діставали в Речі Посполитій рівні з католиками права. Нарешті, на Україні планувалося заснувати два університети, а також стільки шкіл та друкарень, «скільки буде потрібно».

Хоч Гадяцька угода викликає серед істориків захоплення своїми потенційними наслідками для історії України, Польщі та Росії, її реальний вплив був мізерним, оскільки вона лишилася невиконаною. Ще навіть до її підписання Україну окупувало величезне, майже 150-тисячне московське військо під командуванням князя Олексія Трубецького. Спішно зібравши сили та з'єднавшись із своїми союзниками — поляками та кримськими татарами, Виговський рушив на північний схід назустріч загарбникам. 29 червня 1658 р. під Конотопом царське військо зазнало однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. Російський історик Сергій Соловйов так описував її наслідки: «Цвіт московської кавалерії загинув за один день, і московський цар більше ніколи не зможе зібрати таку чудову армію, цар Олексій Михайлович з'явився перед своїм народом у жалобному вбранні і Москву охопила паніка... Ходили поголоски, що цар збирався перебратися до Ярославля за Волгою і що Виговський наступає прямо на Москву». Проте гетьман не зміг скористатися своєю блискучою перемогою. На Україні продовжували перебувати московські залоги; напад запорожців на Крим змусив союзників Виговського — татар — повернутися додому; на Полтавщині знову спалахнули заворушення. Кілька промосковських полковників звинуватили гетьмана в тому, що «він продає Україну полякам», і повстали. Це було останнім ударом. У жовтні 1659 р., не маючи змоги продовжувати війну з Москвою, Виговський відмовляється від гетьманства й тікає до Польщі.

[genych]

Походи запорожців на Стамбул


[ Походи запорожців на Стамбул 1615 року ]

Мабуть, кожен пам’ятає рядки вірша Тараса Шевченка про те, як запорожці «у Царгород до султана ходили у гості». Під час одного з таких морських походів у середині червня 1615 року козаки спалили околиці Стамбула та розгромили турецький флот.

У травні 1615 року запорожці на вісімдесяти чайках, кожна з яких вміщала приблизно по 50 козаків, вирушили у черговий похід до Туреччини. Вони перетнули Чорне море і у середині червня висадилися на берег в околицях Стамбула. Козаки розгромили та підпалили передмістя Стамбула Скутарі і порти Мізевну та Архіоку і, забравши здобич, рушили додому. Султан побачив дим від тих пожеж з вікон свого палацу і вислав навздогін запорожцям флотилію галер.

Вони наздогнали козацькі чайки тільки навпроти гирла Дунаю. Запорожці дали бій турецькій ескадрі, взяли на абордаж кілька галер і полонили пораненого турецького адмірала. Кілька захоплених галер козаки привели до турецької фортеці Очакова і там спалили їх на очах залоги. Завдяки європейським дипломатам у Стамбулі козацька експедиція набула розголосу на Заході і, зокрема, французький історик Бодьє писав: «Саме ім’я козаків наводить переляк і жах на Константинополь».

Щоб покарати запорожців, султан наступного року вислав флотилію під командуванням Алі-баші. Турецькі галери перетнули море і увійшли до Дніпровського лиману, де їх зустріли козацькі чайки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним. Запорожці розгромили турецьку ескадру, захопили кілька галер та близько сотні човнів, а сам Алі-Баша ледве встиг утекти. Після цього козаки вийшли в море, обігнули Крим, висадилися на берег біля Кафи (нині – Феодосія), захопили місто і звільнили сотні привезених на ринок невільників.

Восени 2 тисячі козаків на чолі із Сагайдачним вийшли у Чорне море, прямуючи до міста Самсун на малоазійському узбережжі Туреччини, проте вітер відніс їхні чайки до міста Мінер. Запорожці висадилися на берег, пішки пройшли до Трапезунда і захопили місто. Потім вони на чайках розгромили турецьку флотилію під командуванням Цікалі-баші та потопили 3 галери, а після того спустошили частину східного узбережжя Босфору. Дізнавшись, що біля Очакова на них очікує турецька ескадра Ібрагім-баші, запорожці перетнули Чорне море, обійшли Крим зі сходу, вийшли в Азовське море і через ріки Молочну та Конку повернулися на Січ.

Довідка :
Перший тур. напад на Зах. Україну відбувся в 1498 — 99, як відплата за втручання короля Яна Ольбрахта в тур.-молд. справи. Тоді турки пограбували Поділля і Галичину, дійшовши аж до Перемишля. Після орг-ції Запор. Січі в сер. 16 в. укр. козаки чинили організований опір тур.-тат. агресії.
З другої пол. 16 в. козаки почали влаштовувати відплатні морські походи на тур.-тат. володіння на півд. України: Очаків (1589), Аккерман (1594, 1601), Кілію (1602, 1606), Ізмаїл (1609, 1621), Каффу (1616). Скориставшися з ослаблення Т. війнами з Австрією і Венецією, козаки на поч. 17 в. організували великі походи проти тур. міст. Запорожці здобули Варну (1604), Трапезунд (Трабзон, 1614, 1625), Синоп (1614), кілька разів нападали на Стамбул (1615, 1620 і тричі 1624), викликаючи паніку серед тур. населення. Ці морські походи козаків на Туреччину мали широкий відгомін у Зах. Европі.

[Петрович]

Нас шаблями рубали!
Нас у багні топили
Але волю до свободи
Нашу не зломили!
На коліна лише стану
Перед матір'ю і татом,
Голову схилю
До сестри із братом.
Богу я вклонюся
Ставши на коліна,
Ця свята земля моя-
Наша Україна!
-Петрович-
15.09.11

[genych]

Цікаві факти з історії України

*** в селищі Гоща (Рівненська область)вотчині князів Острозських в місцевій арианській школі в 1601 році зявляється новий учень Григорий(Юрий) Отрепьев. Через деякий час, чи то з власної амбітності, чи то з авантюрства своїх польських покровителів він стає царем Всея Руси - Лжедмитрием І. Об`єктивности ради,потрібно відзначити - досить прогресивним царем, але ...

[D-Misha]

Місто Зміїв і його таємниці......
Бровко Володимир...

Імперські часи..

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Продовжуємо нашу розповідь про українське місто Змієв, його жителів і таємниці Зміївського району.

Для цього нам потрібно буде трохи повернуться з часів Катерини II , за часів імператриці Анни Іоанівни як початкової точки історичної хронології нашої розповіді.

Бо, як раз на цей час, на території Слобожанщини, остаточно увійшла до складу Російської імперії. Скажімо на відміну від земель Війська Запорізького колишніх нехай і формально, але незалежними від москалів, поляків та кримських татар.

Так до речі і території Правобережної України частково контролювався Річчю Посполитою і частково гетьманами українського реєстрового козацтва.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

А з початку царювання Анни Іоанівни, часи "української козацької вольниці", для місцевого населення закінчилися.

І вони були змушені як кріпаки російські холопи, працювати на роботах з будівництва української оборонної лінії з фортецями, ровами і валами.

На цю роботу, крім "слобідських черкас" (українці змушені навмисно заманених пропагандою ідеї православ'я в протівовс нової греко-католицької церкви, які мігрували в Російську імперію), було надіслано ще до 20 тисяч інших малоросійських козаків та їх підпомічників. Справжня "трудармія" створена задовго до часів Головкому РККВ Л. Троцького!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Крім того, всі жителі Слобожанщини потрапили і під непосильний податковий тягар. Адже з 1700 по 1734 р. р. на її території розміщувалася дивізія московських військ під командуванням П. М. Апраксина, якому було дозволено, командуючи слобідськими полками, вирішувати військові і цивільні питання самостійно.

Це право належало також і його послідовникам. Зміївчани ж були зобов'язані забезпечувати утримання цієї дивізії продовольством як податки.

А в 1765 році становище трохи змінилося. Була створена Слобідсько-Українська губернія, на чолі якої був поставлений губернатора Щербина, що ще більше посилило і русифікацію місцевого населення і позбавлення їх козацьких прав і привілеїв, а найчастіше повернення вільних козаків у кріпаки.

А вже коли настав час правління імператриці Катерина II, то тут взагалі почалося ...

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[genych]

Цікаві факти з історії України

*** в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, рознислася вістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини його згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонніх справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російської армії в І світовій війні...