Чарівний світ живої природи...

[D-Misha]

Найменший сухопутний ссавець – етруська землерийка. Її довжина від голови до хвоста становить 6-8 см, довжина хвоста – близько 2,5 см, важить землерийка 1,5- 2,5 грамів.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Найменший літаючий ссавець – таїландський кажан-джміль, що має розмах крил 160 мм; довжина його тулуба становить 29-33 мм, а вага – всього 2 грами.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Популярний напій знищує ракові клітини і не шкодить здоровим

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Вчені з'ясували, що в зеленому чаї міститься компонент, який допомагає знищувати усні ракові клітини в ротовій порожнині, не торкаючись при цьому здорових клітин.

За словами Джошуа Ламберта, доцента в Університеті штату Пенсільванія, більш ранні дослідження показали, що з'єднання галлат епігаллокатехіну, що міститься в зеленому чаї, вбиває ракові клітини в порожнині рота, не завдаючи шкоди нормальним клітинам. Однак дослідники не знали, чому так відбувається. У ході нового дослідження їм вдалося з'ясувати, що галлат епігаллокатехін викликає в мітохондріях процес, який призводить до загибелі ракових клітин.

Дослідники вивчили нормальні людські клітини ротової порожнини і ракові клітини, щоб зрозуміти, чому галлат епігаллокатехіну впливає на ракові клітини інакше.

Нормальні і ракові клітини вчені виростили в лабораторних умовах і час від часу піддавали впливу галлата епігаллокатехіну. Потім, в різний час, вони збирали клітини для перевірки окисного стресу і ознак антиоксидантної відповіді

Фахівці відзначили, що вирішальне значення в процесі відіграє білок сиртуїн 3 (SIRT3), а галлат епігаллокатехіну може вибірково впливати на його активність, вимикаючи його в ракових клітинах. На думку Джошуа Ламберта, це знання може бути застосовне для боротьби з багатьма видами раку.

Дослідники сподіваються створити ефективне антиракове лікування без шкідливих побічних ефектів і наступним кроком учених буде вивчення механізму у тварин, а потім випробування пройдуть і на людях, передає ПІНУ.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Друзі

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Мокрій 'бандерчик'

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[vasjabr]

Чому не можна випалювати суху траву
і до чого це призводить

Навесні, коли сходить сніг і оголюється грунт, а також пізньої осені, деякі з нас влаштовують пожежі, спалюючи померлу траву. Люди, котрі заявляють, що випалювання торішньої трави потрібне, помиляються самі і вводять в оману інших. Кожен акт підпалу – це є злочин проти тендітного світу природи. Головна небезпека полягає в провокації лісових пожеж та руйнуванні біоценозу екосистеми.

Біоценоз (від греч.Bios – життя, Koinos – загальний) – взаємозв’язана сукупність мікроорганізмів, рослин, грибів і тварин, що населяють більш менш однорідну ділянку суші або водойми. Що примушує людей випалювати траву? Зрозуміло, що для дітей молодших трава, котра горить – це забава, розвага. Але про те, чим ця забава може закінчитися, вони не думають. Ті ж, хто старший, часто підпалюють траву з хуліганських мотивів. Якщо говорити про дорослих, то багато хто робить це свідомо, думаючи, що спалювання трави корисне. Вважають за краще випалювати траву й ті, хто лінується прибирати сміття і сухостій вручну. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: вприроді усе влаштовано розумно і раціонально. Весняні підпали шкодять траві, кущам, плазунам, комахам… усьому живому мікросвіту!

Скрізь, де пройшов вогонь, не буде колишнього різнотрав’я. Територію, що звільнилася, захоплять бур’яни, просто кажучи – бур’ян. При випалюванні трави гине уся корисна мікрофлора грунту, що призводить до зниження її родючості; знищуються багато комах, їх личинки, лялечки; горять кладки і місця гніздових птахів. Крім того, їдкий дим від спалювання трави шкідливий для людей. Особливо чутливі до нього алергіки та астматики. До тогож в сухій траві часто таїться сміття, небезпечне для спалювання, – пластикові пляшки, пакети. Відбувається забруднення повітря важкими металами. Масштабність горіння сухої трави відбувається внаслідок того, що восени трава з полів, опашка лісів, що знаходяться поблизу населених пунктів не робляться ні лісовими господарствами, ні сільськими поселеннями, ні сільськогосподарськими кооперативами.





Поширені причини і помилки спалювання трави:

1. Звичка. Не знаю чому, але усі так роблять.
2. Задоволення. Красиво, подобається грати з вогнем, нагадує дитинство, романтично, пов’язано з весною.
3. Хуліганство і в окремих випадках піроманія – патологічна, хвороблива, імпульсивна пристрасть до підпалів. Психологи вважають, що піроманія – це хвороба, психічний розлад.
4. Прийом агротехніки – спрощення праці, добриво грунту, стимулювання росту нової рослинності. Для того, щоб спалити сухостій – стару траву і гілки, не потрібно прибирати сміття і суху траву граблями вручну.
5. Навіщо полоти ділянку від бур’янів і порості смітних дерев, якщо можна підпалити?
6. Агрономи випалюють, щоб орати простіше було – їм зараз потрібно на паливі заощадити, а на потім – їм байдуже.Недбалі скотарі стимулюють ранню появу трави на пасовищах і очищають сінокоси. Вважається, що це спосіб «прогріти» грунт, внести в грунт добрива у вигляді золи, внаслідок чого на випалених ділянках трава нібито з’являється швидше і буде рости краще.
7. Контроль за пожежами. Все одно підпалять – краще я перший це зроблю, я простежу. А після мене палити буде вже нічого. І дітям не дам палити – усе сам.Випалюють траву поряд з селом, щоб потім пожежа не прийшла, внаслідок чого часто так підпалюють самі себе.
8. Захист від кліщів. Багато хто думає, що за допомогою підпалу трави позбавляться від лісових кліщів і енцефаліту.
9. У сільській місцевості випалюють траву заради отримання страховки. Після низової пожежі в лісі призначають санітарну рубку – так вирубують ліс там, де згідно із законом не можна.
10. Пияцтво і безладність. П’яні люди випалюють траву, самі не знаючи навіщо. А деякі, і тверезі, кидають недопалки в суху траву – випадково або навмисно.Ще палять стару траву і листя восени – для прибирання, і тополиний пух влітку – щоб не заважав.





Чому не можна випалювати траву навесні і до чого це призводить. Лісові та торф’яні пожежі

Особливо страшні пожежі – може горіти усе літо і навіть взимку під снігом. Можуть згоріти будинки та цілі дачні селища, вибухнути газопроводи, машини, ушкодитися лінії електропередач. Вітер і природні умови в 80% випадків можуть зло пожартувати над любителями випалювань і перекинути вогонь далеко і надовго. Лісова пожежа – це страшне лихо для будь-якого району країни. Окрім втрат вартості самої деревини, витрат на гасіння пожеж, сюди можна віднести втрати від зниження кількості кисню, фітонцидів, що виділяються лісом, погіршення якості, стану лісів, непридатність для використання їх в рекреаційних цілях та ін. Лісові пожежі знищують звірів, що живуть в лісах, і птахів, знижують приріст деревостоїв, збільшують вітровальність і послабляють лісові масиви, а потім усихаючі деревостої стають осередком шкідників і хвороб лісу.Лісові пожежі несуть величезні економічні і екологічні втрати.

Руйнування екосистеми

1) В дикій природі усе передбачено так, щоб трава, кущі росли після зими самі, без пожеж. У нашому кліматі трава перегниває за зиму і не є перешкодою для молодої порості, а з часом перегнивають і гілки. Окрім цього, гілки в траві – прекрасне місце для гніздових птахів.

2) Ефект швидшого росту трави в результаті випалювання є ілюзоричним. Суха трава просто приховує спочатку молоді зелені пагони, і невипалені ділянки здаються сірими. Тоді як на почорнілих випалених ділянках зелена трава добре помітна.

3) Під час випалювань вже починає рости трава, квіти. Кущі починають свій активний вегетативний період – тобто ростуть, хоча неозброєним оком цього і не видно. Таким чином, весняні випалювання шкодять траві й кущам. Після випалювань виживає і першою пускається в ріст, заглушаючи ослаблену і майже занапащену іншу флору, найгрубіша, невибагливіша трава і бур’ян.

4) Гинуть насіння рослин і самої трави над поверхнею землі, на землі і насіння під землею. Насіння кожного виду рослин повинне проходити певний температурний режим для того, щоб зійти. Навіть незначне відхилення від норми може відбитися на їх висхожості. Під час випалювання вони просто гинуть. Виживають лише кореневища рослин, що глибоко знаходяться в грунті. Але не усі рослини багаторічні. Багато з них – однорічні і розмножуються насінням.

5) В результаті випалювання сухої трави обідняється видовий склад лугової рослинності і тваринного світу. Скрізь, де пройшов вогонь, не буде вже колишнього різнотрав’я, бур’яни захоплять територію, що звільнилася.





6) Гинуть багато комах, їх личинки, лялечки. У вогні горять усі живі істоти – сонечка, жужелиці, дощові черв’яки й інші, що винищують різних шкідників саду і городу, й ті, що беруть участь в процесі утворення почви. Для дощових черв’яків зайвої сухої трави не буває. Вони дружно і швидко її переробляють, перетворюючи на цінне добриво, вносячи його в глибину грунту до коренів рослин, і одночасно роблять грунт рихлим, живим.Суха торішня трава – не сміття, а безцінне живлення, житловий будинок, притулок, умови для життя, створені самою природою. У містах, в кам’яних джунглях, земля позбавлена рослинності, вона гола і витоптана. Природа так вижити не може – у неї свої закони, які варто поважати.

7) Випалювання сухого травостою викликає загибель кладок і місць гніздових птахів таких як кряква, чирок-тріскунок, чайка, кропив’янка, бекас, очеретяна і звичайна вівсянки, польовий, лісовий і чубатий жайворонки, луговий коник. Гніздовий період цих птахів починається на початку квітня. З випалених місць птахи йдуть, а значить йдуть і від нас. Тварини і птахи дуже бояться вогню.

8) При підпалі трави гине уся корисна мікрофлора грунту, у тому числі й та, яка допомагає рослинам протистояти хворобам. На відновлення потрібен час, якраз найцінніший весняний час, коли рослини набирають силу.

9) Трав’яні пожежі призводять до помітного зниження родючості грунту. Трав’яна пожежа не збільшує кількість мінеральних поживних речовин в грунті – вона лише вивільняє їх з сухої трави, робить доступними для живлення рослин. При цьому втрачаються азотні сполуки (основна частина запасеного в рослинності пов’язаного азоту вивільняється в атмосферу, стаючи для переважної більшості рослин недоступною), як втрачається і мертва органічна речовина грунту (що утворюється з відмираючих частин рослин, у тому числі власне сухої трави). Скорочення кількості мертвої органічної речовини в грунті – головний чинник зниження грунтової родючості. Органічна речовина – гумус – забезпечує пористість і рихлість грунту, її вологоємкість, здатність утримувати елементи мінерального живлення рослин в тих формах, з яких вони можуть швидко вивільнятися в грунтовий розчин (що особливо важливе в період активного росту трави).

Крім того, органічна речовина багато в чому визначає здатність грунту протистояти водній і вітровій ерозії – скріплені мертвою органікою частки піску і глини важче змиваються водою або здуваються вітром, тобто родючий шар грунту краще зберігається з часом.Нарешті, мертва органічна речовина вивільняє наявні в нім елементи мінерального живлення поступово, у міру розкладання – тоді як при згоранні цієї речовини мінеральні елементи переходять в розчинну форму (у золу) швидко і надалі легко вимиваються першим же сильним дощем.Багато родючих грунтів, наприклад, чорноземи, в умовах постійного випалювання сухої трави просто не змогли б утворитися – оскільки не було б необхідного для їх формування постійного поповнення грунту мертвою органічною речовиною.





10) У вогні можуть загинути і постраждати тварини, що плазують, земноводні; особливо новонароджені зайчата, їжаки й їжачата, жаби. При сильній трав’яній пожежі гинуть практично усі тварини, що живуть в сухій траві та на поверхні грунту. Хтось згорає, хтось задихається в диму. На пожарищах дуже часто знаходяться згорілі пташині гнізда із слідами яєць, обгорілі равлики, гризуни, дрібні ссавці.

11) Коли гинуть одне або багато ланок з усього біоценозу місця, екологічна ситуація може безповоротно змінитися в гіршу сторону. Кожне звірятко, кожен жучок, метелик, жабка, кожна травичка і кожна квіточка – складають єдине ціле в природі, у біологічному ланцюзі. Надлишок або недолік особин в такій ланці іноді можна побачити на власні очі. У заповідниках через штучні умови і обмеження, часто не лише розводять тварин, але й відстрілюють, або відвозять поголів’я в інші заповідники. Так, наприклад, буває з вовками. Занадто велика кількість вовків – і їм не вистачить їжі, похитнеться вся екосистема, прийде лихо. А занадто маленька кількість вовків теж приведе до лиха. Так само важлива і кожна травичка. За оцінками учених, в 10 см шарі верхнього шару грунту міститься або з ним пов’язано близько 90% флористичної і фауністичної різноманітності лугових екосистем. Найчастіше невидимої різноманітності, але дуже важливої ланки екосистеми.

12) При весняному випалюванні можуть ушкодитися дерева, особливо їх коренева шийка – дуже вразливе місце прямо над землею. Не говорячи про те, що дерева можуть просто згоріти, обгоріти від сильної температури бруньки, що набрякають весною, а це дуже шкодить дереву, навіть якщо воно виживе. Страждають молоді дерева (особливо такі чутливі породи як дуб, клен, липа). Трав’яні пожежі завдають істотного збитку узліссям, підліскам лісу, знищують молоду деревну порість, служать одним з головних джерел пожеж в лісах і на торфовищах. Навіть слабка і невелика трав’яна пожежа здатна призвести до загибелі молодих лісових посадок, що створюються для захисту полів від висушення, берегів від ерозії, доріг від снігових і запорошених заметів і так далі. Молода деревна порість, що з’являється на негодящих сільськогосподарських землях природним чином, теж гине найчастіше саме через підпали сухої трави.

13) Дим від спалювання трави їдкий, темний, густий – він дуже неприємний людям, їсть очі, неприємно пахне. Алергіки його не переносять. А спалюючи траву в місті, ви спалюєте й ті солі важких металів, що осіли на листі, траві і викачані рослинами з грунту – такий дим просто отруйний. До того ж в покладах сухої трави і вітролому часто таїться сміття, утому числі й не придатне, небезпечне для спалювання – пластикові пляшки і тому подібне.На забруднених радіонуклідами територіях в повітря з вогнем і димом потрапляють радіоактивні речовини, які вітром переносяться на значні відстані. У сільській місцевості у вогні згорають залишки добрив і отрутохімікатів, утворюючи леткі токсичні органічні і неорганічні сполуки. При випалюванні трави уздовж автодоріг відбувається забруднення повітря важкими металами.

Ґрунт упродовж тисячоліть продовжує накопичувати цю органічну речовину, виключаючи її з атмосферного кругообігу (рідкісні трав’яні пожежі, що трапляються в природі і без втручання людини, докорінно цей процес не порушують). Якщо ж пожежі стаються надто часто, то в атмосферу виділяється вуглекислий газ – не лише за рахунок згорання свіжої сухої трави, але й за рахунок часткового вигорання історично накопиченої в грунті мертвої органічної речовини. А значить – посилюється так званий “парниковий ефект”, що призводить до несприятливих змін і більш різких коливань клімату нашої планети.

14) Щоб позбутися тополиного пуху варто обрізати тополі (крони), що «порошать», і так само замінювати ці дерева на інші породи. Випалювання трави влітку для того, щоб позбутися пуху, так само небезпечне, як і весняне випалюваня. Траву не варто випалювати як навесні, так і пізньою осінню. З тих же причин не варто палити й опале листя.

ПАМЯТАЙТЕ, на місці підпалу нормальне життя рослин і комах відновлюється лише через 5-6 років, а часто не відновлюється НІКОЛИ.

[vasjabr]

Друзі на полонині...

[vasjabr]

НЕЙМОВІРНЕ ПЕРЕВТІЛЕННЯ:
ПОВІЛЬНА СМЕРТЬ ЧИ ШАНС НА ЖИТТЯ?



Людина робить справжнє “диво”, щоб врятувати життя пораненій до смерті собаці. Вчинок, гідний поваги та наслідування!

Відомий захисник тварин з Ріо-де-Жанейро Wilson Martins Coutinho врятував собаку породи пітбуль, який був серйозно поранений і довгий час знаходився без допомоги. Чоловік знайшов тварину на вулиці міста Нова–Ігуасу, Бразилія (Nova Iguacu). Пес був у занедбаному стані, з важкою раною в задній частині тіла. Без сторонньої допомоги це неминуче викликало б у тварини повільну та болісну смерть. Але Вілсон взяв активну участь у долі собаки. Він назвав його Даві (Davi) і терміново відвіз у клініку для тварин.

Захисник тварин Wilson Martins Coutinho вже не вперше рятує тварин, які знаходилися на межі життя і смерті. І випадок з собакою Даві тому підтвердження. Разом зі своїми товаришами Katia Coutinho і Lucilia Martins, він самовіддано доглядав за собакою, яка перенесла кілька непростих операцій, безліч переливань крові та постійні ін’єкції ліків і вітамінів. Але дива трапляються і пес Даві повністю видужав. Реабілітаційний період собаки був дуже повільним, але все ж, аналізи, зроблені в “Centro de Exames Laboratoriais Veterinário” підтвердили його повне одужання!

Яке ж це щастя, що на світі існують такі люди, як Вілсон і його товариші. А ще в цій зворушливій історії вражає те, що не дивлячись на всі пригоди, собака повністю довіряла людям, не виявляла агресії або будь-яку іншу захисну реакцію. Ну і безперечно – це професійність ветлікарів. Цей випадок викликає безмовне захоплення людиною, яка продемонструвала свою людяність та співчуття до абсолютно чужої тварини. Знімаю капелюха висловлюючи глибоку повагу подібним людям, які безкорисливо дарують шанс на життя!







































P.S. Як не згадати слова підпису патріарха форуму D-Misha...

Доброта-вище всіх якостей.

[vasjabr]

ЇСТІВНІ ПЛОДИ І ЯГОДИ
УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ







Брусниця звичайна (Rhodococcum vitis-idaea L.). Народна назва – брусниця, ґоґоци, кам’янка, борівка, бруслина. Харчова, вітамінозна, медоносна та лікарська рослина. Невисокий кущик родини брусничних (10-28 см заввишки) з повзучим довгим кореневищем. Цвіте у травні – червні, ягоди достигають у серпні – жовтні. Часом утворює суцільні зарості на площі у кілька гектарів. Ягоди вживають свіжими і переробленими. З них готують варення, компоти, джем, начинку для цукерок, пастилу, сік, маринади, екстракти, напої. Квашена брусниця має приємний смак і може довго зберігатись.

Брусницю застосовують як гарнір до м’ясних і рибних страв, добавляють у салати. Високі харчові й смакові властивості брусниці зумовлені наявністю у них цукрів, органічних кислот: лимонної, яблучної, молочної, янтарної, бензойної, саліцилової. Кущ брусниці вічнозелений і живе до 300 років. Ягоди брусниці не псуються при зберіганні завдяки бензойній кислоті, яка надійно консервує плід. Цілющими властивостями володіють не тільки ягоди, але і листя брусниці. Відвар з листя брусниці володіє антисептичними властивостями. Рекомендують вживати при захворюваннях печінки, артриті і остеохондрозі.

Завдяки наявності бензойної кислоти ягоди брусниці тривалий час зберігаються у свіжому вигляді. Крім того, ягоди містять пектинові й дубильні речовини, глікозиди арбутин і вакцинін, провітамін А, вітамін С. Ягоди збирають з середини серпня до перших заморозків. Збирають брусницю вручну, за допомогою гребінців або комбінованим способом. Ягоди брусниці транспортабельні, добре зберігаються. Ягоди брусниці багаті на цукор і органічні кислоти і застосовуються при гіпертонічних захворюваннях і гастритах. А настій з брусничних ягід радять приймати при високих температурах і лихоманці. Брусничний сік не тільки добре вгамовує спрагу, але й знижує артеріальний тиск, а також надає заспокійливу дію на організм.



Буяхи (Vaccinium uliginosum L.). Місцеві назви – лохина, п’яниця, голубиця, голубика. Якщо в горах зустрінете кущі з ягодами, подібними до чорниці, з блакитно-восковим покриттям на листках – це буяхи (лохина). Ягоди лохини крупніші, ніж у чорниці, м’якоть зелена, а сік світлий. Ця рослина має природну перевагу, яка гарантує їй велике майбутнє у культурному вирощуванні. Лохина невибаглива, росте на бідних ґрунтах, торф’яних болотах, у сирих лісах.

Велике значення має той факт, що вона стійка до різних бактеріальних захворювань і шкідників. Лохина не потребує захисту хімічними засобами. Лохина представляє собою чагарник родини брусничних дуже розгалужений, з буруватою або темно-сірою корою, молоді гілочки зелені. Плід – ягода, грушоподібна або овальна (9-12 мм завдовжки) синя з сизим нальотом, всередині із зеленуватим м’якушем. Насіння численне, ясно-коричневе, загострене, у формі півмісяця, з сітчастою шкіркою. Цвіте у травні, плоди достигають у липні-серпні. Буяхи, як і інші ягідники, дуже чутливі до пізніх весняних приморозків, кількості опадів. Велику роль у зав’язуванні плодів відіграють бджоли-запилювачі. Харчова, вітамінозна, лікарська, медоносна, танідоносна, декоративна рослина. Ягоди буяхів споживають свіжими і переробленими. Їх сушать, використовують для виготовлення соків, компотів, варення, вин, джемів, желе, мусів.

В ягодах містяться вуглеводи, лимонна, яблучна, щавлева кислота, пектини, дубильні й фарбувальні речовини і залізо. Пектинові речовини, які містять плоди, зв’язують токсини, радіоактивні і важкі елементи (кобальт, стронцій, олово) і виводять їх з організму. Солей і заліза в лохини вдвічі більше, ніж у яблуках та грушах. У насінні буяхів міститься 28-32% олії. Ягоди мають досить високий вміст вітаміну С (до 28 мг %), який зберігається при переробці, каротин, вітамін РР. За біохімічними показниками не поступаються чорниці.



Водянка чорна (Empetrum nigrum L.) – багнянка, батівка, воронячка чорна, глода багняна, глуханя, голубель. Вічнозелений низькорослий чагарник родини вересових з листками, схожими на хвою. Цвітуте у травні – червні. Плід – чорна ягодоподібна кістянка діаметром до 5 мм. Найчастіше водянка росте в сухому мохово-лишайниковому і кам’янистому грунті, а також на піщаних схилах. В Карпатах зустрічається на субальпійських і альпійських луках, торфових болотах.

Усі частини рослини містять багатий набір біологічно активних сполук: дубильні речовини, флавоноїди, органічні кислоти і вітаміни, зокрема рутин (вітамін РР), каротин (вітамін А), аскорбінову кислоту. Плоди рослини виявляють сечогінну і протицинготну дію. Здавна в народній медицині відвари і настої водянки застосовують при стомлюванні, головних болях, як засіб, що заспокійливо діє на центральну нервову систему. Ягоди водянки кислуваті на смак й водянисті. Вони добре тамують спрагу – про це потрібно знати мандрівникам. Плоди їдять свіжими, заморожують про запас, використовують для приготування соків і варення. Крім того, з них роблять водянкову настойку на горілці. З ягід рослини отримують барвник для фарбування вовни і шкіри у вишнево-червоний колір. Використовують плоди водянки і для підфарбовування кондитерських виробів та напоїв. У хімічний склад водяники входять полісахариди, пектини, ефірна олія, смоли, цукор.

У плодах міститься глюкоза, сахароза, фруктоза, жирна олія і віск. Плоди і надземну частину рослини використовують у лікувальних цілях. Настій з трави допомагає від діареї та інших проблем шлунково-кишкового тракту. Відвар з кореня водянки ефективний при захворюваннях очей. Спиртовою настоянкою зі стебел і листя водяники лікують епілепсію і параліч, цей засіб також призначають при порушенні обміну речовин. Відвар з листя застосовують для зміцнення коренів волосся. Чай з трави рекомендують при хворобах нирок, він має тонізуючий ефект. Гілочки водяники використовують як ранозагоювальний засіб.



Глід колючий (Crataegus oxyacantha) – кущ або невелике дерево родини розових. Рослина глід в перекладі з грецького означає «сильний» (cratanos) від чого і пішла назва роду глодів – Crataegus. Це не дивно, оскільки ця рослина має тверду міцну деревину, стійко переносить несприятливі умови довкілля і живе декілька сотен років. Глід з давніх часів відомий, як незамінний сердечний помічник. Глід – кущ, або невелике дерево заввишки 5-6 м. Це широковідома в народі рослина, що росте в лісах і перелісках, на кручах, пагорбах, високих берегах річок, над урвищами. Гілки рослини мають гострі і міцні (розміром 2 см і більше) колючки. Плоди світло- або криваво-червоні. Цвіте глід в кінці травня, плоди достигають на початку вересня.

Для медичного використання заготовлюють квітки, листки та плоди глоду колючого. Квітки та листки збирають напочатку цвітіння рослини, плоди в серпні-вересні. В плодах глоду наявні аскорбінова кислота, ретинол, сапоніни, ненасичені жирні кислоти (масляна і лінолева), цукри, дубильні і фітостеринові речовини, білки. Препарати квіток і плодів глоду (настої, спиртові настойки, рідкий екстракт плодів) тонізують серцевий м’яз, знижують збудливість центральної нервової системи, посилюють кровопостачання коронарних судин серця і судинмозку, усувають тахікардію та аритмію, поліпшують сон, самопочуття.

Знижуючи збуджуваність центральної нервової системи, препарати глоду дають значний антиалергічний ефект при захворюваннях, спричинених різними алергенами. Деякі компоненти цієї ягоди рідко зустрічаються в природі і дуже цінні для організму. Наприклад, урсолова кислота, спектр корисної дії її дуже широкий, вона виявляє протизапальну, антимікробну, судинорозширювальну дію. Однак зловживати ягодами глоду не варто. Якщо сильно захопитися поїданням цієї ягоди (більше ніж 150 г ягід в добу) може порушитися сердечний ритм, знизитися кров’яний тиск.



Горобина звичайна (Sorbus aucuparia). Місцеві назва – грабина, горобина. Невисоке листопадне дерево або кущ родини розових до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Плід – кулястий, оранжево-червоний. Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, та лісових галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Харчова, деревинна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна рослина.

Плоди горобини використовують головним чином для переробки, у свіжому вигляді вживають у їжу. Вони добра сировина для лікеро-горілчаного, безалкогольного, кондитерського виробництва. При консервуванні з них готують желе, цукерки типу «горобина в цукрі», повидло, мармелад, варення, пастилу. Плоди горобини містять цукри, яблучну, лимонну, винну й янтарну кислоти, дубильні і пектинові речовини, сорбіт і сорбозу, амінокислоти, ефірні олії, солі калію, кальцію, магнію, натрію. Плоди використовують як полівітамінний засіб і каротиновмісну сировину. Наявність вітаміну Р ставить горобину на одне з перших місць серед інших плодових рослин. Препарати з плодів горобини знижують кількість жиру в печінці і холестерину в крові. Свіже листя надають протигрибкову дію. Для цього їх ретельно розтирають, прикладають до уражених ділянок і прибинтовують.

Ягоди горобини застосовують в свіжому чи сушеному вигляді в якості лікувального і профілактичного засобу при станах, що супроводжуються вітамінною недостатністю. Сік з свіжих ягід рекомендують при пониженій кислотності шлункового соку. Сухі і свіжі ягоди горобини застосовують в якості вітамінного засобу. Ще з часів сивої давнини горобина користується любов’ю і повагою. Важко назвати дерево, яке б користувалося такою ж популярністю, як горобина. Люди вірили, що вона приносить щастя, складали про неї пісні, легенди і міфи.



Журавлина звичайна (Oxycoccus palustris Pers., Vaccinium oxycoccos) – вічнозелена рослина роду Vaccinium родини вересові (Ericaceae). Місцеві назви – журавлина, журавлика, жаровиця, багнєнка. Релікт льодовикового періоду. Назва виникла, мабуть, унаслідок скорочення словосполуки журавлина ягода; ця рослина росте на болотах, де водяться журавлі. Вічнозелений слаборозгалужений сланкий кущик родини брусничних (15- 30 см заввишки). Плід – темно-червона соковита ягода (8-18 мм у діаметрі). Ягоди варіюють за формою від кулястих до грушоподібних, багатонасінні, зимуючі. Насіння (1-2 мм завдовжки) яйцеподібно-видовжене, на верхівці серпоподібне з крупносітчастою шкіркою. Росте журавлина у заболочених соснових і мішаних лісах, на оліготрофних і мезотрофних болотах.

Світлолюбна рослина. Віддає перевагу вологим та холодним місцевостям. Цвіте у травні – червні, плоди достигають у вересні. Харчова, вітамінозна, лікарська рослина. Ягоди вживають у їжу як свіжими, так і переробленими у вигляді соків, сиропів, екстракту, лікерів, наливок, вин, варення, желе, мармеладу, начинок, виробів типу «журавлина в цукрі». Пектинові речовини, що містяться в ягодах, мають прекрасні властивості утворювати желе і надавати кондитерським виробам з неї високої якості. Ягоди вкриті восковим нальотом, який запобігає їхньому загниванню, а завдяки бензойній кислоті вони можуть зберігатися тривалий період (близько 10 місяців) у свіжому вигляді. У народній медицині ягоди журавлини застосовують при гіпертонії та при зниженій кислотності шлункового соку.

Сік і екстракт з ягід п’ють як протигарячковий і вітамінний засіб. Ягоди журавлини мають жарознижуючий ефект, чудово втамовують спрагу, виводять із організму токсини, які накопичуються під час застуди. А журавлинний сік, змішаний з медом, не тільки допомагає відкашлюватися й боротися з ангіною, але й підвищує імунітет. Збирають ягоди з настанням перших приморозків і до утворення снігового покриву, а поновлюють збір після танення снігу. При обох способах ягоди треба збирати обережно, не пошкоджуючи їх, бо деформовані швидко псуються. Корисні властивості журавлини проявляються у будь-якому вигляді споживання продукту – як у свіжому, так і в мороженому і консервованому виді, адже при додаванні консервантів (приміром, протерта журавлина з цукром) вітамінні компоненти журавлини зберігають свою активність набагато довше.



Калина звичайна (Viburnum opulus); місцеві назви: карина, калена, калинина – високий гіллястий кущ заввишки 2-4 м з сірою корою, родини Адоксових (Adoxaceae). Лікарська, харчова, вітамінозна, медоносна, фарбувальна і декоративна рослина. Плоди – ягодоподібні червоні, овальні кістянки (6,5 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть зимою. Цвіте у травні – червні, плоди достигають у вересні – жовтні.

Плоди калини містять цукор, білки, ізовалеріанову й оцтову кислоти, дубильні і фарбувальні речовини, вітамін С, флавоноїди та інші. Органічні кислоти у стиглих плодах калини звичайної представлені, в основному, яблучною, лимонною, мурашиною, каприловою, валеріаною, ізовалеріановою і хлорогеновою, є також сліди хінної, кофейної і оцтової кислот, що становлять до 3%. Здатність накопичувати аскорбінову кислоту до певного рівня є генетично зумовленою видовою ознакою рослини. Калина є акумулятором таких хімічних елементів, як калій, залізо, алюміній, цинк, марганель, мідь, бром, селен, нікель, стронцій, срібло, йод, бор.

Плоди використовують як вітамінний засіб, при шлункових і простудних хворобах. Калина зміцнює імунітет та очищає кров. Є дані про високу активність плодів проти деяких бактерій і вірусів. У народі з плодів калини готують начинку для пирогів, киселі, пастилу, приправи до м’ясних страв. Роздавлені ягоди з насінням або віджатий сік можна змішувати з цукром у співвідношенні один до одного і зберігати в підвалі або холодильнику. Завдяки високому вмісту пектинів плоди калини використовують для виготовлення мармеладу, їх консервують, готують наливки, лікери, фруктово-ягідні вина, застосовують, як чайно-кавові сурогати.