Україна сьогодні!

[D-Misha]

Хіти тижня. "Один генерал дивився на них у бою і плакав": Про те, як Ватутін залив дитячою кров'ю Дніпро

Знати історичну правду - важливіше, ніж просто перейменовувати вулиці.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Перейменування вулиці Ватутіна в Києві викликало бурхливі дискусії в мережі, повідомляють Патріоти України. Думки розійшлися: з одного боку, минулого не змінити, з іншого - ми йдемо у майбутнє, в якому не хочемо бачити "совка". Але що ми повинні знати?

"Про Ватутіна. Жертви битви за Дніпро перевищують найкривавішу військову операцію людства - битву під Сталінградом. І це вже факт, абсолютна і переконлива істина", - пише на своїй сторінці в Facebook Сергій Петрович-Чебозеков:

"У боях за Киів було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1 400 км, загальні втрати (убиті, поранені і полонені) становлять до 2,7 млн людей.

Доктор історичних наук, викладач Київського університету ім. Шевченка Віктор Король вказав на майже повну відсутність переправ через Дніпро: станом на 22 вересня 1943 року в розпал переправи на Букринському плацдармі знаходилося всього 16 понтонів. До 29 вересня 1943 року жодна з армій не мала понтонних мостів на Дніпрі, що не дозволяло здійснювати в необхідних розмірах переправу на Букринський плацдарм військ, боєприпасів, техніки та палива. Через нестачу палива арміям фронту не була надана ефективна допомога авіацією.

"Першими через Дніпро під страшним вогнем переправляли бійців штрафних батальйонів, - свідчить Король, - Солдати пливли, тримаючись за дерева, колоди, дошки, і тонули тисячами."

"Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров'ю, завалили ворогів своїми трупами" - пише письменник Віктор Астаф'єв, безпосередній учасник тих боїв.

Історики стверджують, що загальні втрати Червоної армії під час битви за Дніпро - 400 тисяч.

Великий Олександр Довженко писав:

"Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. Їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. "Один генерал дивився на них у бою і плакав", — розповідав мені Віктор.

Із 400 тисяч загиблих за ці чотири місяці радянських солдат більшість загинула у вересні-жовтні на Букринському плацдармі. Значну частину з них складали так звані "чорносвитники" - цивільні із щойно взятих Червоною армією населених пунктів, силоміць мобілізовані комплектаційними підрозділами військових частин.

Більшість цих жертв на совісті радянського генерала Ватутіна, який навіть дітей зі звільнених окупованих територій України заганяв у крижану воду Дніпра і топив.

Пам'ятник цьому українофобу і досі стоїть у парку біля верховної ради. А на проспекті Шухевича і досі висять таблички з його кривавим іменем.

І нехай той, хто захищає чорне ім'я кривавого сталінського генерала спробує в середині жовтня в одязі вплав перепливти Дніпро. Без кулеметного вогню і без тисяч трупів на воді. Допливе - нехай поставить монумент Ватутіну у себе на балконі!

І не забуде начепити колорадську стрічку на свою українофобську дупу! Якщо, звичайно, допливе..."