Чарівний світ живої природи...

[D-Misha]

Жива природа...
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Маленькі та великі, пухнасті і не дуже, в пір'ях та в шерсті – друзі наші менші завжди дарують нам багато приємних і та радісних хвилин. ...в поєднанні з прекрасною природою нашого світу...Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів - усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна краса рідної землі.

[argonavt79]

А ось розцвів перший раз трьома квітками кактус в мене. Ще такого я небачив.

[genych]

2. Коала
Повністю залежачи від дієти з евкаліптового листя, мама-коала майже ніколи не покидає свій будинок на вершині дерева. Дитинчата-коали народжуються крихітними (новонароджені коали важать всього-на-всього 0,5 грама і розміром вони не більше бджоли!) - це безволоса, сліпа і глуха крихітна копія мами-коали. Протягом майже 6 місяців малюк-коала залишається в унікальній маминій сумці, де росте, харчуючись материнським молоком. Через півроку малюк вибирається з сумки і вмощується на маминій спині - там він залишається наступні шість місяців.

[argonavt79]

Розмарин.


Про лікувальні властивості розмарину людству добре відомо ще з давніх часів.

Давньогрецькі лікарі виявили лікувальний вплив розмарину і описали його в своїх працях. У наші дні розмарин, як і раніше вважається одним із самих популярних лікарських рослин. Цілющі властивості розмарину широко використовуються в традиційній медицині.

Настій листя розмарину застосовують всередину при захворюваннях верхніх дихальних шляхів і при астмі, цим же настоєм можна полоскати горло при запальних захворюваннях глотки і гортані. Масло розмарину використовується при розладах нервової системи. Масло можна застосовувати по 1-3 краплі всередину, а також зовнішньо для ванн, інгаляцій і масажу.

[genych]

3.Сурікати
Сурікати живуть сім'ями чисельністю до 20. На чолі такої групи – подружжя сурікатів, у яких народжується від двох до п'яти малят у посліді; приплодів на рік може бути до чотирьох. У сім'ї сурікатів, де з'являється стільки малюків, роль захисників і наставників зазвичай беруть на себе тітки, сестри, старші брати і дядьки. Перші три тижні малюки-сурікати проводять у норах під землею, після чого виходять на поверхню, приєднуючись до сім'ї. Тут вони проходять навчання навикам виживання в пустелі Калахарі.

[argonavt79]

Мати- й- мачуха.
[
Народні назви: білі листки, білпух.

Багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище галузисте, пов*зуче. Напровесні на стеблах з'являються поодинокі дзвониковидні квіткові кошики, що складаються із золотаво-жовтих язичкових і трубчастих квіток. Прикореневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені, зісподу білі, повстисто-опушені. Нижній бік листка, якщо його притулити до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха.

Цвіте у березні-травні (квітки з'являються раніше, ніж листки). Росте на глиняних і піщаних ґрунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах, на залізничних насипах, по берегах річок і струмків, у хвойних лісах. Збирають і заготовляють на Україні, в Білорусії, на Кавказі, у деяких північних районах. Для виготовлення ліків використовують квітки і листки під*білу.

Збирають квітки напровесні (березень-квітень), на початку цві*тіння, в суху, ясну погоду, зрізуючи ножицями квіткові кошики біля основи. Не слід плутати з квітками кульбаби. Лист*ки зривають у червні до по*ловини черешка, коли вони ще порівняно малі і звер*ху на них є темно-зелений цвіт, а зісподу білий пушок. Не треба збирати листки з бурими плямами (іржею), які можна сплутати з лист*ками білокопитника.

Квітки і листя сушать на вільному повітрі, на го*рищі під залізним дахом, у приміщенні, що провітрю*ється, розіклавши квітки тонким шаром, а листки — по 1—2 на папері. На смак листя гіркувате, без запаху.

Зберігають підбіл у су*хому місці. У народній медицині відвар підбілу рекомендують для ліку*вання хвороб дихальних шляхів (бронхіту), як відхаркувальний і потогінний засіб, при катарі шлунка.

Застосовують як відхаркувальний і протикашлевий засіб — від*вар і столової ложки листя в 5 склянці води п'ють по І столовій ложці 3—4 рази на день або вживають настій 2 столових ложок суміші (3 столові ложки лястя підбілу, 2 столові ложки подорож*ника, 2 столові ложки локриці — солодкого кореня) на 2 склянках води по '/2 склянки 3—4

[argonavt79]

Арніка гірська (Arnica Montana)

Багаторічна трав’яниста рослина з сімейства складноцвітих (Соmpositae) з коротким корінням червонувато-бурого кольору, від яких відходять численні тонкі корінці. Стебло заввишки 30 – 80 см, прямий, пушний, простий або з кількома супротивними гілками. Прикореневих листя 6-8, вони овальні, темно-зелені, утворюють розетку стеблові листя ланцетні, дрібні, супротивні, їх небагато, зазвичай не більше 1-2 пар. Як у всіх рослин сімейства складноцвітих, квітки зібрані в щільне, добре відокремлений суцвіття – кошик, забезпечену дворядної обгорткою з подовжено-ланцетних зелених листочків. Кожна рослина несе від однієї до п’яти кошиків. Крайові квітки в кошику язичкові, безплідні, яскраво-жовті; серединні – трубчасті, двостатеві, оранжево-жовті. Плоди – темно-сірі сім’янки завдовжки близько 7 мм, забезпечені летючкою. Цвіте у червні – липні, плоди дозрівають у серпні вересні.

Зростає арніка на луках, галявинах, на узліссях лісів, а також на субальпійських гірських луках. Зустрічається лише в Західній України, Західної Білорусії та Прибалтиці. Як рідкісна рослина арніка підлягає охороні, тому заготівлю сировини можна вести лише в деяких районах Закарпаття.

Лікарською сировиною є квіткові кошики, рідше використовують коріння. Арніка містить до 4% арніцину, фарбувальні речовини (арнідіол і фарадіол), цинарин, ефірна олія, органічні кислоти, у тому числі аскорбінову (вітамін С), холін, бетаїн, смоли, цукру, дубильні речовини. Як встановлено в ВІЛР, цілющі властивості арніки облистяний пояснюються наявністю в ній сесквітерпенових лактона арніфоліна.

Кошики арніки заготовляють на початку цвітіння (у червні-липні), обриваючи їх вручну в суху погоду після спаду роси. Залишок цветоноса на зірваній кошику не повинен бути довше 1 см. Коріння копають восени, у вересні, після того як рослини обсемінено.

Зібрану сировину сушать у тіні, розстилаючи на чистій підстилці тонким шаром. Сушити кошики на горищі під залізним дахом і в сушарках небажано, так як вони швидко пересихають і розсипаються на окремі квітки. Сухі кошики при зберіганні у сухому місці не втрачають придатності протягом 2 років, а коріння – до 5 років.

Препарати арніки здавна застосовують як кровоспинні засоби. У вигляді настоянки, призначеної для прийому всередину (по 30 -40 крапель 2 рази на день перед їдою), арніку призначають при зовнішніх і внутрішніх кровотечах. Часто використовують настоянку арніки в акушерській та гінекологічній практиці як ефективний кровоспинний засіб. Зовнішньо арнікою лікують забиті місця, садна, синці, дрібні рани, карбункули, фурункули, трофічні виразки, опіки, обмороження. У цих випадках користуються компресами, і примочками, вологими пов’язками з настойки або настою (1:20).
Встановлено, що витяжка із суцвіть арніки знижує вміст холестерину в крові. Арніка нормалізуюче впливає при перезбудженні центральної нервової системи. Її застосовують іноді для лікування атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, стенокардії (грудної жаби), серцевої слабкості і як жовчогінний засіб.
У домашніх умовах користуються відваром або настоєм квіткових кошиків, що готуються з розрахунку 1:20. Приймають настій або відвар по 1 столовій ложці 3 рази на день до їди. Іноді замість суцвіть використовують листя арніки.

Протипоказання: арніка гірська отруйна рослина. Дотримуватися точно дозування.

[argonavt79]

ГЛУХА КРОПИВА БІЛА.

Родина Ясноткові — Lamiaceae, або Губоцвіті — Labiatae

Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина 30—60 см заввишки, з довгими підземними пагонами і негіллястими чотиригранними, спрямованими догори стеблами. Вся рослина пухнаста від притиснутих до стебла волосків. Листки супротивні, серцевидно-овальні, черешкові, пилчасті, нагадують листки кропиви, але не жалять. Квітки розміщені кільцями в пазухах листків, великі, білі, двогубі, пахнуть медом. Цвіте з травня до осені.

Де росте? В західних і правобережних районах території України — розсіяно. Росте в садах, у затінку коло жител і тинів, на засмічених місцях, в також серед чагарників і в лісах.

Що й коли збирають? Віночки квіток, висмикуючи їх з чашечок, а також листки, під час цвітіння рослини.

Коли застосовують? При золотусі, кропив'янці, екземі, фурункульозі, висипаннях на тілі, для очищення крові і для лікування ран; при недокрів'ї у молодих людей; при хронічних катарах сечових шляхів (уретрити, цистити, пієліти, нефрити) та при пухлинах селезінки у хворих на малярію; при розладі нервової системи і геморої, хворобах легень (бронхітах), горла та матки, як кровоспинний засіб. Квітки діють протизапально, в'яжуче і тонізуюче.

У вигляді чаю готують так. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток (або листків) і настоюють 10 хвилин. П'ють по 1 склянці вранці і ввечері, ковтками. Для регуляції менструацій у жінок беруть 1 ложку суміші квіток глухої білої кропиви, трави приворотня звичайного, трави деревію і кореня валеріани в співвідношенні 5:2:1 : 2 на склянку окропу, настоюють півгодини і п'ють по півсклянки 3—4 рази на день. Застосовують напари з суміші квіток білої глухої кропиви, ромашки, квіток нагідок лікарських, трави рути запашної, листків м'яти холодної, листків меліси, кореня валеріани і кори крушини ламкої (порівну)—беруть 1 повну столову ложку на 1 склянку окропу, напарюють, остуджують і випивають ковтками протягом дня. При болісних менструаціях, дисменореї беруть 1 столову ложку квіток глухої білої кропиви, трави приворотня звичайного, квіток ромашки і трави гірчака перцевого в співвідношенні 2:2:2:4 на 300 мл води, варять 15 хвилин і п'ють 1—3 склянки на день.

При хворобах горла, легень та матки як кровоспинний засіб п'ють відвар з суміші квіток глухої кропиви, братків триколірних та листків суниць (порівну) — беруть 2 столові ложки на склянку води, варять 5 хвилин, відціджують, відтискають і п'ють по 2 склянки на день. Замість відвару можна вживати свіжий сік, витиснутий з цілої рослини (прокип'ячений на водяній бані — по 2 столові ложки тричі на день — при недокрів'ї, хворобах печінки і селезінки та маткових кровотечах. При ексудативному діатезі беруть 1 столову ложку суміші квіток білої глухої кропиви, трави шандри звичайної трави маренки запашної, трави приворотня, трави деревію і квіток ромашки лікарської (порівну) на 1 склянку окропу. П'ють в обід і ввечері по 1 склянці.

[argonavt79]

ГОРИЦВІТ ВЕСНЯНИЙ.
Родина Жовтецеві — Ranunculaceae

Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина 50—60 см заввишки, з темно-бурим, трохи галузистим коренем, з якого виростають кілька стебел, деякі з них не квітконосні. Стебла біля основи вкриті бурими листками у вигляді луски. Стеблові листки чергові, напівобгортні, сидячі, п'ятипальчастороздільні: дві нижні ділянки коротші, перисті, верхні три-, двоперисті, частки їх вузькі, лінійні, голі, цілі. Квітки яскраво-жовті, великі, до 6 см у поперечнику, вінчають квітконосні стебла і їхні відгалуження, зісподу буруваті, чашечка їхня пухнаста, у віночку 15— 20 пелюсток, вони довгасті, зубчасті. Плід — кулястий багатогорішок. Існує кілька видів горицвіту. Цвіте з ранньої весни до половини травня.

Де росте? На глинясто-вапнякових грунтах по сухих відкритих схилах, на узліссях березових і дубових лісів, на галявинах, серед чагарників. Поширений у лісовій і степовій, особливо в чорнеземній зонах, у Криму, на яйлі. Зрідка трапляється на степових схилах в РозточчіОпіллі і на півдні Полісся (Волинська область — м. Володимир-Волинськнй; Оваднівський район, с. Верба; Житомирська область; Львівська область — Золочівський район, с. Червоне; Івано-Франківська область — Рогатинський район, Чортова гора).

Що і коли збирають? Зрізають усю верхню частину рослини, залишаючи голу нижню, і багаторічне кореневище під час цвітіиня. Сушать у затінку при 30°.

Коли застосовують? При серцевих хворобах з явищами декомпенсації, при задишці, набряку ніг і неврозах серцево-судинної системи; при водянці ниркового походження, гострому запаленні нирок, при інфекційних захворюваннях (плямистий тиф, грип, скарлатина тощо), при емфіземі легень (ядусі). Горицвіт збільшує силу серцевих скорочень і уповільнює ритм (дія глікозидів цимарину, адонізиду, адонівернозиду, адонітоксину подібна до дії строфантину; тритерпенових сапонінів, флавоноїдів), У суміші з собачою кропивою серцевою, валеріаною, мелісою вживають при нервовій збудливості, безсонні, епілепсії, також при приступах глаукоми.

У вигляді чаю готують так. На 2 склянки окропу беруть 1 столову ложку порізаної рослини і настоюють 10 хвилин. Вживають щогодини по 1 столовій ложці. Чай приготовляють щодня свіжий (швидко псується). При водянці внаслідок гострого і хронічного запалення нирок беруть 1 столову ложку суміші (за вагою) трави горицвіту, листків мучниці, березових бруньок і трави хвоща польового в співвідношенні 4:5:3:2, заливають 1 склянкою окропу, парять у духовці 2 години, кип'ятять на малому вогні 5—10 хвилин і вживають щогодини по 1 столовій ложці. При цьому дотримують безсольової дієти, постільного режиму і через день приймають теплі ванни. Завдяки цьому збільшується виділення сечі, зникають набряки, поліпшується загальний стан. При неврозах серцево-судинної системи 1 столову ложку суміші трави горицвіту, кореня валеріани, трави собачої кропиви серцевої і листків меліси в співвідношенні 1:2:3:4 заливають і склянкою окропу і настоюють 10 хвилин. П'ють по 0,25 склянки двічі на день, вранці і ввечері.

[karpinets2710]

Чорниця звичайна
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Чорниця, черниця, борівка, у Карпатах — афина і яфина (Vaccinium myrtillus L.), чагарникова рослина з родини бруслинних, кущик до 0,5 м висоти з синьочорними їстівними ягодами; росте по лісах утворюючи живе надґрунтове вкриття. Цвіте у травні - червні. Плід - куляста чорна ягода, достигає у червні - липні.

М'якоть спілої ягоди - червонувато-фіолетова, кисло-солодка, дещо в'язка на смак та сильно бруднить губи та зуби при її споживанні.

Латинська видова назва myrtillus походить від слова myrtus — «мирта», через схожість рослини з маленькою миртою.

Чорницю використовують в харчовій промисловості (для виробництва сиропів, соків, морсів, варення, джемів, наповнювачів, харчових барвників). З ягід чорниці роблять вино, яке має прекрасні смакові якості, високі лікувально-дієтичні властивості та гарний колір.

Чорниця відноситься до дуже добрих медоносів, що дає багато нектару. Чорничний мед дуже ароматний, приємного смаку, червонуватого кольору.

Плоди чорниці звичайної містять вуглеводи (глюкозу, сахарозу, фруктозу, пектини), органічні кислоти (лимонну, молочну, яблучну, янтарну, щавелеву), вітаміни (А, В, С, РР), флавоноїди (гіперин, кверцетин, астрагалін), антоціани (дельфінідин, мальвідин, ідаїн, міртилін), феноли, мінеральні речовини макро- та мікроелементи (залізо, манган, селен, кобальт, мідь, золото, срібло, цинк). Плоди чорниці містять багато дубильних речовин, рутину.

Застосовують при проносах, кровотечах, анемії, гастриті, гепатиті, набряках, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, ревматизмі, псоріазі, цукровому діабеті, лейкозі, ангіні, бронхіті, циститі, уретриті, шлункових і кишкових коліках, захворюваннях ока (кератит, іридоцикліт).

У зв'язку з тим, що чорниця містить багато заліза, її доцільно призначати при анемії. Залізо чорниці краще засвоюється порівняно з лікарськими препаратами, оскільки в ягодах рослини його супутниками є аскорбінова кислота та інші корисні для організму сполуки. Вживання ягід чорниці покращує кровообіг у сітчатці ока, загострює нічний зір.

Листя чорниці звичайної мають протидіабетичні властивості завдяки наявності в ньому глікозидів (міртилін та неоміртилін).

Чорниця (Vaccinium myrtillus L.) Місцеві назви - чорні ягоди, чорничник. Невисокий кущик родини брусничних (15-30 см заввишки) з довгим повзучим кореневищем. Стебла висхідні або прямостоячі, розгалужені, із зеленувато-коричневою корою. Молоді гілочки зелені, гостроребристі. Листки чергові, на дуже коротких черешках, яйцеподібні (8-20 мм завдовжки, 5-16 мм завширшки), з тупою або злегка загостреною верхівкою, дрібно-зарубчасто-пилчасті, світло-зелені, на зиму обпадають. Квітки правильні, зрослопелюсткові, пониклі, на коротких квітконіжках, що виходять з пазух листків при основі молодих гілочок. Оцвітина подвійна, чашечка (до 1 мм завдовжки) вузька, плівчаста. Віночок (4-7 мм завдовжки) кулясто-глечикоподібний зеленувато-білий або зеленувато-рожевий з відігнутими чотирма-п’ятьма короткими трикутними зубчиками. Тичинок 8-10, маточка одна, зав’язь нижня. Плід - куляста, чорна ягода (б-13 мм у діаметрі) з сизуватим нальотом, насіння численне, у формі півмісяця.

Чорниця росте у хвойних і мішаних лісах на галявинах. Світлолюбна рослина. Цвіте у квітні травні, плоди достигають у липні. Чорниця належить до рослин з більш-менш стабільною врожайністю. Зовсім неврожайні роки трапляються раз за 5-7 років. Урожайність її коливається від 120 до 1200 кг/га, в окремі роки досягає 1600 кг (в перерахунку на 100 % покриття). На врожайність чорниці впливають різні фактори: тип лісорослинних умов, повнота і вік деревостану, метеорологічні умови вегетаційного періоду, наявність або відсутність запилювачів. Так, при відсутності запилювачів утворюються ягоди в 1,7 раза легші, ніж на ділянках, де були завезені бджоли. Поширена на Поліссі, у Карпатах, зрідка у північному Лісостепу. Основні райони заготівель зосереджені у Волинській, Рівненській, Житомирській, Тернопільській, Сумській, Львівській областях, на півночі Чернігівської і Київської областей, у Карпатах. Запаси ягід значні, проте чорниця потребує дбайливого використання і охорони. Загальна площа чорничників становить 40 тис. га, тільки на Поліссі України щорічно можна заготовити в середньому до 30 тис. тон ягід.

[argonavt79]

Модрина сибірська (Larix sibirica); модрина;
родина Соснових (Ріnасеае)

Дерево, про яке йтиметься у нарисі, не схоже на інших представників хвойних. Передусім тому, що воно не вічнозелене, а літньо-зелене і на зиму скидає хвою. Щороку навесні модрина одягає нові світло-зелені шати.

Це однодомне дерево (є чоловічі та жіночі особини), заввишки до 35-50 м, діаметр стовбура досягає 1 м. Крона модрини у молодих

дерев конусоподібна, з віком вона стає циліндричною чи ширококонічною. Хвоя росте пучками (по 20-60 хвоїнок у кожному), вона вузька, лінійна і дуже м'яка, не колюча. Перед осіннім скиданням хвоя жовкне, тоді крізь ніжну жовтизну просвічують шишки рослини. Стовбур модрини одягнутий у товсту кору, в старих дерев вона бурувато-бузкового кольору. Кора — чудовий захист від лісових пожеж, тому модрина часто виживає навіть після сильного вогню. Квітки модрини запилюються за допомогою вітру, зазвичай запилення відбувається у травні-червні. Середня тривалість життя дерева 300-400 років, але окремі екземпляри доживають до 800-1000 років.

Завдяки швидкому росту і мереживній кроні, влітку — зеленій, а восени — золотаво-жовтій чи жовтогарячій, модрину часто висаджують у парках і вздовж доріг у середній смузі Росії та по всій Україні. У Сибіру модрина — основна лісоутворювальна порода. Деревина у неї дуже важка, міцна, стійка до гниття. Достатньо сказати, що Венеція побудована на модринових палях.

Хвоя модрини містить ефірну олію, вітамін С, мікро- та макроелементи.

Як лікарський засіб застосовують настій хвої, що має антицинготні властивості завдяки високому (до 300 мг%) вмісту аскорбінової кислоти. Цікаво, що на південних і східних схилах хвоя дерев містить більше вітаміну С, ніж на північних та західних. У хвої, яка відмирає, вітаміну майже немає.

Раніше корінне населення Сибіру використовувало в їжу соковитий білий камбіальний шар, який міститься під корою. Його знімали у вигляді довгих стрічок, подрібнювали та варили у воді, а перед вживанням страву розбавляли кислим молоком.

Пилок модрини збирають бджоли для приготування білкового корму — перги.