МОК і подвійні стандарти: коли пам’ять про загиблих дискваліфікують

[Igor1031]

Vasyl Mulik

“Я вже бачив їх. Надивився досхочу - за п'ять років служби у миротворчих підрозділах ООН.

Рафіновані бюрократи - професійні пиздуни. Огрядні, пристаркуваті, зверхні хуєсоси у дорогих краватках. Завжди кимось - корпорацією, політичною партією чи державою - пригодовані. Корупціонери міжнародного рівня.

Вони - не про закон. Не про правила. Не про справедливість. Навіть не про владу. Вони - завжди - про власний затишний універсум, що ліниво бовтається у комфорті, грошві, вісцеральному жирі, смузі з брокколі та перманентній брехні.

Однаковісінькі конячі єбасоси, невпинний піздьож про "загальнолюдські цінності", права, свободи і решту тої недіючої хуєти...

Вони викликають у мене зневагу - таку, що межує з ненавистю. Вони викликають у мене огиду - таку, що фізично хочеться блювати.

Закладаюсь, якби на чиємусь шоломі було фото дикого уїбана в халаті, капцях та з калашматом, який вчора реготав, фільмуючи на смартфон ізраїльських дітей у клітках, а сьогодні його без жодних сантиментів захуярив ЦАХАЛ... о, за такий шолом нікого б не дискваліфікували. За такий шолом весь МОК та решта шлоєботи облизували б, на руках носили.

Але на шоломі нашого співвітчизника були фото вбитих українців.

А вбиті українці - незручні.

Але знаєте, гандони, хто ще більш незручний за вбитих українців? Відповідаю: ЖИВІ українці. Відчуйте це, сцикуни ви їбані.” ©